Інтерактивні технології навчання як засіб розвитку творчого потенціалу учнів

    Соціальні перетворення в українському суспільстві змінили орієнтації в галузі освіти. Процес реформування освіти в Україні являє собою спробу застосування нових форм роботи. Тому головним питанням освітнього процесу є опанування учнями умінь і навичок саморозвитку особистості, яке вирішується шляхом упровадження технологій, організації процесу навчання, пошуками відповіді на питання: „як навчати, як створити умови”.

Багато основних методичних інновацій пов’язано із застосуванням інтерактивних технологій. Інтерактивний – означає взаємодіяти або знаходитися у процесі бесіди, діалога з чим-небудь або з ким-небудь. Відповідно, інтерактивне навчання – це, перш за все, діалогічне навчання, в процесі якого взаємодіють учитель та учень. Навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії всіх учнів. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де учень і вчитель є рівноправними, рівнозначними суб’єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи. Організація інтерактивного навчання передбачає моделювання життєвих ситуацій, використання рольових ігор, спільне розв’язання проблем. Воно ефективно сприяє формуванню вмінь, навичок і цінностей, створює атмосферу співробітництва, взаємодії, дозволяє педагогові стати справжнім лідером дитячого колективу.

Інтерактивні технології потребують певної зміни всього життя класу, а також значної кількості часу для підготовки, як учнів, так і вчителя. Починайте з поступового використання цих технологій, якщо ви або учні з ними не знайомі. Краще старанно підготувати декілька інтерактивних занять у навчальному році, ніж часто проводити похапцем підготовлені „ігри”. Використовуйте спочатку прості інтерактивні технології: роботу в парах, малих групах, мозковий штурм, акваріум тощо. Коли у вас і в учнів з’явиться досвід подібної роботи, такі заняття будуть проходити набагато легше, а підготовка не забиратиме багато часу. Використання інтерактивних технологій -не самоціль. Це лише засіб створення тієї атмосфери в класі, що найліпше сприяє співробітництву, порозумінню і доброзичливості, надає можливості дійсно реалізувати особистісно-орієнтоване навчання. Для ефективного застосування інтерактивних технологій я пропоную слідуюче:

–    дати завдання учням для попередньої підготовки: прочитати, продумати, виконати самостійні підготовчі завдання;

–    відібрати для уроку такі інтерактивні вправи, які б дали учням „ключ” до засвоєння тем;

–    під час самих інтерактивних вправ дати учням час подумати над завданням, щоб вони виконували його серйозно;

–    на одному занятті можна використовувати одну (максимум – дві) інтерактивні вправи, а не цілий калейдоскоп;

–    проводити швидкі опитування, самостійні домашні роботи з різноманітних матеріалів теми, що не були пов’язані з інтерактивними завданнями.

Інтерактивне навчання використовують за умови застосування фронтальної (учитель навчає одночасно групу або весь клас учнів) та кооперативної (усі учні активно навчають одне одного) форм організації навчальної діяльності учнів(інтерактивні технології передбачають саме ці дві форми). Кожна з цих форм має свої особливості, які необхідно враховувати, підбираючи ті чи інші способи організації засвоєння учнями знань.

Фронтальна форма організації навчальної діяльності учнів має більшу кількість слухачів від тих, хто говорить. Усі учні в кожен момент часу працюють разом чи індивідуально над одним завданням із подальшим контролем результатів.

Кооперативна форма навчальної діяльності учнів полягає в тому, коли в ході навчання, окрім засвоєння нових знань, умінь і навичок, група учнів навчає кожного свого члена. Це передбачає систематичну участь кожного учня в навчанні всіх.

За кооперативної форми організації навчальної діяльності учнів провідну роль відіграє спілкування і взаємодія учнів одне з одним. Продуктивною кооперативна робота може бути лише тоді, коли склад груп постійно змінюється і кожен учень так чи інакше спілкується з усіма іншими. Поділ учнів на групи та надання кожній із них завдання — чудовий засіб розвинути в них соціальне почуття. Вони більш занурюються в навчання, оскільки роблять це разом з однолітками. Одного разу залучені до спільної роботи, учні вже відчувають потребу обговорити те, що вони роблять разом, що веде до зміцнення зв’язків між ними. Кооперативне навчання сприяє активному засвоєнню матеріалу. Спільні дії у малих групах, обговорення матеріалу з іншими, навчання одне одного дають можливість зрозуміти, опанувати матеріал.

Кооперативна навчальна діяльність – це модель організації навчання у малих групах учнів, об’єднаних спільною навчальною метою. До кооперативних технологій належать:

–    робота в парах („Обличчям до обличчя”, „Думати, працювати в парі, обмінюватися думками”);

–    змінювати трійки;

–    два – чотири – усі разом;

–    карусель;

–    робота в малих групах;

–    акваріум.

До фронтального навчання відносять інтерактивні технології, що передбачають одночасну спільну роботу всього класу:

*    обговорення проблеми в загальному колі;

*    мікрофон;

*    незакінчені речення;

*    мозковий штурм;

*    навчаючи-вчуся („Кожен навчає кожного”);

*    ажурна пилка;

*    аналіз ситуації.

Модель навчання у грі – це побудова навчального процесу шляхом включення учня до гри (передусім ігрове моделювання явищ, що вивчаються):

–    імітації;

–    спрощене судове слухання;

–    розігрування ситуації за ролями („рольова гра”, „програвання сценки”, „драматизація”).

Навчання в дискусії

За визначенням науковців, дискусія – це широке публічне обговорення якогось спірного питання. Вона сприяє розвиткові критичного мислення, дає змогу визначити власну позицію, формує навички обстоювання своєї думки, поглиблює знання з обговорюваної проблеми.

До технологій навчання в дискусії належать:

*    займи дискусію;

*    зміни дискусію;

*    безперервна школа думок;

*    дискусія;

*    дискусія у стилі телевізійного ток-шоу;

*    оцінювальна дискусія;

*    дебати.

Через відсутність у науковій літературі будь-якої класифікації інтерактивних технологій навчання, я спиралася на умовну робочу класифікацію авторів-укладачів видання „Сучасній школі – демократичну освіту” О.Пометун та Л.Пироженко.

Отже, технологія інтерактивного навчання – така організація навчального процесу, за якої неможлива неучасть у процесі пізнання: або кожен учень має конкретне завдання, за виконання якого він повинен публічно відзвітуватися, або від його діяльності залежить якість виконання поставленого перед групою завдання.

Інтерактивне навчання дозволяє вирішувати одночасно декілька завдань. Головне – воно розвиває комунікативні вміння і навички, допомагає встановленню емоційних контактів між учнями, забезпечує виховну мету, оскільки привчає працювати в команді, прислуховуватися до думки однокласників. Як показує практика, використання інтерактива в процесі уроку, знімає нервову напругу учнів.

Розглядаючи інтерактивні технології навчання як інноваційні, слід пам’ятати, що будь-яка педагогічна технологія буде мертвою, якщо реальні люди, які її втілюють, не сприйматимуть її як цілісну систему. Розроблена і описана технологія – це одне, а її реалізація на уроці – зовсім інше, бо несе відбиток особистості, інтелекту конкретного вчителя, який здійснює навчання на кожному уроці шляхом застосування відповідних підходів до навчання. Один із таких підходів – цікавий, творчий. Це – інтерактивне навчання.

Людина виховує себе і людину виховують інші, але виховувати і виховуватись потрібно вчити, впливаючи на свідомість. І в цьому процесі курс зарубіжної літератури посідає одне з провідних місць, вирішуючи головне завдання сучасної освіти – формування власної свідомості учня. Слід зробити так, щоб учні самостійно дійшли певного висновку або сформулювали певне визначення.

Класифікація видів педагогічних технологій

Педагогічна технологія – це сукупність  раціональних засобів, умінь, особливостей поведінки вчителя, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окремим учнем чи всім класним колективом відповідно до поставленої мети виховання і конкретних об‘єктивних та суб‘єктивних передумов.

Види технологій

• Модульно-рейтингова;
• Модульно-блочна;
• Модульно-проектна;
• Модульно-проблемна
• Адаптивна;
• Розвивальна;
• Інтернет технології
• Інноваційні технології;
• Лекційно-практична

Застосування ІКТ сучасним учителем-практиком

 У даний час спостерігається збільшення впливу медіа-технологій на людину. Особливо це сильно діє на дитину, яка з більшим задоволенням подивиться телевізор, ніж прочитає книгу.

Потужний потік нової інформації, реклами, застосування комп’ютерних технологій на телебаченні, розповсюдження ігрових приставок, електронних іграшок і комп’ютерів впливають на виховання дитини і сприйняття нею навколишнього світу. Істотно змінюється і характер її улюбленої практичної діяльності – гри, змінюються й улюблені герої та захоплення.

Раніше інформацію з будь-якої теми дитина могла отримати з різних каналів: підручник, довідкова література, лекція вчителя, конспект уроку. Але сьогодні вчитель повинен вносити в навчальний процес нові методи подачі інформації. Адже мозок сучасної дитини налаштований на отримання знань у формі розважальних програм по телебаченню, тому він набагато легше сприйме на уроці інформацію, запропоновану за допомогою медіа засобів.

Використання комп’ютера на уроці дозволяє зробити процес навчання мобільним,  диференційованим та індивідуальним.

Поєднуючи в собі можливості телевізора, відеомагнітофона, книги, калькулятора, будучи універсальною іграшкою, здатною імітувати інші іграшки і самі різні ігри, сучасний комп’ютер разом з тим є для дитини рівноправним партнером, якого дитині так часом не вистачає. Використання  ІКТ  допомагає  мені  краще оцінити здібності і знання дитини, зрозуміти її, спонукає шукати нові, нетрадиційні форми і методи навчання.

Використання ІКТ у навчальному процесі початкових класів загальноосвітньої школи має широкий спектр, від використання як засобу, що дозволяє вчителю впливати на організацію педагогічної праці, використовуючи в підготовці до проведення уроків, до використання ІКТ у навчанні самими учнями початкових класів, що дозволяє під час опанування роботи з комп’ютером вправлятися у вивченні низки навчальних предметів початкової школи з використанням комп’ютерних програм.

Інтегрування звичайного уроку з комп’ютером дозволяє вчителю перекласти частину своєї роботи на ПК, роблячи при цьому процес навчання більш цікавим, різноманітним, інтенсивним. Зокрема, стає більш швидким процес запису визначень, важливих частин матеріалу, тому що вчителю не доводиться повторювати текст кілька разів (він вивів його на екран), учневі не доводиться чекати, поки вчитель повторить саме потрібний йому фрагмент. (Презентація, проект)

Застосування на уроці комп’ютерних тестів і діагностичних комплексів дозволить вчителю за короткий час отримувати об’єктивну картину рівня засвоєння матеріалу, що вивчається у всіх учнів і своєчасно його скоректувати. При цьому є можливість вибору рівня складності завдання для конкретного учня.

Для учня важливо те, що відразу після виконання тесту (коли ця інформація ще не втратила свою актуальність) він отримує об’єктивний результат із зазначенням помилок, що неможливо, наприклад, при письмовому опитуванні. (Тести)

Але хочу застерегти від надмірного захоплення комп’ютером. Усе корисне в міру. Комп’ютер не повинен замінювати такі традиційні засоби навчання, як крейда, дошка, олівець, зошит, ножиці тощо. Він є лише одним з інструментів навчання, яким повинен оволодіти учень. Використання ІКТ у навчальному процесі початкової школи повинно відповідати дидактичним аспектам. Усі ці засоби – програмні продукти, навчальні платформи тощо – мають бути оцінені та застосовані відповідно певним цілям уроку.

Є велика кількість комп’ютерних енциклопедій, досконалих навчаючих програм, ілюстрованих комп’ютерних книг, навчальних ігор, що розвивають здібності дитини. Але саме по собі це багатство без участі старших, без праці дорослої людини, залученої до процесу виховання дитини, не навчить дитину. І тут на перший план виходить особистість учителя. Тому хочу побажати вам творчості, натхнення, успіхів у тій професії, яку ви обрали.

 

 

Метод проектів – це педагогічна технологія

У « Концепцїї розвитку школи до 2008 року» наголошується, що школа – це простір життя дитини, тут вона не готується до життя, а повноцінно живе і тому вся діяльність навчального закладу вибудовується так, щоб сприяти становленню особистості як творця і проектувальника власного життя».

Слово «проект» у перекладі з латинської мови означає «кинутий уперед — задум, план тощо».

 Проект – група взаємопов’язаних заходів та їх результатів, спрямованих на досягнення кінцевої мети, а також необхідні для цього ресурси та тимчасові затрати. Термін «проект» ввійшов в педагогіку і часто використовується не за призначенням. Проектами називають методичні розробки, сценарії, матеріали з досвіду роботи. Метод проектів – це педагогічна технологія.

Мета: перевірити, як декада проектної діяльності впливає :

• на розвиток пізнавальних, творчих здібностей учнів;
• на підвищення інтересу до вивчення предметів, до історії рідного краю, її природи;
• підвищення освітнього рівня навчання дітей;
• виявлення здібних учнів з предметів для включення до участі у районних (міських, обласних) творчо – мистецьких конкурсах;
• здруженість учнівського колективу, вміння працювати у команді.

Впроваджуючи у навчальний процес проектну технологію, педагогічний колектив визнає переваги її використання, а саме:

• метод проектів навчає дітей самостійно думати, знаходити і вирішувати проблеми, використовуючи для цього знання з різних областей;
• діти набувають здатність прогнозувати результати, можливі наслідки різних варіантів рішення, уміння установлювати причинно-наслідкові зв’язки.

Уміння користуватися методом проектів – показник високої кваліфікації педагога.

Учні школи також високо оцінюють використання методу проектів. На думку учнів, метод проектів (результати анкетування):

• навчає здобувати знання самостійно, акумулює вміння користуватися здобутими знаннями для рішення нових завдань;
• сприяє набуттю комунікативних навичок і умінь (тобто умінь працювати в різноманітних групах, виконуючи різні соціальні завдання і ролі);
• надає можливість широких людських контактів в знайомстві з різними

точками зору на одну проблему;

• навчає користуватися дослідницькими методами: збирати

інформацію, факти, уміти їх аналізувати з різних точок зору, висувати гіпотези, робити висновки;

• надає можливість висловлювати свої власні думки.

 

Інтерактивні технології навчання

 Понад 2400 років тому Конфуцій сказав:

Те що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу, я пам’ятаю.

Те, що я роблю, я розумію.

Дещо змінивши слова великого китайського педагога, можна сформулювати кредо інтерактивного навчання.

Те, що я чую, я забуваю.

Те, що я бачу й чую, я трохи пам’ятаю.

Те, що я чую, бачу й обговорюю, я починаю розуміти.

Коли я чую, бачу, обговорюю й роблю, я набуваю знань і навичок.

Коли я передаю знання іншим, я стаю майстром.

Застосування інтерактивних технологій висуває певні вимоги до структури уроку.

Структура таких уроків складається з 5 етапів:

– мотивація,

– оголошення, представлення теми та очікуваних результатів,

– актуалізація знань, надання необхідної інформації,

– усвідомлення,

– рефлексія.

Центральною частиною уроку є інтерактивна вправа.

Варто зауважити, що в науковій літературі відсутня будь – яка класифікація інтерактивних технологій навчання. Та залежно від мети уроку та форм організації навчальної діяльності учнів можна розподілити їх на 4 групи:

• Інтерактивні технології кооперативного навчання.
• Інтерактивні технології колективно-групового навчання.
• Технології ситуативного моделювання.
• Технології опрацювання дискусійних питань.

Інтерактивні технології кооперативного навчання

До технологій кооперативного навчання належать такі інтерактивні технології, як: робота в парах, ротаційні (змінні) трійки, два-чотири -всі разом, карусель, робота в малих групах, акваріум.

Їх можна ефективно використовувати як на уроках засвоєння, так і на уроках застосування знань, умінь і навичок. Це може відбуватись одразу ж після викладу вчителем нового матеріалу, замість опитування, на спеціальному уроці, присвяченому застосуванню знань, умінь і навичок, або бути частиною узагальнювального уроку.

 Робота в парах

-За умов парної роботи всі діти в класі отримують можливість говорити, висловлюватися. Робота в парах дає учням час поміркувати, обмінятись ідеями з партнером і лише потім озвучувати свої думки перед класом. Вона розвиває навички спілкування, вміння висловлюватися, критично мислити, переконувати, вести дискусію. Під час роботи в парах можна швидко виконати вправи, які за інших умов потребують багато часу.

Ротаційні (змінні) трійки – цей варіант кооперативного навчання сприяє активному, грунтовному аналізу й обговоренню нового матеріалу з метою його осмислення, засвоєння і закріплення.

Два-чотири-всі разом

Ця технологія є ефективною для розвитку навичок спілкування в групі, вмінь вести дискусію.

 Карусель

Ця технологія найефективніша для одночасного залучення всіх учасників до активної роботи з різними партнерами. Її застосовують для обговорення будь-якої гострої проблеми з діаметрально протилежних позицій, для збирання інформації з певної теми, для перевірки обсягу й глибини наявних знань, для розвитку вмінь аргументувати власну позицію.

Акваріум

Цю технологію застосовують, коли учні вже мають певні навики групової роботи. Ефективна вона для розвитку спілкування, вдосконалення вміння дискутувати.

Технології колективно-групового навчання

Ці технології передбачають одночасну спільну роботу всього класу. Це такі форми роботи, як: “Мікрофон”, “Мозковий штурм”, “Навчаючи-вчуся”, “Ажурна пилка”, “Незакінчені речення”, “Дерево рішень”.

Мікрофон

Це технологія загальногрупового обговорення, вона дає змогу кожному учневі у визначеному порядку щось швидко сказати, висловлюючи свою думку.

Мозковий штурм

“Мозковий штурм” – це такий метод вирішення проблеми, коли всі учасникі розмірковують над однією і тією самою проблемою і “йдуть на неї в атаку”. Цю технологію застосовують, коли потрібні кілька варіантів розв’язання проблеми.

Навчаючи – вчуся

Цю технологію використовують під час повторення вивченого та під час вивчення блоку інформації. Її застосування дає змогу учням взяти участь у передачі своїх знань однокласникам, підвищує цікавість до знань.

Ажурна пилка

Цей вид діяльності й дає змогу працювати разом, вивчати велику кількість матеріалу за короткий час.

Незакінчені речення

Цю інтерактивну технологію часто поєднують з “мікрофоном”, вона дає змогу розвивати в учнів зв’язне мовлення, власні висловлювання, порівнювати їх з іншими, відпрацьовувати вміння говорити коротко, але по суті і переконливо.

Дерево вирішень

Ця технологія є варіантом розв’язання конкретної проблеми. “Дерево вирішень” допомагає дітям проаналізувати та краще зрозуміти механізм прийняття складних рішень.

Технології ситуативного моделювання

Симуляції, або імітаційні ігри

Імітаціями (іграми) називають процедури з виконання будь-яких простих відомих дій, які відтворюють, імітують певні явища навколишньої дійсності. Учасники імітації реагують на конкретну ситуацію в рамках заданої програми, чітко виконують інструкцію. Учні можуть виконувати дії індивідуально або в групах. На закінчення імітації учні отримують подібний результат, але він не завжди однаковий. Дуже важливо, щоб ці результати обговорювалися.

Імітаційні ігри розвивають увагу, навички критичного мислення, сприяють застосуванню на практиці вміння вирішувати проблеми.

Рольова гра. Драматизація

Щоб провести рольову гру, необхідно, щоб кожен її учасник чітко знав свою роль, зміст, мету гри.

Мета рольової гри – визначити ставлення до конкретної життєвої ситуації, набути досвіду шляхом гри. Такі ігри використовують і для вироблення конкретних навичок. Вони сприяють формуванню в учнів власного ставлення до ситуації, сприяють розвитку уяви, формуванню навичок критичного мислення, співчуття тощо.

Рольова гра потребує ретельної підготовки. Спочатку практикують прості вправи з поступовими ускладненнями.

Опрацювання дискусійних питань

Метод “Прес”

Навчати школярів дискутувати варто з технології «Метод “Прес”». її застосовують під час обговорення дискусійних питань та під час проведення вправ, у яких необхідно чітко зайняти свою позицію, довести свою точку зору.

Обери позицію

Цей метод теж корисний на початку роботи з дискусійними питаннями. Використовують його на початку уроку для того, щоб показати учням різноманітність поглядів на ту чи іншу проблему: за і проти, використовують дві протилежні думки.

Зміни позицію

Ця технологія дуже подібна до технології “Обери позицію”. Вона дозволяє зайняти позицію іншої людини і розвиває навички аргументації, активного слухання.

Безперервна шкала думок

Ця технологія є однією з форм обговорення дискусійних питань. Її метою є розвиток в учнів навичок самостійного вирішення проблем, вдосконалення вмінь, аргументувати свої думки. Розглядаючи полярні точки зору з проблеми, що обговорюється, учні:

– знайомляться з альтернативними позиціями;

– вчаться прогнозувати;

– удосконалюють уміння на практиці відстоювати свою позицію;

– вчаться вислуховувати думки інших;

– отримують додаткові знання з теми, що вивчається.

Дискусія в стилі телевізійного ток-шоу

Учасниками цієї технології є всі учні класу. Її мета – набуття учнями навичок публічних виступів, дискутувань, відстоювання власної позиції, формування громадянської позиції. Ця технологія дає змогу залучити всіх учнів класу до участі, контролювати перебіг дискусії, оцінювати участь кожного. Вчитель на такому уроці є ведучим. Він має право ставити запитання або, за браком часу, перебивати того, хто виступає.

Дебати

Надзвичайно складний спосіб обговорення дискусійних питань. Його використовують лише тоді, коли учні добре вміють працювати в групах, знають технології вирішення проблем. У дебатах поділ на протилежні точки зору набуває найбільшої гостроти, оскільки учням потрібно довго готуватися і публічно обґрунтовувати правильність своєї позиції. Кожна група повинна переконати опонентів і схилити їх до думки змінити свою позицію. Дуже важливо, щоб учасники дебатів спілкувалися спокійно.

Для вчителя використання інтерактивного навчання розкриває перспективи для фахового росту, для самовдосконалення, для навчання разом з учнями.

 

 

Діти та нові інформаційні технології: позитивні та негативні наслідки нової культури людського життя

Новi iнформацiйнi технологiї  стають не тiльки головною рушiйною силою прогрессу., засобом спiлкування мiж державами, компанiями, унiверситетами, новою формою торгiвлi, але й потужним засобом навчання, улюбленою iграшкою. Чимало дiтей, навiть у мало розвинених країнах захоплюються комп’ютерними та телевiзiйними iграми, якi приваблюють їх динамiчними сюжетами, викликають гострi почуття.

Iснує безлiч можливостей використання нових iнформацiйних технологiй – вiд самостiйного складання досить досконалих програм, створення своїх сторiнок у просторi Internet, дистанцiйного навчання до поринання в свiт найкращих музейних колекцiй, бiблiотек i, навiть пограбування банкiв та розкриття секретних кодiв Пентагону.    Виникають питання – як впливає цей дивовижний штучний iнформацiйний свiт на психiку людини i, зокрема, дитини? За яких умов цей новий вид людської дiяльностi сприяє розвитку особистостi, а за яких заважає? Чи стосується ця нова культура бiльшостi населення України чи це забава для розвинутих країн?

Почну з останнього питання. Нагадаю про створену саме в Києвi першу на європейському континентi обчислювальну машину, про те, шо українськi кiбернетики нiколи не пасли заднiх у розвитку iнформацiйних технологiй. А зараз майже всi школярi України проходять у школi ази iнформацiйно-технологiчної культури. В рамках дослiдження «Ставлення населення України до використання iнформацiйних технологiй» ми провели опитування учнiв 10-11 класiв шкiл мiста Києва та Київської областi. На питання «Де Ви стикається з комп’ютером?» 40,5% вiдсоткiв опитаних вiдповiли «Маю комп’ютер вдома», а 30,5% вказали, що вони користуються комп’ютерами вдома у своїх товаришiв. Отже дiти i пiдлiтки, їх батьки в нашi й країнi мають доступ до компьютерiв, i не лише в школi чи в офiсi, а й вдома.

За даними нашого дослiдження, для 68% пiдлiткiв комп’ютер є робочим iнструментом, 44,2% використовують комп’ютер для розваг, для 23,2% – це можливiсть спiлкуватись з друзями, а для 15,8% можливiсть «вiдключитись» вiд дiйсностi.

I все ж. Як впливає використання комп’ютера на життя людини, зокрема дитини та її сiм»ї? Як впливає цей дивовижний штучний iнформацiйний свiт на психiку людини, i зокрема, дитини? Чи сприяє розвитку здiбностей дитини перебування у цьому свiтi? За яких умов цей новий вид  людської дiяльностi сприяє розвитку особистостi, а за яких заважає?

В цьому контекстi можна говорити як найменше про три аспекти проблеми:

1)розвиток загальних здiбностей дитини за допомогою iнформацiйно-технологiчної пiдтримки iнтелектуальної дiяльностi людини;

2)розвиток спецiальних здiбностей, якi ї специфiчними для дiяльностi фахiвцiв в галузi iнформацiйних технологiй;

3) запобiгання негативному впливу iнформацiйних технологiй на психiку i взагалi на здоров»я дитини.

Створення особливої культури виживання в умовах широкого застосування новiтнiх iнформацiйних технологiй.

Почнемо з першого. Як відомо, здібності дитини розвиваються тим краще, чим більше її можливості отримання різноманітного сенсорного досвіду, знайомства з кращими досягненнями світової культури, моделювання наслідків реалізації своїх ідей,тощо. Всі ми досить добре знаємо, скільки втрачають обдаровані діти, коли вони не мають можливості користуватися бібліотеками, не ходять до музеїв, не бувають в опері, не навчаються з такими технологіями, які є кращим надбанням людства. І коли так дитина нарешті, наприклад, вступаючи до університету, потрапляє в велике місто, в культурне середовище, їй треба надолужувати ці втрати, іноді на це витрачається ціле життя. Втрачає не тільки конкретна обдарована людина, а й все людство.

Отже найбільшим надбанням людства від застосування інформаційних технологій є наближення найкращих досягнень світової культури до кожної пересічної людини. Завдяки співробітництву кращих фахівців в галузі інформаційних технологій з кращими фахівцями в галузі психології та ергономіки знято труднощі у застосуванні компьютерів на рівні користувача. Сьогодні користувачем системи Internet може бути і старий, і малий.

Загальні здібності – память, уяву, увагу, сприймання, оперативні реакції, комунікабельність, тощо, треба розвивати разом з формуванням таких інтелектуальних вмінь, як вміння планувати на годину, день, тиждень, рік; вміння висловлювати свою думку(коротко чи не дуже коротко, але з необхідними аргументами), вміння зпроектувати якусь діяльність і т.п. Сюди треба додати розвиток загальної ерудиції дитини.

Нові інформаціййні технології надають фантастичні можливості вчителям та батькам у розвитку загальних здібностей дітей з використанням всього арсеналу досягнень світової культури. Мається на увазі, що є багато комп’ютерних енциклопедій, досконалих учбових програм, ілюстрованих комп’ютерних книжок, учбових ігор, що розвивають здібності дитини. Але саме по собі без участі дорослих, без праці дорослої людини, вкладеної в процес виховання дитини, без консультацій з фахівцями все це багатство не навчить дитину.

Що мається на увазі?

Пригадаємо, скільки разів ми з вами дивувалися: дитина начебто з хорошої забезпеченої сім»ї, а чомусь не розвинена ані розумово, ані морально. І навпаки, дитина в бідній і, як ми часто говоримо, простій сім’ї чомусь має дуже розвинені здібності. Одна з відповідей на  це запитання така: дорослі в цій, так званій простій сім’ї знайшли час і подумали про те, як розвивати здібності дитини: підбирали цікаві і корисні книжки, вправи та ігри для дитини, давали їй складні, але доступні завдання, обговорювали те, що дитина прочитала, допомагали спланувати свою діяльність.

Повертаємося до комп’ютера. Та ж сама ситуація. Ми з вами вже пересвідчились, що в Україні є досить багато сімей, що мають комп’ютери вдома. Є сім’ї, в яких батьки дарують дітям комп’ютери. Ще більше таких, що купують ігрові пристрії для телевізорів. Існує багато шкіл, в яких стоять досить досконалі комп’ютери. І існують численні ігрові центри. І, на жаль, майже всюди одна і та ж ситуація: на тобі, дитина, дорогу іграшку, роби, що хочеш, тільки мене не замай. «Хай тебе буде видно, але не чутно». Нижче ми обговоримо негативні наслідки для розвитку здібностей дитини такого використання нових інформаційних технологій. А зараз про позитивні можливості.

Рекомендуємо проаналізувати свідомо загальні здібності дитини. На рівні сім’ї у будь якому випадку – і тоді, коли дитина добре вчиться, і тоді,коли в неї є проблеми з якимось навчальним предметом, корисно порадитись з психологом, проаналізувати свої спостереження за дитиною, обговорити з нею, що її цікавить, що їй легше дається. А потім підібрати такі комп’ютерні ігри, учбові програми, енциклопедії, які дозволяють розвивати здібності цієї конкретної дитини. Скажімо, виявляється, що треба розвивати зорову чи моторну пам’ять, чи увагу. Поряд з індустрією комп’ютерних ігор існує індустрія розвиваючих навчальних програм. Джуді Солпітер, авторка книги «Діти та комп’ютери», наводить такі особливості розвиваючих учбових програм:

-дослідницький характер. Програма ініціює участь дитини у дослідах,робити для себе відкриття;

-легкість для самостійних занять дитини. Наприклад, коли йдеться про дошкільнят, використання учбової програми не вимагає від дитини вміння читати, дає дитині прості для розуміння вказівки,що пов’язані з використанням невеликої кількості засобів керування зображенням на екрані;

-розвиток широкого спектру навичок та уявлень. Окрім оперування з буквами, цифрами та фігурами діти займаються класифікаціїю, приймають рішення, експерементують;

-високий технічний рівень. Програми надають «роботи» органам відчуття дитини за рахунок того, що пропонують дитині привабливу графіку, анімаційні ефекти та привабливі звукові ефекти. Дитина не нудиться від очікування – сучасні комп’ютери працюють дуже швидко;

-відповідність віковим особливостям. Такі програми не підштовхують дитину до формування навичок, до яких дитина ще не готова. Учбовий матеріал містить приклади з реального життя дитини, зрозумілі їй;

-цікавість. Стимулюється уява дитини. Вона потрапляє у фантастичні обставини, отримує не аби яке задоволення;

-стимулюючий характер. Дитина, коли вона користується такою програмою, відчуває задоволення від досягнутого успіху. Це підвищує її самооцінку, розвиває почуття власної гідності(1).

Здавалось би все просто –  будемо купувати гарні учбові програми, і наші діти будуть ставати розумними, їх здібності автоматично будуть розвиватися. Але повторюємо – недостатньо мати досконалі засоби навчання, треба  ще докласти дидактичних зусиль як вчителям, так і батькам.

Київська  Асоціація комп’ютерної екології має позитивний досвід застосування учбових програм канадської фірми DIL International для навчання дітей молодшого віку – від 5 до 10 років. Вивчали ми й програми, що були розроблені Московською Асоціацією КІД, та програми «Роботландія», створені у Переславлі Залеському(Росія) під керівництвом професора Ю.Первіна(2,3).   Як показує наш досвід, найбільш ефективними є такі учбові програми, для яких є характерним створення учбового середовища, що дозволяє дорослим та дітям використовувати комп’ютер як живий елемент моделювання та  експерементування, одержання необхідної інформації. Такі програми розкривають дитині світ пізнання, допомагають їй удосконалити свої вміння та навички, розвинути здібності.     В цьому контексті виникають і сучасні проблеми, наприклад такі, як: чи однаково доступні комп’ютери хлопчикам та дівчатам? Що робити, коли в моєї дівчинки є страх перед комп’ютером?   Ми з вами живемо у часи подолання різноманітного нерівноправ’я між чоловіками та жінками. У тому числі і щодо умов для розвитку здібностей та застосування новітніх інформаційних технологій.     Тому наведу декілька рекомендацій для дорослих, як допомогти дітям у використанні комп’ютера:

-демонструйте оптимізм у відношенні до майбутнього. Не думайте, що ваші діти чи учні обов’язково будуть вважати математику, програмування чи природничі науки важкими для себе;

-хай комп’ютер буде однаково доступний всім дітям. Переконайтеся, що дівчата мають рівні можливості з хлопчиками у використовуванні комп’ютера;

-цікавтеся тим, як ваші діти користуються комп’ютером. Хай вони відчувають, що вам не байдужі їх навички та інтереси у цій галузі;

-пропонуйте своїм дітям(учням) нестандартні завдання;

-заплануйте з своїми дітьми(учнями) відвідування музеїв в системі Internet. Дуже корисно відвідати музей, де можна  подивитись картини, які ілюструють те, що діти прочитали чи вчили. Наприклад, діти вивчали міфи стародавньої Греції, і подорож до музею допоможе їм уявити мїфологічних Богів та  героїв;

-обговорюйте з дітьми комп’ютерну рекламу та агресивні ігри. По-перше треба формувати у дітей розуміння того, що є для них корисне та шкідливе. А по-друге, фахівці довели, що таке обговорення допомагає дітям долати негативний вплив агресивних комп’ютерних ігор та телевізійних програм;

-коли дівчинка  «боїться» комп’ютера, корисно, щоб вона бачила, як  її матір працює з комп’ютером. Навіть, коли матір не знає нічого про комп’ютер.  Джуді Солпітер радить матері посидіти з дочкою біля комп’ютера, повчитися у дочки.

Вчитель в класі може проводити уроки, що розвивають загальні здібності дитини. Не секрет, що як раз через брак уваги багато дітей не засвоюють учбовий матеріал, їх здібності не розвиваються.   Великі можливості надають завдання з використанням сучасного програмового забезпечення «Мій комп’ютер». Можна організувати спеціальні навчальні ігри по плануванню свого життя, бюджету, тощо. Дитина в ігровій формі вчиться робити план на тиждень, наприклад. Тут ми досягаємо успіху у двох напрямках розвитку дитини, двох важливих складових розвитку її загальних здібностей – почуття часу, вміння використовувати час та планування свого часу, своєї діяльності.

В деяких Європейських країнах, наприклад, у Нідерландах, комп’ютерні технології використовують для розвитку стратегіального мислення дитини. Для цього організовують ігру: «Школа  – це місто. Кожний клас має свою функцію: управління освіти, управління охорони здоров’я, банк, тощо. Треба побудувати, скажімо, бюджет невеликого міста». Діти, що вчаться в цій школі, приймаючи участь в цій грі, вчаться розробляти стратегію життя міста на місяць, на рік, враховуючи дію багатьох факторів, вчаться мистецтву комунікації, роботи в команді, створення проектів. Іншими словами, ця гра  сприяє розвитку тих загальних здібностей дитини, які визначають успіх будь якої діяльності людини.

Багаторічні дослідження психологічних особливостей стратегіального мислення підлітків при розв’язанні завдань на  створення понять, дорослих, що розв»язували різноманітні завдання(створення понять, перетворення ситуацій, проектування) дозволили нам виділити деякі труднощі реалізації ефективних стратегій мислення. Зокрема, ми прийшли до висновку, що кожна людина має свій, притаманний їй підхід до роботи в інформаційному просторі завдання. Цей підхід визначається такими основними складовими: розвитком інтелектуальних здібностей суб’єкта;рівнем інтелектуальної активності суб’єкта; особистостними його якостями та  цінностними орієнтаціями; розвитком інтелектуальних вмінь, насамперед, вмінням користуватися операціями логіки, працювати з гіпотезами, тощо.    Ключовими виявилися: робота суб’єкта  у інформаційному просторі  задачі; здолання когнітивної напруги в разі застосування притаманного ефективним стратегіям комплексного аналізу всього інформаційного поля;пошук методів розвитку у суб’єктів необхідних інтелектуальних вмінь та мотивації досягнення;п ошук методів знаходження теоретично можливих стратегій з тим, щоб рухатись у напрямку формування ефективних стратегій.

Аналізуючи способи роботи піддослідних у інформаційному просторі різних задач (задач-моделей, реальних задач проектування, задач перетворення ситуацій), ми виділили дві основні стратегічні тенденції поведінки людини у інформаційному просторі проблемної ситуації: інтегративну, що зорієнтована на пошук глобального виграшу, на виділення локальних завдань з  критеріями, що враховують загальну структуру інформаційного простору задачі; диференційну, якій притаманна орієнтація на пошук локальних виграшів, на застосування правил відбору та урахування невеликої кількості критеріїв таких, наприклад, як близкість об’єктів з  їх розташуванням в інформаційному просторі. Досліджуючи рухи очей піддослідних у процесі першої зустрічі їх з інформаційним простором задачі, ми могли зафіксувати, що, дійсно, такі розбіжності у підході суб’єктів до роботи з інформацією існують.

Виникають питання: що таке ефективна стратегія мислення, якими є показники ефективності стратегіального мислення? І ще: до чого тут комп’ютери і нові інформаційні технології? Не важко прийти до висновку, що ефективними є ті стратегії діяльності людини, які призводять до успіху (до результату високої якості) якнайшвидше, самим коротким шляхом та з найменшими витратами ресурсів. При цьому  кожного разу в проблемній ситуації існують різні критерії успіху. Іноді важливо знайти правильну (не важливо, щоб найкращу) відповідь якнайшвидше. Мова може йти навіть про врятування життя. А іноді можна  не обмежувати себе у часі, але треба  шукати не просто відповідь на запитання задачі, а знайти спосіб розв’язання цілого класу задач чи рішення, яке задовольняє  багатьом вимогам, що непросто узгоджуються між собою.

Що стосується другого питання, то нижче ми покажемо, як нові інформаційні технології дозволяють долати кризові перепони застосування ефективних стратегій, роблять такі стратегії доступними не тільки для інтелектуальної еліти суспільства, особливо обдарованих людей, а й для більш широкого кола людей, які бажають і можуть добиватися успіху.        Отже повертаємося до розгляду стратегіального мислення людини. Окрім головних стратегіальних тенденцій мислительної діяльності в інформаційному просторі завдання ми  аналізували вплив на успішність вирішення завдань таких особистностних якостей як обережність та ризик. Виявилося, що ці якості людини впливають на  її стратегії та  тактики мислення тоді, коли треба враховувати об’єктивно існуючі обмеження вирішення задачі. Це можуть бути обмеження у часі, у просторі, вимоги державних стандартів, тощо. Дія цього фактору  пов’язана  ще і з мотивацією досягнення – на скільки важливий для суб’єкта  успіх у вирішенні завдання. Можна  висловитися і так – наскільки важливо для людини одержання якісного результату чи наскільки  для неї важливо швидко досягти успіху, тощо. таким чином, інтелектуальна   активність суб’єкта  при вирішенні задачі розвивається та  енергетично наповнюється завдяки дії таких факторів, як мотивація досягнення; обмеження часу; рівень складності інформаційного простору завдання та його відповідність оперативним можливостям суб’єкта; ризик при врахуванні об’єктивних обмежень у пошуку рішення, тощо. Неможливість  реалізації мети через обмеження ресурсів людини породжує в неї когнітивну кризу.

 

Технологія проектного навчання

Технологія проектного навчання – альтернативна технологія, яка протиставляється класно-урочній системі, при якій не даються готові знання, а використовується технологія захисту індивідуальних проектів.

Проектне навчання є непрямим, і тут цінний не тільки результат, але в більшій мірі сам процес. У повній формі робота над проектом проходить шість стадій: підготовка, планування, дослідження, висновки, подання або звіт, оцінка результату і процесу. Викладач перетворюється на куратора або консультанта:

– допомагає учням у пошуку джерел;

– сам є джерелом інформації;

– підтримує і заохочує учнів;

– координує і коригує весь процес;

– підтримує безперервний зворотний зв’язок.

Проект – буквально це «кинутий вперед», тобто прототип, прообраз будь-якого об’єкта, виду діяльності, а проектування перетворюється в процес створення проекту.

Проектування найбільш поширений вид інтелектуальної діяльності. Велика кількість гуманітарних проектів і в журналістиці, і на телебаченні, і в усіх сферах мікро-і макросоціуму майже усунуло технічне звучання цього поняття.

Ефективність застосування проектної діяльності у додатковій освіті полягає в тому, що:

1) відбувається розвиток творчого мислення як обов’язкової умови реалізації проектної діяльності;

2) якісно змінюється роль педагога: усувається його домінуюча роль в процесі присвоєння знань і досвіду, йому доводиться не тільки і не стільки навчати, скільки допомагати дитині вчитися, направляти її пізнавальну діяльність;

3) вводяться елементи дослідницької діяльності;

4) формуються особистісні якості вихованців, які розвиваються лише в діяльності і не можуть бути засвоєні вербально (у групових проектах, коли «працює» невеликий колектив і в процесі його спільної діяльності з’являється спільний продукт, звідси розвивається вміння працювати в колективі, брати відповідальність за вибір, рішення, розділяти відповідальність, аналізувати результати діяльності, здатність відчувати себе членом команди – підпорядковувати свій темперамент, характер, час інтересам спільної справи);

5) відбувається включення вихованців у «добування знань» та їх логічне застосування (формуються особистісні якості – здатність до рефлексії та самооцінки, вміння робити вибір і осмислювати як наслідки цього вибору, так і результати власної діяльності).

Типологія проектів

Перш за все, визначимося з типологічними ознаками. Такими, з нашої точки зору, можуть бути:

1. Домінуюча в проекті діяльність: дослідницька, пошукова, творча, рольова, прикладна (практико-орієнтовна), ознайомчо-орієнтовна і т.п..
2. Предметно-змістовна область: монопроект (у рамках однієї області знання); міжпредметний проект.
3. Характер координації проекту: безпосередній (твердий, гнучкий), прихований (неявний, що імітує учасника проекту).
4. Характер контактів (серед учасників однієї школи, класу, міста, регіону, країни, різних країн світу).
5. Кількість учасників проекту.
6. Тривалість виконання проекту.

Слід зупинитися і на загальних підходах до структурування проекту:

1. Починати слід завжди з вибору теми проекту, його типу, кількості учасників.
2. Далі вчителеві необхідно продумати можливі варіанти проблем, які важливо дослідити в рамках наміченої тематики. Самі ж проблеми висуваються учнями з подачі вчителя (навідні запитання, ситуації, що сприяють визначенню проблем, відеоряд з тією ж метою і т.д.). Тут доречна «мозкова атака» з наступним колективним обговоренням.
3. Важливим моментом є розподіл завдань по групах, обговорення можливих методів дослідження, пошуку інформації, творчих рішень.
4. Потім починається самостійна робота учасників проекту за своїми індивідуальними чи груповим дослідницьким творчим завданням.
5. Постійно проводяться проміжні обговорення отриманих даних у групах (на уроках або на заняттях у науковому суспільстві, у груповій роботі в бібліотеці, медіатеці та ін.)
6. Необхідним етапом виконання проектів є їх захист, опанування.
7. Завершується робота колективним обговоренням, експертизою, оголошенням результатів зовнішньої оцінки, формулюванням.

Критерії оцінювання проекту:

1) аргументованість вибору теми, практична спрямованість і значимість.

2) Обсяг і повнота розробки, самостійність, закінченість, застосування в діяльності (як застосовано).

3) Аргументованість пропонованих рішень, висновків.

4) Рівень творчості, оригінальність підходів.

5) Структура.

6) Якість виробу. Виконаний проект спочатку оцінював сам автор, а потім обране для цього журі.

7) Якість добування знань – ця результативна складова часто залишається поза сферою уваги педагога при перевазі барвистості оформлення. Іноді окремо оцінюються отриманий результат, захист проекту та його оформлення. Три експерти (вихованець, «команда», педагог) виставляють три оцінки, а результатом є середньоарифметична величина. Можливе застосування рейтингової оцінки.

Дозвільні проекти. Педагогічне проектування може входити складовою частиною в систему роботи будь-якого фахівця сфери освіти, в тому числі працюючого в сфері дозвілля. У найзагальнішому вигляді воно включає попередню розробку основних компонентів майбутньої діяльності педагогів та вихованців, яка може бути вбудована в більш широку систему підготовки до організації відпочинку, але може стати цілком самостійним процесом. У результаті народжуються різні види проектів.

Один з таких видів отримав назву «канікулярний». Під канікулярним проектом мається на увазі певний документ, в якому описується з різним ступенем точності і в різних масштабах процедура створення та дії педагогічних систем, процесів, ситуацій, що розвиваються і функціонують у канікулярний час. Таким документом може бути програма діяльності заміського табору або концепція виховної роботи школи в канікулярний час, сценарій, будь-якої педагогічної акції, план роботи на зміну, положення про дитячий фестиваль та ін..

Вихідним для створення канікулярного проекту є положення про те, що «канікули – це особистий час дитини, яким вона має право розпоряджатися, а його зміст та організація – актуальна життєва проблема особистості, у розвитку якої допомога старшого друга неоціненна» (М. Б. Коваль).

Разом з тим мова йде про організований варіант відпочинку, про можливість упорядкувати його за допомогою проектування. Канікулярні проекти мають сенс, якщо носять подієвий характер, органічно вписуючись в життєдіяльність дітей і дорослих, які разом проводять канікули.

Цей вид проектів немислимий без самодіяльності самих відпочиваючих, будь-то діти або дорослі. Логіка педагогічного проектування в просторі відпочинку аналогічна загальній логіці проектної діяльності. Специфіка полягає у форматі канікулярного проекту, який жорстко «прив’язаний» до регламенту організації життя табору (період зміни), до певної пори року, на яку випадають канікули, до території, на якій розташовується місце відпочинку.

Справа ускладнюється ще й тим, що більшість учасників табірної зміни зустрічаються один з одним тільки безпосередньо на відпочинку, тобто передпроектний етап для них або виявляється «винесений за дужки», або проходить у гранично стиснутих специфічних для умов табору формах.

Канікулярний проект стратегічно може народжуватися від вже заданої мети або ідеї (тематика зміни, профіль табору, проблема організації, яку необхідно вирішити, ідея інноваційної форми). Тоді предметом проектування стають спосіб реалізації мети і форми своєї участі в цьому. Або з мрій і фантазій людей, які певним чином продумують свій відпочинок як деяку автономну цілісність і для цього виявляються перед необхідністю від початку до кінця спроектувати життя в таборі.

Принципи (правила), якими слід керуватися, щоб канікулярний проект був у той же час педагогічним: орієнтація на людину, турбота про здоров’я, благо, комфортності, «розкоші людського спілкування» як головної цінності відпочинку; демократизація життя, що припускає розвиток і підтримку ініціативи дітей і дорослих будь-якого віку і соціальної групи. Одним з найпоширеніших продуктів в рамках канікулярних проектів є програма життя дітей і дорослих у таборі. Для системи додаткової освіти велике значення мають проектно-творчі технології (автор Тавстуха О.Г.).

При використанні таких основою навчального процесу стає засвоєння як знань, так і способів самого засвоєння, становлення пізнавальних сил і творчого потенціалу школяра. Вони засновані на діяльнісному принципі. У таких технологіях відбувається «вживання» в навколишній світ, інтеграція гуманітарної та природничої культур. Вони розвивають творче, критичне мислення, вміння розробляти і вирішувати проблеми, приймати рішення, робити вибір, співпрацювати в колективі. В їх основі лежить діалог.

Знання, вміння, навички в них розглядаються не як мета навчання, а як засіб розвитку особистості учня в контексті освоєння ним життєвого і соціокультурного досвіду. Природно, що знання з процесу освіти не зникають, вони перестають бути самоціллю. Таким чином, під проектно-творчими технологіями в системі додаткової освіти розуміється педагогічний процес навчання, виховання, розвитку школярів, який забезпечує засвоєння соціокультурного досвіду гармонійних відносин і взаємодій людини з природою, іншими людьми, суспільством і самим собою, на основі якого розвиваються індивідуальні якості.

Однією з форм організації ігрового простору на базі телекомунікаційних проектів є квест-проект. Мета реалізації – поєднання досвіду учасників для постановки творчого завдання, вибору методів її реалізації та подолання труднощів, що виникають у процесі її рішення.

Емоційна чуйність робить дітей найбільш активними учасниками квест-проектів. При його реалізації учні вчаться колективній взаємодії, позбавляючись від особистісної невпевненості, створюючи позитивну залежність учасників колективного проекту.

Найважливішою особливістю квест-проекту є його ігрова спрямованість. Зовні розважальний квест-проект насправді виконує серйозні завдання, допомагає підліткам долучатися до норм і цінностей суспільства, адаптуватися до умов навколишнього середовища за допомогою освоєння діалектики спілкування, набуваючи навички міжособистісного співробітництва. Взаємодіючи колективно, учасники активно спілкуються один з одним, набуваючи вміння організувати і вести дискусію, і умовою успіху кожного є успіхи інших. Кожен з них повинен мобілізувати всі свої знання, навички, вкласти в образ віртуального героя.

Самореалізація в інтелектуально-психологічної гри розвиває увагу, пам’ять, мислення, вміння порівнювати, зіставляти, працювати з інформацією, знаходячи необхідне джерело, аналізуючи її та синтезуючи нові ідеї.

Не претендуючи на абсолютний охоплення всіх можливостей використання квест-проектів, слід звернутися до такої вузькоспрямованої сфери, як професійне самовизначення підлітків. При реалізації квест-проекту педагог стимулює самостійну дослідницьку роботу вихованців, але, будучи, по суті справи, рівноправним партнером, він у стані акуратно регулювати і при необхідності коригувати проведення квест-проекту. Він в змозі знизити рівень тривожності затиснутого учасника і пригальмувати довільну агресію збудливого, навчаючи персонажів квест-проекту прийомів вирішення конфліктних ситуацій, які не раз знадобляться їм у подальшому.

 

Проектування як метод особистісно орієнтованого навчання

Сьогодні такі методи навчання в співпраці, як метод проектів, навчання в малих групах, надзвичайно «модні». Опублікована велика кількість психолого-педагогічних наукових праць, де учені доводять переваги цих методів, закликають учителів активно їх використовувати, обговорюють методику проведення уроків, добору завдань, оцінювання учнів. Але в практиці шкільного навчання все не так радісно. Спробуємо розібратися, в чому тут справа.

Фахівці нашої лабораторії провели анкетування серед учителів області, аби з’ясувати, що заважає працювати за системою особистісно орієнтованого навчання.

Найчастіше згадувалися такі причини:

• Відсутність необхідних теоретичних знань;
• Відсутність часу;
• Відсутність психологічної готовності до інноваційної діяльності;
• Відсутність стимулювання;

Але вчитель – професія творча. Він не боїться нового, як ніхто інший зацікавлений у розвитку індивідуальності дітей. Останнє десятиріччя доводить це. Болісні пошуки й експерименти з модернізації освіти, розвиток її варіативності визначилися насамперед появою нових програм і навчальних посібників, предметів і дисциплін.

Наш досвід показав, що 92% респондентів розуміють переваги особистісно орієнтованого підходу в навчанні перед традиційним; 73% мають уявлення про методику групового навчання, пробували його застосувати. Проте використовують методи особистісно орієнтованого навчання лише 7% вчителів.

Індивідуальні уточнювальні бесіди  з учителями ,практичні роботи, що проводяться фахівцями лабораторії в ході семінару « Методи особистісно орієнтованого навчання в початковій школі» дали нам змогу виявити труднощі, що виникають під час підготовки уроків за методом співпраці:

• Розподіл школярів по групах;
• Підбір завдань в розробка методики їх використання;
• Інтеграція роботи в групах у звичайний урок;
• Розподіл обов’язків учнів під час роботи в групах;
• Оцінювання робіт.

Усе це, на думку вчителів, збільшує час, необхідний для підготовки до уроків, і зменшує кількість завдань, які діти виконують за певний час. Але однією з головних проблем виявилася дисципліна на уроці. Діти не слухають один одного, шумлять, перебивають.

Усе це пояснюється тільки одним: учні не вміють співпрацювати в групі, у них не розвинені навички соціальної взаємодії, а вчителі не володіють методикою виховання соціальних умінь школярів. Це зводить нанівець саму ідею методів навчання в співпраці, оскільки їх головна перевага перед традиційним полягає саме у величезних можливостях цих методів у соціальному розвитку школярів.

Люди не з’являються на світ з природженим умінням співпрацювати один з одним. Багато учнів школи не мають ані найменшого уявлення навіть про такі важливі соціальні вміння, як уміння правильно оцінювати відчуття інших людей або обговорювати з ними спільну роботу.

Для успішного навчання в співпраці школярів необхідно навчити певних соціальних умінь.

1. Уміння, що є елементарними правилами поведінки в групі. Так, учнів слід навчити без крику і шуму входити в приміщення, розмовляти тихо, не підвищуючи голосу, не перебивати товариша. Крім того, це і дотримання норм ввічливості: дивитися на того, з ким розмовляєш, звертатися до нього на ім’я, не розмахувати руками. Деякі вчителі складають пам’ятку школяреві для роботи в групі, визначаючи основні правила поведінки.
2. Уміння, необхідні для активної роботи всіх членів групи над завданням і для підтримки між ними плідних робочих стосунків: уміння ділитися своїми ідеями і думками, уміння ставити запитання, підбадьорювати товаришів.
3. Уміння мотивованого ставлення до знань: переказувати і робити висновки, навчити товариша того, що знаєш сам.
4. Уміння, що визначають творчий підхід до справи. Ці вміння дають змогу учням прагнути до більш глибокого розуміння і творчого осмислення матеріалу, що вивчається, стимулюють розумову активність школярів, допитливість та ініціативність. Для цього потрібно розвивати вміння критикувати ідеї, а не людей, уміння визначати, чим погляди товаришів відрізняються від власних.

Для учнів початкової школи важливо, щоб учитель розкрив зміст умінь зрозумілою і доступною дітям цього віку мовою.

Практика показує, що усвідомлення педагогом того, від чого, у результаті, залежить успіх групової роботи дітей, допомагає йому методично більш грамотно готуватися до таких уроків і використовувати виховний потенціал методів навчання в співпраці. Це особливо важливо за умови використання в навчальному процесі методу проектів.

Метод проектів у навчальній діяльності з дітьми почав використовувати Джон Дьюї на початку ХХ століття. У 20-ті роки минулого століття цей метод активно застосовували і в радянській школі, але в 30-ті роки школа повністю перейшла на традиційне навчання і був зроблений висновок про те, що метод проектів не дає глибоких знань з предметів.

Останнім часом, у зв’язку зі встановленням парадигми особистісно орієнтованого навчання, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють формуванню особистості – суб’єкта діяльності і соціальних стосунків.

Використання методів дає змогу реалізувати особистісно діяльнісний і особистісно орієнтований підходи в освіті учнів. Ці підходи базуються на використанні знань і вмінь, отриманих в процесі навчання. Це забезпечує позитивну мотивацію і диференціацію  в навчанні, активізує творчу діяльність учнів під час виконання проекту.

Використання   проектної  технології

 як  засіб  розвитку творчих   здібностей   учнів

 Особлива увага приділяється проектній технології навчання. Метод проектів був відомий ще у 20-ті роки ХХ сторіччя. На основі концепції прагматизму американського педагога Дж. Дьюї (1859-1952) його послідовник Вільям Кілпатрік розробив „проектну систему навчання” або метод проектів. Учні включалися безпосередньо в практичну діяльність, через яку вони мали опановувати теоретичні знання, необхідні для вирішення конкретного завдання.

Використання методу „проектів” дозволяє реалізувати особистісно-діяльнісний (В. Давидов, Ш. Амонашвілі) і особистісно орієнтований підходи до освіти школярів (І. Якиманська, І. Бен, С. Подмазін та інші). Ці підходи базуються на застосуванні різних дисциплін на різних етапах навчання, інтеграція в процесі роботи над проектом. Це забезпечує позитивну мотивацію і диференціацію в навчанні, активізує самостійну творчу діяльність учнів під час виконання проекту.

Проектне навчання – корисна альтернатива класно-урочній системі, але воно аж ніяк не повинно витісняти її й ставати певною панацеєю. Фахівці з країн, які мають великий досвід у цій справі, вважають, що проектне навчання варто використовувати як доповнення до інших видів прямого чи непрямого навчання, як засіб прискорення росту в особистісному вимірі, і в академічному.

Дана технологія подає один із можливих способів реалізації проблемного методу навчання. Коли вчитель ставить завдання, він тим самим окреслює плановані результати навчання і вихідні дані. Усе інше мають робити учні: намічати проміжні завдання, шукати шлях їх вирішення, діяти, порівнювати отримане з необхідним, коректувати діяльність.

Вважаю, що проектне навчання заохочує і підсилює щире прагнення до навчання з боку учнів, тому що воно:

– особистісно орієнтоване;

– використовує безліч дидактичних підходів: навчання в справі, незалежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, рольову гру, евристичне та проблемне навчання, дискусію, командне навчання;

– має високу мотивацію, що означає зростання інтересу і включення в роботу в міру її виконання;

– підтримує педагогічні завдання в когнітивній, афективній і психомоторній сферах на всіх рівнях: знання, розуміння, застосування, аналіз, синтез;

– дозволяє вчитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретній справі, а не вдавати навчальну діяльність.

Найскладніший момент при запровадженні в навчальний процесс проектів – організація діяльності, особливо підготовчий етап.

На початку навчального року, аналізуючи можливості навчального матеріалу щодо використання проектної технології, створюю банк тем з різної ступені складності. У тематиці проектних завдань враховуються індивідуальні особливості пізнавальної діяльності учнів.

Учням надаю можливість вибрати тему проекту, організаційну форму її виконання (індивідуальну або групову), ступінь ускладненості проектної діяльності. Для організації проектування визначаємо мету, плануємо результат і форми захисту.

На мою думку вимогами до проектної технології є:

– наявність освітньої проблеми, складність і актуальність якої відповідає навчальним запитам і життєвим потребам учнів;

– дослідницький характер пошуку шляхів вирішення проблеми;

– структурування діяльності відповідно до класичних етапів проектування;

– моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми:  її постановка, дослідження, пошук шляхів вирішення, експертиза й

апробація версій, конструювання підсумкового проекту, його захист, корекція і впровадження, самодіяльний характер творчої активності

учнів, практичне або теоретичне значення результату діяльності і готовність для застосування, педагогічна цінність діяльності (учні здобувають знання розвивають особистісні якості, опановують необхідні способи мислення і дії).

На мою думку, під час роботи учнів над проектом учитель виконує такі функції:

– допомагає учням у пошуку джерел, необхідних їм для роботи над проектом;

– сам є джерелом інформації;

– координує весь процес;

– підтримує і заохочує учнів;

– підтримує безупинний зворотній зв’язок, щоб допомагати учням просуватися в роботі над проектом.

Вважаю, що у процесі спільної діяльності під час роботи над проектом в учнів формуються такі якості, як уміння працювати в колективі, брати відповідальність за вибір, рішення, розділяти відповідальність, аналізувати результати діяльності, підкоряти свій темперамент, характер, час інтересам спільної справи.

Досвід роботи з методу проектів показує, що учні можуть виступати активними учасниками процесу створення проекту, виробляти свій власний погляд на інформацію, намічати мету й задачі й шукати шляхи їхнього рішення.

Метод проектів дозволяє учням учитися на власному досвіді й досвіді інших у конкретних справах і приносить задоволення учням, що бачать продукт власної праці.

 

Формування   готовності   учнів

до проектно – впроваджувальної діяльності

Наш час ставить нові вимоги до людини – її життєвої компетентності, розвитку потенційних можливостей в світі, який постійно змінюється і розвивається. Від людини сьогодні потребується в першу чергу – творча активність – феномен, який не властивий жодній машині, адже пов’язаний не тільки з запам’ятовуванням та розумінням, але й породженням нового. З іншого боку саме механізми творчості продовжують залишатися викликом науці. В той же час педагогічна практика – це сьогоднішня реальність: діти ростуть, розвиваються, ідуть до школи і батьки сподіваються на такі освітні послуги, які б відповідали не просто сьогоднішньому дню, але й були спрямовані в майбутнє їх дітей. Тому пошук оптимальних шляхів і способів розвитку творчої активності учнів в сучасних освітніх умовах є надзвичайно актуальною проблемою.

В умовах розбудови незалежної демократичної держави все більшого значення набуває інтерактивна методика навчання учнів. Водночас духовне відродження суспільства вимагає конкретних змін у діяльності загальноосвітніх шкіл, які викликані необхідністю формування суспільно активної , творчої особистості, що на відміну від людини – вихованця, здатна самостійно мислити, генерувати нові ідеї, приймати сміливі, нестандартні рішення. Реалії сьогодення свідчать, що така особистість, реалізуючи свій потенціал, зможе досягти успіхів у навчанні й праці. У цьому контексті стає очевидним, що цінність знань, здобутих учнями у стінах школи, полягає не так у теоретичному їх засвоєнні, як у формуванні навичок їх практичного застосування.

Отже, навчальний процес слід будувати так, щоб сприяти свідомій співучасті особистості, яка освоює предмет, у відтворенні його по змісту.

Метод проектів – ефективна технологія навчання

Історично метод проектів з’явився в середині минулого століття, коли в пошуках нових форм організації навчальних занять деякі школи звернулись до досвіду ВНЗ. Близька до проектних технологій навчання система організації занять у школі, при якій здійснюється поєднання занять у великих аудиторіях, у малих групах та індивідуально, одержала назву «план Трампа». Ця система була розроблена професором педагогіки зі США Ллойдом Трампом у 60-х роках XX століття і років тридцять тому користувалась популярністю у школах Америки. У 80-х роках план Трампа був модернізований у лекційно-семінарську систему навчання, що дотепер використовується деякими педагогами (особливо при викладанні гуманітарних і природничо-наукових дисциплін).

На початку XX ст. у м. Далтон (США) педагог Елен Паркхерст запропонувала лабораторний план організації занять: учителі видавали письмове завдання кожному учню, уроки скасовувались. Учні працювали над матеріалом індивідуально та здавали вчителю звіт про виконану роботу. Лабораторний план організації занять став відомий в усьому світі під назвою «дальтон-плану». І хоча у своєму первісному варіанті він проіснував недовго (оскільки учням було не під силу самостійне освоєння навчального матеріалу), дальтон-план уважають родоначальником проектного навчання.

Теоретико – методологічне обґрунтування проблеми

Проектне навчання іноді розглядають як альтернативу класно-урочної системи навчання. Однак деякі науковці вважають, що його варто використовувати як доповнення до інших видів навчання. У сучасній школі можна виділити чотири основні напрями, при яких ефективно застосовувати методи проектів:

1) проект як метод навчання на уроці;

2) проектні технології дистанційного навчання;

3) для формування дослідницьких навичок школярів у позаурочній роботі;

4) як метод організації дослідницької діяльності вчителів.

Проектне навчання має безліч варіантів:

1) за тривалістю роботи над задачею (від одного уроку до півріччя або року (курсові проекти));

2) за формами організації (індивідуальна або групова робота);

3) за формами представлення результатів роботи (письмовий або усний звіт, презентація, захист).

Учені-педагоги, які займаються проблемами проектних технологій навчання, відзначають, що у процесі роботи над проектом відбуваються залучення учнів у реальну діяльність предметної галузі, з якої виникла сама задача; розвиток навичок самостійної роботи у процесі виконання проекту; розвиток ініціативи та творчості.

Етапи реалізації методу проектів

Хотілося б звернути увагу на те, що проектні технології навчання відтворюють процеси дослідницької діяльності, оскільки містять цикл і мають на меті процеси руху від незнання до знання (на відміну від традиційних лінійних технологій навчання).

Проекти можуть бути однопредметні чи міжпредметні. Іноді тема проекту виходить за межі шкільної програми. Міжпредметні проекти можуть виступати в ролі інтегруючих факторів, що переборюють традиційну предметну роз’єднаність шкільної освіти.

Основні характеристики проекту

Види діяльності, які роблять їх проектами, мають між собою низку загальних ознак, які й відрізняють проекти від інших видів діяльності:

• спрямованість на досягнення конкретних цілей;
• координоване виконання взаємозалежних дій;
• обмеженість у часі реалізації з визначеним початком і кінцем;
• неповторність та унікальність.

Проекти спрямовані на одержання визначених результатів — на досягнення цілей. Саме ці цілі є рушійною силою проекту, й усі зусилля з його планування та реалізації розпочинаються для того, щоб ці цілі були досягнуті. Проект зазвичай припускає цілий комплекс взаємопов’язаних цілей. Той факт, що проекти орієнтовані на досягнення мети, має величезний внутрішній зміст для управління ними. Насамперед передбачається, що важливою рисою управління проектами є точне визначення й формулювання цілей, починаючи з вищого рівня, а потім поступово опускаючись до найбільш деталізованих цілей та задач. Ураховуючи вищезазначене, проект можна розглядати як переслідування ретельно вибраних цілей.

Скоординоване виконання взаємозалежних дій

Проекти складні вже по самій своїй суті. Вони містять у собі виконання численних взаємозалежних дій. В окремих випадках ці взаємозв’язки досить очевидні, в інших випадках вони мають більш тонку природу. Деякі проміжні завдання не можуть бути реалізовані, доки не будуть завершені інші завдання; деякі завдання можуть здійснюватись тільки паралельно, і так далі. Якщо порушується синхронізація виконання різних завдань, весь проект може бути поставлений під погрозу. Стає очевидним, що проект — це система, тобто єдине ціле, що складається із взаємозалежних частин, причому система є динамічною і, отже, це вимагає особливих підходів до управління.

Обмежена довжина в часі

Проекти виконуються впродовж визначеного відрізка часу. У них є чітко виражені початок і кінець. Проект закінчується, коли досягнуті його основні цілі. Значна частина зусиль при роботі з проектом спрямована саме на забезпечення того, щоби проект був завершений у визначений час. Проект є однократною, нециклічною діяльністю. Проект як система діяльності існує рівно стільки часу, скільки потрібно для одержання кінцевого результату.

Унікальність

Проекти — це заходи, які певною мірою неповторні й однократні. Разом із тим ступінь унікальності може сильно відрізняти один проект від іншого.

Сучасна концепція методу проектів ґрунтується на досвіді педагогіки американського прагматизму (Дьюи Дж., Кильпатрик Б.), російської трудової школи (Блонский П., Макаренко О.), німецької реформаторської школи (Огго В., Гаудик Г., Литц Г., Петерсон П., Кершенштайнер М., Карсен Ф., Хаазе О., Рейхвейн А.). Проектний метод із самого початку носив інтегративний характер. Педагоги різних країн, що розробляють даний метод, прагнуть перебороти дистанцію між школою й життям, теорією й практикою. Тому застосування проектного методу було предметом реформування педагогіки в різних країнах.

Головні з них такі:

 із більшим захопленням виконується дитиною тільки та діяльність, що обрана їм самостійно;

 діяльність учнів будується не в руслі навчального предмета;

 необхідна опора на захоплення дітей, що виникають у даний момент;

 справжнє навчання ніколи не буває однобічним, важливою є додаткова інформація та інші ідеї.

Основне гасло – “Усе з життя, усе для життя”. Тому проектний метод припускає використання навколишнього життя як лабораторії, де безпосередньо проходить процес пізнання. Метод проектів у Росії у той час був визнаний єдиним засобом перетворення школи й навчання школярів у дидактичних концепціях (Шульгін В., Крупеніна М., Ігнат’єв Б.). Як єдиний засіб цей метод не давав можливості учням опановувати систему знань в області конкретних навчальних курсів і тому був вилучений із практики школи. Разом із тим, різко знизилася увага до основної філософської ідеї освіти – спрямованості на дитину. Такий підхід був однобічним і суперечив основним вимогам реалізації методу проекту на практиці.

Наприкінці XX – початку XXI століття в центрі уваги закордонних і вітчизняних дослідників і практиків перебуває особистісно зорієнтоване навчання, у рамках якого поряд із Дальтон-технологією широко застосовувалася технологія проектного навчання. Система навчання, за якою учні здобувають знання й навички в ході здійснення проектів, одержала назву методу проектів. Іноді використовується термін проектно зорієнтоване навчання, що означає введення в навчально-виховний процес елементів роботи з методу проектів.

Вихідні теоретичні позиції проектного навчання:

– освітній процес будується не на логіці навчального предмету;

– на логіці діяльності, що має особистісний зміст для учня і підвищує його мотивацію в навчанні;

– індивідуальний темп роботи над проектом забезпечує вихід кожного учня на свій рівень розвитку;

– комплексний підхід до розробки навчальних проектів сприяє збалансованому розвитку основних фізіологічних і психічних функцій учня;

– глибоке, усвідомлене засвоєння базових знань забезпечується за рахунок універсального використання в різних ситуаціях;

– гуманістичний зміст проектного навчання полягає у розвитку творчих здібностей учнів (Шамоват І., 1998).

Проектне навчання – це самостійна діяльність учнів на основі особистісного вибору щодо пізнавальних або практичних завдань у нестандартних ситуаціях. Таке навчання може бути віднесене до педагогічних технологій, тому що припускає цільову спрямованість кожного проекту, конкретні наукові ідеї, на які воно опирається, застосування алгоритму і чіткої послідовності дій учителя й учня, вимірні критерії оцінки отриманого результату.

У проектному навчанні проявляється раціональне сполучення теоретичних знань і практичних дій при вирішенні конкретної проблеми, використовується сукупність проблемних, дослідницьких, практичних методів роботи, за своєю сутністю завжди творчих.

Проектне навчання реалізується при наявності таких умов:

– актуальність значимої для учнів проблеми, потребуючої інтегрованого знання й самостійного пошуку шляхів її рішення (наприклад, вивчення проблеми історії й культури та взаємовідносин національних спільнот, що проживають у шкільному мікрорайоні);

– передбачувані результати проектної діяльності мають практичну, теоретичну, пізнавальну значимість для всіх і для кожного учасника проекту (наприклад, складання демографічної карти мікрорайону, проведення інтерв’ю, серії репортажів, випуск газет, організація фестивалю тощо);

– самостійна (індивідуальна, парна, групова) діяльність учнів з планування, реалізації та оцінювання проекту;

– розподіл ролей і відповідальності всіх учасників проекту, індивідуальне або колективне планування роботи;

– змістовна частина проекту чітко структурована, алгоритмічна, бажано із вказівкою поетапних результатів (наприклад, етап підбору літератури з теми проекту завершується складанням тематичної картотеки, а етап збору фактичних даних – розробкою таблиць, схем, графіків тощо);

– робота над проектом припускає використання дослідницьких методів, аналіз даних і встановлення причинно-наслідкових зв’язків, висування гіпотез і нових проблем дослідження, проведення спостережень, експериментів тощо);

– опис напрямків, методів і процедур дослідження, оформлення результатів, формулювання висновків, рекомендацій, захист-презентація роботи також проводяться в системі й відповідно до рекомендацій і прийнятих стандартів для написання, оформлення й захисту творчих робіт;

– у проекті можуть брати участь як учні одного віку (класу), так і учні декількох класів або паралелей, де передбачається різновікове, інтелектуальне спілкування й співробітництво;

– заохочується активне використання різноманітних методів роботи з інформацією (“круглі столи”, “мозкові штурми”, використання ресурсів Інтернету тощо);

– у процесі роботи над проектом учні можуть одержати необхідну консультацію, педагогічну, психологічну й інформаційну підтримку з боку вчителів та інших фахівців.

Розрізняють такі типи проектів :

Дослідницькі проекти потребують добре обміркованої структури, визначеної мети, актуальності предмета дослідження для всіх учасників, соціальної значущості, продуманості методів, зокрема експериментальних методів обробки результатів. Вони повністю підпорядковані логіці дослідження й мають відповідну структуру: визначення теми дослідження, аргументація її актуальності, визначення предмета й об’єкта, завдань і методів, визначення методології дослідження, висунення гіпотез розв’язання проблеми та визначення шляхів її розв’язання.

Творчі проекти не мають детально опрацьованої структури спільної діяльності учасників, вона розвивається, підпорядковуючись остаточному результату, прийнятій групою логіці спільної діяльності, інтересам учасників проекту. Вони заздалегідь домовляються про заплановані результати та форму їх подання — рукописний журнал, колективний колаж, відеофільм, вечір, свято тощо. І тоді потрібні сценарій фільму, програма свята, макет журналу, альбому, газети.

Ігрові проекти. Учасники беруть собі певні ролі, обумовлені характером і змістом проекту. Це можуть бути як літературні персонажі, так і реально існуючі особистості. Учасники імітують їхні соціальні та ділові стосунки, які ускладнюють вигаданими ситуаціями. Ступінь творчості учнів дуже високий, але домінуючим видом діяльності все-таки є гра.

Інформаційні проекти спрямовані на збирання інформації про який-небудь об’єкт, явище, на ознайомлення учасників проекту з цією інформацією, її аналіз та узагальнення фактів. Такі проекти потребують добре продуманої структури, можливості систематичної корекції під час роботи над проектом. Структуру такого проекту можна позначити таким чином: мета проекту, його актуальність; методи отримання (літературні джерела, засоби масової інформації, бази даних, зокрема й електронні, інтерв’ю, анкетування тощо) та обробки інформації (її аналіз, узагальнення, зіставлення з відомими фактами, аргументовані висновки); презентація (публікація, зокрема в електронній мережі, обговорення в телеконференції). Такі проекти можуть бути органічною частиною дослідницьких проектів, їхнім модулем.

Практико-орієнтовані проекти. Результат діяльності учасників чітко визначено із самого початку, він орієнтований на соціальні інтереси учасників (документ, програма, рекомендації, проект закону, словник, проект шкільного саду). Проект потребує складання сценарію всієї діяльності його учасників з визначенням функцій кожного з них. Особливо важливими є хороша організація координаційної роботи у вигляді поетапних обговорень і презентація одержаних результатів і можливих засобів їх упровадження у практику.

За характером контактів проекти поділяються на внутрішні та міжнародні. Внутрішніми називають проекти, організовані або всередині однієї школи, або між школами, класами всередині регіону, країни. У міжнародних проектах беруть участь представники різних країн, для їх реалізації можна застосовувати засоби інформаційних технологій. У цьому році наша кафедра почала працювати над міжнародними проектами.

За кількістю учасників проекти поділяються на особистісні, парні та групові.

За тривалістю проведення проекти розрізняють короткодіючі (кілька уроків із програми одного предмета), середньої тривалості (від тижня до місяця), довготривалі (кілька місяців).

На практиці нам частіше доводиться мати справу зі змішаними типами проектів.

Дуже важливо організувати зовнішню оцінку виконання проекту, що дозволяє підвищити ефективність його виконання, усунути труднощі, вносити вчасну корекцію. В ігрових проектах, що мають характер змагання, можна використовувати бальну систему. Важко оцінювати проміжні результати у творчих проектах. Але здійснювати моніторинг все одно необхідно, щоб допомогти, коли це потрібно.

Таким чином, проектування може стати засобом соціального й інтелектуально-творчого саморозвитку всіх суб’єктів освіти (учнів, учителів, батьків), а в більш вузькому розумінні – засобом розвитку проектних здібностей.

Дуже важливо організувати зовнішню оцінку виконання проекту, що дозволяє підвищити ефективність його виконання, усунути труднощі, вносити вчасну корекцію. В ігрових проектах, що мають характер змагання, можна використовувати бальну систему. Важко оцінювати проміжні результати у творчих проектах. Але здійснювати моніторинг все одно необхідно, щоб допомогти, коли це потрібно.

Таким чином, проектування може стати засобом соціального й інтелектуально-творчого саморозвитку всіх суб’єктів освіти (учнів, учителів, батьків), а в більш вузькому розумінні – засобом розвитку проектних здібностей.

Актуальність метода проектів

Метод проектів – це освітня технологія, яка націлена на придбання учнями знань у тісному зв’язку з реальною життєвою практикою, формування в них специфічних вмінь та навичок завдяки системній організації проблемно-орієнтованого навчального пошуку.

Проектна технологія передбачає системне і послідовне моделювання вирішення проблемних ситуацій, які потребують від учасників навчального процесу пошукових зусиль, спрямованих на дослідження і розробку оптимальних шляхів створення проектів, їх неодмінний захист і аналіз підсумків.

Метод проектів дозволяє формувати особистісні якості, які розвиваються лише в діяльності і не можуть бути засвоєні вербально. В ході роботи над проектом діти набувають досвід індивідуальної самостійної діяльності. Метод проектів:

– стимулює учнів до розв’язання проблем, які мають на увазі володіння деякою сумою знань;

– розвиває критичне мислення;

– учні набувають навички роботи з інформацією (відбирають потрібну інформацію, аналізують її, систематизують);

– вчаться вирішувати пізнавальні, творчі завдання в співробітництві, при цьому виконують різні соціальні ролі.

Метод проектів припускає розв’язування деякої проблеми, яка передбачає, з одного боку, використання різноманітних методів, засобів навчання, а з іншого, інтегрування знань, умінь з різних галузей науки, техніки, технології, творчих галузей. Результатом виконання проектів повинні бути, що називається, «відчутними», тобто, якщо це теоретична проблема, то конкретне її розв’язання, якщо практична, – готовий продукт проекту.

Метод проектів можна використовувати як у звичайному класі у вигляді самостійної індивідуальної або групової роботи учнів на протязі різного за тривалістю часу, так і з використанням сучасних засобів інформаційних технології, зокрема комп’ютерних телекомунікації.

. Проектна технологія з точки зору вчителя

Проектно-дослідницька технологія дає змогу вирішувати ряд дуже важливих виховних завдань:

– висувати теми проектів;

– визначати свою позицію;

– виробляти самостійний погляд на вирішення проблеми;

– розуміти роль і значення групової роботи.

Спільне визначення проблематики самостійної навчальної діяльності вихованців та розробка оптимальних шляхів вирішення підвищує їх пізнавальну активність.

Проектна діяльність відкриває в учнях лідерів, які уміють організовувати роботу в своїх групах, азартних людей, які вміють доводити свою точку зору.

Розвивається вміння співпрацювати, відчути себе членом команди, брати відповідальність на себе, аналізувати результати діяльності. Це відповідає соціальному запиту сучасності, коли надається перевага комунікативній компетентності (навчитися жити разом).

У системі суб’єктних відносин при використанні проектної технології змінюється роль викладача. Викладач стає одним з членів проектно-дослідницького колективу і може брати на себе різноманітні соціальні ролі в малій групі – джерела ідей, інформації, порадника, рефері тощо. Він так само, як і інші члени проектної групи, вступає до системи відносин, взаємодії, співпраці, несе відповідальність за навчально-проектну діяльність.

Разом з тим, педагогічна функція викладача ускладнюється порівняно з авторитарною парадигмою, оскільки саме викладач повинен створити в навчальній групі умови для розвитку і реалізації автономії учня та розумного балансу творчої волі, організаційної дисципліни й відповідальності в ході виконання проекту, досягнення остаточного результату, а також його оцінки.

Проектна технологія з точки зору учня.

Учні спільно з учителям:

– складають загальний план засвоєння матеріалу;

– визначають основні та додаткові інформаційні джерела;

– визначають типи робочих уроків, розробляють індивідуальний проект.

Це дає змогу учням :

– розширити зміст освіти для себе;

– змінити відношення до предмету;

– навчитися визначати проблеми, находити їх рішення;

– морально, інтелектуально, творчо, організаційно зрости відносно самих себе.

Для учнів труднощі виникають:

– в постановці цілей і задач;

– в аргументації вибору;

– в порівнянні отриманих результатів з необхідними;

– в об’єктивній оцінці своєї діяльності.

Але учень може самостійно визначити причини невдачі та свої резерви на майбутнє, за рахунок яких робота була в цілому успішна.

Якщо ви намагаєтесь гуманізувати навчання, визнаєте, що особистість кожного нашого учня самоцінна і у кожного є свій особистий досвід та сприйняття навколишнього світу, то треба спробувати зайнятися проектною діяльністю.

Практична значущість власного бачення впровадження проектної діяльності.

Сьогодні, коли обсяг інформації зріс до неможливості осягнення її людиною, я вважаю, що дидактична функція вчителя полягає не в передачі знань, а у формуванні навичок здобувати їх. У своїй практиці я моделю реальні життєві ситуації, пропоную проблеми для спільного розв’язання, використовую рольові ігри, різноманітні вправи інтерактивного навчання. Одним із таких методів, які відповідають вимогам повноцінного розвиваючого середовища, є метод проектів.

Причиною свого інтересу до методу проектів щодо розвитку творчої активності школярів вбачаю в наступному:

По-перше – метод проектів видається мені оптимальним, тобто таким, що дозволяє достатньо ефективно реалізувати завдання розвитку творчої активності школярів і при цьому є «енергозберігаючим» для учасників навчально – виховного процесу ( учням та вчителю працювати цікаво, тому переважає мотивація безпосередня, увага і пам’ять – мимовільні; батьки бачать реальні результати навчання дітей і отримують задоволення від освітніх послуг).

По-друге – обдаровані, талановиті діти потребують особливих моделей взаємодії з оточуючим світом, в яких би було враховано саме ті особливості пізнавальних потреб, мислення, які має людина.

Метод учнівських проектів видається нам не просто новомодною забаганкою, але є одним із дієвих методів цілеспрямованого розвитку життєвої компетентності учнів з ряду наступних причин:

• В учнів з’являється можливість використати свої знання, вміння та навички при вирішенні справжніх «дорослих» проблем.
• Висока ефективність роботи за рахунок в першу чергу того, що це навчання на життєвих моделях.
• Перенесення засвоєного у нову навчальну ситуацію а також те, що засвоєні в процесі розробки проекту знання стають засобом оволодіння новими знаннями, а не самоціллю .
• Співпраця між собою, з вчителем, з іншими людьми у процесі спільного вирішення завдань та пошуку виходів із проблемних ситуацій.
• Бачити перспективно явища, об’єкти оточуючого світу та наслідки власного впливу на них.
• Можна легко пристосувати цілі та завдання проекту до можливостей дітей.
• Дає можливість одночасно перевірити знання учнів з кількох тем, розділів з теоретичної та практичної сторін, і навіть з кількох предметів без натиску, примусу, страху.

Система роботи вчителя є, перш за все, інструментом, застосування якого має смисл тільки в рамках вирішення важливих психолого-педагогічних проблем розвитку дитини на уроках та в позаурочній роботі. У цілому процес навчання за проектною системою потребує продуманої організації. Має смисл все – і емоції дітей, коли вони працюють над проектами, і переживання, і те якого роду запитання вони задають…Все це – прояви творчої активності школярів. Тому на уроках і поза ними варто стимулювати в першу чергу запитання дітей, відповіді на запитання вчителя займають вторинну позицію. Потрібно помічати «розумні помилки», по можливості їх оцінити – саме вони часто є показником прояву творчості, просто відповідними засобами розв’язання навчальної задачі учень ще не володіє. Також потрібно пояснити сутність того, що робиться батькам, адже вони можуть сприйняти роботу дітей над проектами як непотрібну, маловартісну для результатів навчання, що призведе до непорозумінь та зниження ефективності роботи.

Метод проектів – цікавий тим, що, з одного боку, дозволяє створити умови для розвитку інтелектуальних здібностей обдарованих дітей, а з іншого – проект дає можливість брати участь у цікавій і результативній роботі всім дітям. Крім того, типологія проектів дозволяє дітям вибрати собі найбільш комфортний характер діяльності. Є діти, яких ми називаємо «я сам». Їм цікаво все робити самим від початку й до кінця, тому для них найкращим варіантом стають індивідуальні проекти. Інші віддають перевагу роботі у групах. На практиці спостерігається, як ідеї окремих індивідуальних проектів трансформувались у групову проектну діяльність.

Основний акцент робиться на творчий розвиток особистості. Хотілося б звернути увагу на те, що проектні технології навчання відтворюють процеси дослідницької діяльності, оскільки містять цикл і мають на меті процеси руху від незнання до знання ( на відміну від традиційних лінійних технологій навчання).

Учень не тільки має засвоїти необхідні знання й уміння, а й навчитися шукати і знаходити об’єкти їх практичного застосування. Саме таке навчання підносить інтелект дитини, зміцнює її віру у власні здібності, стимулює її активність, творчість, гідність і самосвідомість. Вчитель виступає як організатор, старший, більш досвідчений товариш, що знає і розуміє потреби, інтереси та можливості кожної дитини. Здійснення проектного навчання звичайно займає кілька уроків, іноді чверть або півріччя. Проекти сприяють розвиткові особистості кожної дитини, активно заохочують її критично мислити і працювати у напрямку формування власного світобачення.

«Навчання (за визначенням Флемінга Фанча) – це безперервний процес використання свого розуму для набуття нових знань та умінь… Там, де ми хочемо, щоб навчання було творчим процесом, потрібно по максимуму замінити пояснення сприйняттям, фіксованість – рухомістю, домисли – досвідом».

На мою думку з метою досягнення позитивних результатів у запровадженні методу проектів кожен педагогічний колектив має пройти через багаторівневу систему підготовки педагогічних працівників та власного бачення співпраці. З цією метою мною було проведено моніторинг опитування вчителів початкових класів, учнів та їх батьків що до впровадження проектної діяльності . (Додаток№1,2)

Ось уже більше століття суспільство закріплює за школою дві основні функції: розвивальну (становлення особистості) та соціальну або адаптивну (введення дитини з допомогою навчання у розгалужену структуру соціальних ролей). Наша школа, виконуючи перше завдання, забезпечує непоганий рівень освіти, хоча і ціною навантажень всіх учасників освітнього процесу, а ось адаптивна задача вирішується неефективно. Цьому є і об’єктивні причини: зараз система освіти разом із суспільством переживає зміну системи цінностей і стилю життя всіх соціальних груп. Відсутнє не тільки соціальне замовлення на відповідний тип освіти, але й найбільш загальне уявлення про напрям його розвитку. Проте освітній процес, на відміну від виробничого, неможливо зупинити. А тому школа, навіть в умовах кризи, працює, перебудовується на ходу, не зупиняючи пошук нових форм організації навчальної діяльності, освітніх моделей .

Я впевнена в тому що, якщо учень у школі не навчився сам нічого творити, то і в житті він завжди буде лише наслідувати, копіювати…

Завдання педагога – відкрити вихованцям багатоманіття корисних для їх розвитку видів діяльності та спонукати до корисних справ, стимулюючи від шкідливих.

Описані вище етапи діяльності тільки в їх єдності є передумовою всестороннього розвитку особистості. Навіть якщо конкретні види діяльності мають особливе значення для розвитку певних якостей особистості, важливо постійно мати на увазі їхній тісний взаємозв’язок, всю систему діяльностей.

Метод проектів допомагає маленьким школярам набувати ключових компетентностей, без яких їм не обійтись в житті, незалежно від обраної у майбутньому професії. Велика роль відводиться вчителям. Зріс обсяг їх консультацій та діалогів з учнями. Авторитет учителя базується на вмінні стимулювати ті види розумової активності дітей, у яких вони самі особисто зацікавлені заради успіху у практичній діяльності. У ході роботи над проектом вчителі підказують лише загальний напрямок і головні орієнтири маршруту пошуків. Вони стають ініціаторами цікавих починань, винахідливості і творчої фантазії. Наш досвід роботи над проектами показав, що виступати вчителеві в такій ролі значно важче, ніж «викладати» заздалегідь розфасовані порції знань за підручниками, задачниками та ін..