Вікторина “Тарас Григорович Шевченко”

 1.Який видатний російський поет народився в один рік з Шевченком?      (М.Ю. Лермонтов.)

2.Як називається перша збірка Шевченка і скільки творів ввійшло до неї? (“Кобзар”, 8 творів).

3.Яку поему Шевченко написав під свіжими враженнями від першої подорожі на Україну? (Сатиричнупоему “Сон”).

4.Як назвав Шевченко цикл віршів, написаних під час ув’язнення в казематі Третього відділу біля Ланцюгового мосту? (“В казематі”).

5.З яким видатним російським актором, у минулому кріпаком, дружив Шевченко? (М.І. Щепкіним). 6.Назвіть поему Шевченка, присвячену                                       М. Щепкіну? (“Неофіти”).

7.У якому творі Шевченко стає на захист пригнічених царизмом народів?(“Кавказ”)

8.Який композитор написав музику до 83 творів Шевченка? (М.В.Лисенко)

9.Назвіть ліричний вірш Шевченка, в якому поет говорить про свою творчу діяльність за три роки? (“Три літа”)

10.Які твори Пушкіна і Шевченка мають однакові назви? (“Кавказ”)

11.Яку книгу для навчання грамоти створив Шевченко? (“Буквар”)

12.У якій галузі мистецтва, крім літератури, прославився Шевченко?(У галузі живопису)

13.У якій поезії Шевченко називає Миколу І «правды гонителем жестоким»? (“Юродивий “)

Вікторина “Впізнай героїв творів Шевченка”

1.”В кайдани убраний Цар всесвітній! Цар волі, цар, Штемпом увінчаний” (Революціонер, поема “Сон” (“Увсякого своя доля”))

2.”У латаній свитиночці, На плечах торбина, В руці ціпок, а на другій -Заснула дитина” (Катерина) 3.”Чорнобрива, кароока Вилитая мати. Тільки смутна, невесела…” (Княжна.”Княжна “)

4.”В свитині латаній дрижала Якась людина. На ногах І на руках повиступала Од стужі кров; аж струпом стала І довгі коси в реп’яхах О поли бились в ковтунах” (Героїня. “Відьма”)

5. „Его величавая наружность меня поразила. Огромный рост, седая длинная
   волнистая борода, такие же белые густые вьющиеся волосы, темные густые брови. Лицо правильное, чистое, с легким румянцем на щеках, как у юноши… Он был образован, как любой аристократ того времени, с тою разницею, что любил читать” (Варнак. „Варнак”)

6.„Стройный и грациозный, с черными оживленными глазами, с тонкими едва улыбающимися губами, высоким бледным лбом. Словом, это был джентльмен первой породы. И вдобавок самой симпатической породы” (Тарас Федорович, повість «Музикант»)

7. „Неначе з барлоги
   Ведмідь виліз. Ледве, ледве
   Переносить ноги; Та одутий, аж посинів: Похмілля прокляте Його мучило”. (Цар Микола І, поема “Сон “) 8. „…Мов опеньок засушений,
   Тонка, довгонога, Та ще на лихо, сердешне, Хита головою”. (Цариця, поема “Сон “)
8. „Мов кабани годовані –
   Пикаті, пузаті!.. Аж потіють та товпляться, Щоб то ближче стати (Вельможі, поема “Сон “)

 

Інтелектуальна вікторина по творчості Т.Г.Шевченка

 

Запитання до вікторини:
1. Кому належать ці слова: “Шевченко, Пушкін, Міцкевич – люди, які втілюють дух народу з найбільшою красою, силою, повнотою”?
2. Хто писав про Шевченка: “Він вийшов з народу, жив з народом і не тільки думкою, а й умовами життя був з ним тісно, кровно зв”язаний”?
3. Який видатний російський поет присвятив Шевченкові ці рядки: “Все он изведал: тюрьму петербургскую, справки, допросы, жандармов любезности, все – и раздольную степь Оренбугскую, и ее крепость…”?
4. Який видатний російський поет народився в один рік з Шевченком? 5. Які твори і кому присвятив Шевченко на згадку про день викупу з кріпацтва?
6. Як називається перша збірка Шевченка і скільки творів ввійшло до неї?
7. Яку поему Шевченко написав під свіжим враженням від подорожі в Україну?
8. Що було причиною арешту і заслання Шевченка?
9. Як назвав Шевченко цикл віршів, написаний під час ув’язнення в казематі Третього відділу біля Ланцюгового мосту?
10. Про який час свого життя говорить Шевченко у цьому вірші:
“Чи довго буде ще мені
В оцій не замкненій тюрмі,
Понад оцим нікчемним морем
Нудити світом?”
11. Назвіть п’ять відомих пісень на слова Шевченка.
12. Який український композитор написав музику до 83 творів Шевченка?
13. Які твори Пушкіна і Шевченка мають однакові назви?
14. Назвіть художні твори присвячені Шевченку. Хто їх автор?
Відповіді:
1. О.М.Горькому.
2. М.О.Добролюбов.
3. М.О.Некрасов.
4. М.Ю.Лермонтов і Шевченко народились у 1814 році.
5. В пам’ять 22 квітня “Катерина”, а В.І Григоровичу , конференц-секретарю Академії мистецтв , який брав участь у викупі поета – поему “Гайдамаки”.
6. “Кобзар” 8 творів.
7. Сатиричну поему “Сон”.
8. Приводом до арешту Шевченка була його учать у Кирило-Мефодіївському братстві.
9. “В казематі”.
10. Про своє заслання на берег Аральського моря.
11. “Реве та стогне Дніпр широкий”, “Така її для”, “Думи мої, думи мої”, “Садок вишневий коло хати”, “Заповіт”.
12. М.В.Лисенко.

13. Вірш О.Пушкіна “Кавказ” і вірш Шевченка “Кавказ”.
    14. С.Васильченко “В бур’янах”, О.Іваненко “Тарасові шляхи”, О.Ільченко “Петербурзька осінь”, Д.Косарик “Син-колос” та інші.

 

 Літературна   вікторина  про  Т.Г.Шевченка

І.1. Т.Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому?
Відповідь. Т.Г. Шевченко виступав як народний поет. Він писав свої твори живою народною, розмов­ною мовою. На його творах училися письменники: Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Михай­ло Коцюбинський. І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю.
2. Коли народився Т.Г. Шевченко?
Відповідь. 9 березня 1814 року.
3. Звідки походить прізвище Шевченко?
Відповідь. Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорозьким зимівником, де сто­яв кошем отаман Кирилко. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець (шив чоботи). В Івана Швеця була одна донька Єфросинія. Січовик Андрій (прадід поета) пристав у прийми до Єфросинії і став прозиватися Шевченком (бо в ті часи приймак брав жінчине прізвище).
4. Пан, у якого Т.Г. Шевченко служив козачком. Відповідь. Пан Енгельгардт.
5. Російський письменник, портрет якого намалював К.П. Брюллов, щоб розіграти його в лотерею і ви­купити Т.Г. Шевченка з кріпацтва.
Відповідь. В.А. Жуковський.
6. Великий російський художник, у якого вчився Т.І. Шевченко.
Відповідь. К.П. Брюллов.
7. Художник-земляк, з яким зустрівся Т.Г. Шевчен­ко у 1835 році в Петербурзі в Літньому саду.
Відповідь. І.М. Сошенко.
8. Річка, біля якої похований поет. Відповідь. Дніпро.
9. Які художні твори про життя Шевченка ви знаєте?
Відповідь. С. Васильченко «В бур’янах», О. Іванченко «Тарасові шляхи», Д. Красицький «Тарасова земля», Д. Косарик «Син-колос», О. Ільченко «Петер­бурзька осінь», Л. Смілянський «Поетова молодість», В. Костенка «Стежки до Кобзаря»,та інші.
10. Портрет якого великого українського поета і художника написав І.М. Крамськой?
Відповідь. Портрет Т.Г. Шевченка.
11. Коли за життя Т.Г. Шевченка виходили твори під назвою «Кобзар»?
Відповідь, В 1840 p., в 1844 р. та 1860 р,
12. Хто автор серій «Живописна. Україна» та «Притча про блудного сина», картин «Катерина», «Селянська родина», «Казашка Катя», портрет акто­ра М.С. Щепкіна?
Відповідь. Т.Г. Шевченко.
13. Що ви знаєте про альбом «живописна Україна»?
Відповідь. Повернувшись з першої подорожі з Ук­раїни в Петербург, Шевченко в 1844 р. приділяє го­ловну увагу підготовці збірника-альбому «Живопис­на Україна», куди мали увійти малюнки на історичні теми і краєвиди, побутові картини. Шевченко заду­мав видати альбом у трьох книгах. Перший випуск датований 1844 р. Сюди увійшло шість офортів: «Судна в селі рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Казка», «Видубецький монастир» і «У Києві».
II. Дати відповідь. Доповнити.
1. Мандрівні музиканти-співці — Відповідь. Кобзарі.
2. Кобзарева пісня було чи не сильніша за будь-яку … Відповідь. Зброю.
3. Кого з видатних українських кобзарів ви знаєте?
Відповідь. Ф. Грищенко, Г. Гончаренко, М. Крав­ченко, Ф. Кушнерик, Ф. Холодний, О. Вересай, Є. Мовчан, П. Косач та інші.
4. Кому саме з українських кобзарів у 1860 р. Т. Шевченко подарував збірку «Кобзар»?
Відповідь. Остапу Вересаю.
5. Хто з композиторів написав музику до віршів Шевченка?
Відповідь. Музику написали композитори Лисен­ко, Крижанівський, Стеценко, Козак та інші.
III. Доповни речення і скажи, з якого твору, хто автор.
1. «Неначе човен в синім морі…»
Відповідь. Вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» (балада «Причинна») написав Т. Шевченко.
2. «Ой піду я боса полем…»
Відповідь. Вірш «Як би мені черевички» написав Т. Шевченко.
3.«І мене в сім’ї великій…»
Відповідь. Вірш «Заповіт» Т. Шевченка,
4. «…Та недовго сонце гріло, Недовго молилось…»
Відповідь. Вірш «Мені тринадцятий минало» T. Шевченка.
5. «На розпутті кобзар сидить,
Та на кобзі грає…»
Відповідь. Вірш «Тарасова ніч» Т. Шевченка.
«Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате…»
Відповідь. Вірш «Н. Маркевичу» Т. Шевченка.
ІV. 1. Назвіть кілька народних прислів’їв про творчість Шевченка.
Відповідь. Лише кілька прислів’їв:
— «Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі»;
— «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди зоря”;
— «Шевченків «Кобзар» пік панів, як жар»;
— «Правду в «Кобзарі» шукай» та ін,
2. Хто автор пам’ятника, що височить в сквері на­проти червоного корпусу Київського університету імені                           Т.Г. Шевченка? Коли відкрито цей пам’ятник?
Відповідь. Цей пам’ятник Кобзареві створений І скульптором Матвієм Генріховичем Манізером. У бе­резні 1039 — відкрито пам’ятник.
3. Хто з поетів, письменників Донеччини присвя­тив свої твори Кобзареві? Назвіть їх.
Відповідь. Поет В. Соколов написав вірш «До пам’ятника Кобзареві»; М. Андрущенко «Шевченко в Орську»; П. Безпощадний «Тарас бедняков», «В семью трудового Дон­басса»; В. Сосюра присвятив Т.Г. Шевченку вірш «На могилу приносять розкішні вінки» та ін.

Літературний   брейн-ринг  за  творчістю  Т. Г. Шевченка

«Нам   пора для України  жить»

Святково прикрашений зал, приготовлені місця для команд.

Учитель – ведучий оголошує початок гри, мету, порядок і критерії оцінок (балів), знайомить зі складом журі.

Звучить мелодія, до залу входять три команди: «Кобзар», «Каменяр», «Прометей».

Ведучий оголошує розминку командам. Вона полягає в тому, щоб супротивник пояснив з якою метою обрано назву команди. Відповідь оцінюється в 2 бали.

Гейм 1 «Чи знаєте ви…»

Кожній команді пропонується по 3 запитання.

Відповідь 1 бал, час 30 секунд.

1. Кажуть, що ім`я, яке дають дитині під час хрещення, багато в чому визначає її характер і майбутню долю. Звідки походить і що означає Шевченкове ім`я? (З грецької – бентежу, турбую, отже Тарас-бунтівник).
2. Одна з найкращих наукових біографій Т. Шевченка, написана видатним українським літератором і громадським діячем О. Кошицьким, називається «Тарас Шевченко – Грушівський. Хроніка його життя.» Чому в поета подвійне прізвище? (Грушівські вуличне прізвисько Шевченків в рідному селі).
3. Хто з художників – товаришів Т. Шевченка проілюстрував перше видання «Кобзаря»? (1840р) (Василь Штернберг).
4. Після закінчення Академії мистецтв Т. Шевченка було запрошено на посаду викладача Київського університету. Який предмет він повинен був викладати в університеті? (Малювання)
5. На весіллі цієї жінки (у майбутньому – відомої письмеенниці) Т. Шевченко був старшим боярином, бо товаришував з її нареченим П. Кулішем. Згодом вона пожертвувала увесь свій шлюбний посаг на поїздку Т. Шевченка до Італії, де він мав би продовжувати навчання. Арешт став цьому на заваді. Назвіть прізвище цієї жінки та її письменницький псевдонім (Ганна Барвінок – Олександра Білозерська-Куліш).
6. Імена братів і сестер Т. Шевченка. (Два брати – Йосип, Микита, п’ять сестер – Катерина, Марія, Ярина )
7. У Шевченка є однойменні поетичні та малярські твори. («Катерина», «Тополя», «Слепая», «Утоплена», «Мар`яна – черниця»).
8. Які твори присвятив Т. Шевченко Маркові Вовчку, а який твір присвятила письменниця Кобзареві? («Сон»,«На панщині пшеницю жала»), Марку Вовчку «Інститутка»).
9. Цим видом мистецтва Т. Шевченко захоплювався на засланні. (Скульптура).
10. Традиційно Шевченковими днями вважають 10 березня – день народження і день смерті поета. Але є ще одне свято – 22 травня. Яка подія стоїть за цією датою? (22 травня 1861р. Т. Шевченка перепоховали на Чернечій горі поблизу Канева).

 

Гейм 2 «Крилаті вислови».

Кожній команді надається по 3 афоризми, значення яких вони мають пояснити.

Час – 1 хвилина, правильна відповідь оцінюється 1 балом.

«Кобзар» «У всякого своя доля і свій шлях широкий…» «За шмат гнилої ковбаси у вас хоч матір попроси, то оддасте…» «Не так тії вороги, як добрії люди – і окрадуть, жалкуючи, осудять ..»

«Каменяр» «Дружба без достатніх доказів  порожнє, лукаве слово.» «Історія мого життя складає частину історії моєї Батьківщини. » «Нема на світі України, немає другого Дніпра»

«Прометей» «Серце не дитина, його галушкою не нагодуєш» «Де нама святої волі, не буде там добра ніколи» «Страшно впасти у кайдани, умирають у неволі, а ще гірше спати, спати, і спати на волі.»

Гейм 3. «Інсценізація творів»

Кожна команда приготувала інсценізацію творів Т. Шевченка.

Час – 10 хвилин, кількість балів – 6.

Гейм 4. Хто з героїв

1. Така її доля…

О Боже мій милий,

За що ж Ти караєш її, молоду?

За те, що так щиро вона полюбила

Козацькії очі?

Прости сироту! («Причинна»)

 

2. Спасибі за раду,

Теплий кожух, тілько шкода –

Не на мене шитий.

А розумне наше слово

Брехнею підбитею (Гайдамаки)

3. Босфор схаменувся,

Туркеня дрімала,Дрімав у харемі ледачий султан.Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімаютьКозаки сердеги. Чого вони ждуть? («Гамалія»)        4. Покинула знову хату, Синову господу;Пішла в найми, за хліб черствийЖидам носити воду  (Сова)        5. Синє море звірюкоюТо стогне, то виє,Дніпра гирло затопило.   (Іван Підкова)        6. Ходім, Маріє, повінчаймось,А то…- Й не вимовить: уб`ютьНа вулиці.      (Марія)        7. Нащо мене Бог поставивЦвітом на сім світі?Щоб людей я веселила,Тих самих, що вбилиМене й матір?  (Лілея)

 

8. Буде, батьку, панувати,

Поки живіть люди;

Поки сонце з неба сяє,

Тебе не забудуть. (На вічну пам`ять Котляревському)

9. Утни, батьку, щоб нехотя

На ввесь світ почули,

Що діялось в Україні (До Оснров`яненка)

Гейм 5.

Назвіть міста, у яких встановлено пам`ячники Т. Шевченку.

За кожну правильну відповідь – 1 бал.

Всього близько 400 міст – Москва, Київ, Львів, Донецьк, Харків, Канів, Дніпропетровськ , Конотоп, Корсунь-Шевченківський, Мукачеве, Полтава, Косів, Коломия, Рим, Вашингтон, Буенос-Айрес та інші)

Підсумок гри оголошує учитель. Журі рахує кількість балів. Оголошується команда-переможниця.

 

 

Турнір знавців творчості Тараса   Григоровича Шевченка

 Мета:  встановити рівень компетенції учнів з теми, виховувати сумлінність, прагнення підвищити рівень навчальних досягнень. Виховувати почуття шани до минулого рідного краю.

Обладнання: малюнки учнів до літературних творів, портрет Т. Шевченка, ілюстрації до творів.

Хід заняття

1 Конкурс “Давайте познайомимось”

Учні представляють свою команду, оголошують її назву, девіз емблеми.

Зразки девізів:

“І чужому научайтесь і свого не цурайтесь”

“У всякого своя доля і свій шлях широкий”

“Історія мого життя є частинкою історії моєї Батьківщини”

Максимальна кількість балів за конкурс 12 (2 бали – знання тексту девіза,          3 бали – оригінальність назви, 3 бали – змістовність, 5 балів – емблема)

2 Конкурс “Домашнє завдання”

Учні демонструють виготовлені заздалегідь газети на Шевченківську тематику ( максимальна оцінка – 5 балів). Один представник від кожної команди читає виразно вірш Шевченка, що не входить до шкільної програми (максимальна оцінка – 10 балів)

3 Конкурс “Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя”

Учні за певний відведений час (3 хв.) відповідають на запитання вчителя: кількість балів відповідає кількості правильних відповідей.

1. Коли і в кого почав навчатися грамоті Т. Шевченко? (У школі дяка Павла Рубана, на прізвисько Совгир)
2. Назвіть імена братів і сестер Т. Шевченка. (Два брати: Йосип і Микита, три сестри: Катерина, Марія, Ярина)
3. Ім’я діда, від якого малий Тарас багато чув про гайдамаків? (Іва)
4. Яким твором починався перший “Кобзар”? (“Думи мої думи”)
5. Початок якої балади став народною піснею “Реве та стогне Дніпр Широкий…”? (“Причинна”)
6. З ким познайомився поет після заслання? (З Айрою Олдріджем, Марком Вовчком)
7. До кого сватався Тарас? (До Линери Полуемок)
8. Про що мріяв поет в останні роки свого життя? (Жити в Україні)
9. Яку книжку видав Т. Шевченко для дітей? (“Буквар”)
10. У якому році помер поет? (1861)
11. До якого року тривав поліцейський нагляд за могилою? (До 1917 року)
12. У якому вірші вміщене ідейне кредо поета, його віще слово нащадкам? (“Заповіт”)
13. Провідний образ першої збірки “Кобзар”? (Кобзар)
14. У якій поемі найбільш гостро осміяно царя і царицю? (“Сон”, [“У всякого своя доля”])
15. Які твори Т. Шевченко назвав ім’ям головних героїв? (“Катерина”, “Іван Підкова”)
16. Кому із жінок Т. Шевченко присвятив два свої вірші – “Садок вишневий коло хати” та “Сон”? (Марії Максимович)
17. Які нагороди одержав Т. Шевченко, навчаючись в Академії мистецтв? (Три срібні медалі)
18. Чому Т. Шевченко – улюблений учень К. Брюллова і найкращий в Академії, одержав лише скромні відзнаки (срібні медалі ІІ ступеня) і не отримав жаданого для всіх тодішніх живописців відрядження до Італії? (На екзамені не представив обов’язкові композиції на біблійні та античні сюжети)
19. Хто з російських поетів сказав про Т. Шевченка: “Все он увидал: тюрьму петербурскую, справки, доносы, жандармов любезность, все – и раздольную степь Оренбурскую, и ее крепость”? (Некрасов “На смерть Шевченко)
20. Які є однойменні поетичні та малярські твори Т. Шевченка? (“Катерина”, “Тополя”, “Утоплена”, “Мар’яна Черниця”)

4 Конкурс “Учітесь, читайте, і чужому научайтесь, і свого не цурайтесь”

Назвати афоризми з творів Кобзаря. (Команда, що останньою дала відповідь, отримує 5 балів)

(“У всякого своя доля і свій шлях широкий…”, “…хто матір забуває, того Бог карає, того діти цурають, в хату не пускають”, “Дружба без достатніх доказів – порожнє лукаве слово.”, “Нема на світі України, немає другого Дніпра”, “В своїй хаті – своя правда, і сила, і воля…”…)

5 Конкурс “Ну щоб, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється, ожива, як їх почує” Конкурс капітанів.

Кожен капітан виступає з усним твором, заздалегідь написаним, на тему “Мій улюблений твір Шевченка”. Максимальна оцінка – 10 балів.

6 Конкурс “Наша дума, наша пісня не вмре, не загине…”

Назвати твори Шевченка, покладені на музику (5 балів). (Додаткові 10 балів за виконання пісні на слова Т. Шевченка)

7 Конкурс “Склади картину”

Гравцям дають дві репродукції Шевченкових творів – “Катерина” і “Циганка –  воржка” розрізані на  рівні квадрати. Завдання гравців скласти картинку і визначити її назву. Час виконання – 5 хв., кількість балів – теж 5.

8 Підсумки

Надається слово журі, яке висловлює свої враження і отримані бали кожної команди. Звучить грамзапис пісні на слова Т. Шевченка “Думи мої, думи мої…”

 

 

Брейн – ринг  “Наш Шевченко”

 Вікторина “Незакінчені речення. Дитинство та юність Тараса”

1. Дівоче прізвище матері Тараса? (Бойко)
2. Прізвище прапрадіда Тараса? (Швець)
3. Ім’я старшої сестри Тараса? (Катерина)
4. Село, в якому минало дитинство Тараса? (Кирилівка)
5. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки? (Енгельгард)
6. Ім’я улюбленого Тарасового діда? (Іван)
7. Українські повстанці проти гніту польського панства? (гайдамаки)
8. Прізвище дяка – першого вчителя Тараса? (Савгир)
9. Прізвище друга Шевченка, автора байок? (Є. Гребінка)
10. Прізвище дівчини – швачки, подруги Тараса у Вільні? (Грусиновська)
11. Ім’я дружини пана Енгельгарда? (Содін)
12. Тарасів улюблений жіночий образ із польського костьлу? (Мадонна)
13. Прізвище відомого майстра живопису, у якого навчався Т. Шевченко? (Ширяєв)
14. Прізвище художника, найближчого в петербурзькі роки Тарасового приятеля-земляка? (Сошенко)
15. Прізвище відомого художника, професора Академії мистецтв? (Брюллов)
16. Назва саду, у якому юний Шевченко малював ночами? (Літній)
17. Провідний образ першої збірки творів Т. Шевченка? (Кобзар)

 

2. Цікаві епізоди з життя Т. Шевченка.

Виступ 1 учня.

• Коли Т. Шевченкові виповнилось 15 років, в його долі сталась зміна. Помер старий пан. Кирилівка дісталась його синові – Павлу Енгельгарду, для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили козачком, у його обов’язки входило невідлучно сидіти в панському передпокої й чекати, поки панові необхідно буде дати люльку, вогонь, чи налити склянку води. Одного разу, коли пан і пані поїхали на бал, Шевченко став копіювати портрети Платова іне помітив, як повернулися пани. За це молодий художник був дуже суворо покараний.
• Другий учень: Жандармський генерал Дубельт коли після першого арешту Т. Шевченка в ІІІ відділі розглядали твори поета, зрозумів, яке значення для національного виховання українців могла мати поема “Іван Підкова”. В огляді творів Тараса Григоровича цей царський сатрон із глумливою іронією писав: “Уміли запорожці панувати – вигукує Шевченко, – уміли здобувати свободу і славу! Добре було в Україні, та минув час, осталися самі могили”
• 22 січня 1847 року, напередодні арешту Т. Шевченко тримав весільний вінець над прекрасною молодою парою: вінчався Пантелеймон Куліш і Олександра Білозерська. Гостей на весіллі було багато, стояв великий гомін. Аж ось старший боярин, заложивши назад руки почав ходити по залі та й заспівав: “Ой зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя, Ой вийди, вийди, дівчинонько, моя вірная…” Усі гості, почувши, як співає Тарас, наче зістався сам тільки співак. “Такого або рівного йому співу не чув я – згадував Куліш, – ні в столиці, ні на Україні. Від того співу заніміли розмови і між старшими, і між молодими: з усіх світлиць гості посходились до зали, мов до якоїсь церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, немов у темному лузі серед червоної калини. Скоро він вмовкав – його зараз благали співати, і душа поета обернула весілля поклонниці його таланту в національну оперу, якої, може, ще не швидко чутимуть в Україні.

Молода княгиня на спомин того вечора подарувала поетові дорогий клейкоз, дорожчий з усього добра, яке коли мали, – свою квітку вінчальну.

• Четвертий учень

Як тримався поет на допитах в казематі ІІІ (секретного) відділу царської канцелярії! Він не тільки сам виявляв дивовижну витримку, спокій, силу волі, а й своїх побратимів підтримував добрим словом і навіть жартом.  У поезії “Чи ми ще зійдемося знову” (цикл “В казематі”) поет звертається до друзів кирило-мефодіївського товариства зі словами, які згодом клятвенно промовляли всі покоління українців і які будуть вічно актуальними для нас:

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть

Любіть її. Во время люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї господа моліть.

• 5-й учень

Дехто змальовує Кос – Арал світлими, привабливими фарбами. Так, це був рятунок від смердючої казарми і ненависної муштри. Але й тут на людей постійно чатувала небезпека. Уже на початку шляху експедиції Бутакова на труни своїх колег, висланих напередодні, – з ними розправилися войовничі хівинці. Важким був і семиденний перехід безводною пустелею Кара – Кум (Чорні піски). З мертвої пустелі члени експедиції вийшли тимчасово осліпленими. Спека сягала 50 градусів. Загинути можна було й під час бурі на Аралі. Однак під час експедиції Тарас Григорович міг малювати, писати вірші.

• 6-й учень

О. Кониський підрахував, що в неволі поета мордовано десять літ, три місяці і двадцять шість днів. Час сей становить трохи що не четвертину всього віку поета і четвертину найліпшу… Під “червону шапку”, як казав Костомаров, Шевченка взяли веселим, бадьорим, 33-літнім, з міцним здоров’ям, з густим русявим волоссям на голові, а з-під “червоної шапки” він повернувся, втративши здоров’я, сивобородим, з геть лисою головою. Та час і неволя не виснажили таланту, не погасили любові поета до людей і до світу.

3. Виступ учителя

Найвідомішою книгою Т. Шевченка є “Кобзар”. Сьогодні книга святкує 153 річницю, а рядки її творів такі ж сучасні, як і багато років тому. Ми будуємо нову державу, нове суспільство, на нашому шляху багато перешкод, подолати які спроможна людина, що знає напевно свій родовід, своє коріння. Саме своїм “Кобзарем” молодий тоді ще поет перший за всю історію України пропонував задуматись над тим, “чия правда, чия кривда і чиї ми діти”. Тож читаймо “Кобзар”, читаймо уважно, вдумливо. Адже майбутнє – за вами…

 

Конкурс   знавців 

“Як  ми  знаємо творчість  Т.Г.Шевченка”

Мета:  навчальна: сформулювати знання учнів про Т.Г. Шевченка.

розвиваюча: розвивати логічне вираження знань.

виховна: виховувати любов, шану до таких людей як Т.Т. Шевченко.

Обладнання: портрет Т.Г.Шевченка, Кобзар.

Хід проведення

Ведуча 1. Добрий день, юні шанувальники творчості Кобзаря, дорогі глядачі, вболівальники, судді! Сьогодні ми присутні з вами на конкурсі знавців творчості Тараса Григоровича Шевченка.

Представляє членів журі. Встановлює почерговість виступів команд.

Ведуча 2. Такий Тарас Шевченко, яка його роль в історії України? Про це розкажуть наші ерудити. Виступ ерудитів.

Ведуча 1. Розпочинаємо перший конкурс. Кожна команда повинна за 10 хвилин розповісти про Тараса Шевченка, розкрити значення його творчості. Правильна відповідь — 10 балів.

Виступ команд. Оцінка журі.

Ведуча 2. Азараз на екрані ви побачите картини Шевченка-художника. Назвіть їх.

Демонструється по три картини для кожної команди. Відповіді оцінюються за двобальною системою. Найбільша кількість балів — шість.

Оцінка журі.

Ведуча 1. Наш новий конкурс — вікторина “Швидко й влучно”. Я читаю запитання, а кожна команда впродовж однієї хвилини якнайшвидше й коротко дає відповідь.

Кожна правильна відповідь оцінюється одним балом.

Запитання для першої команди:

1. Розшифрувати назву віршів “П. С”.
2. Коли викупили поета з неволі?
3. Коли вперше було видано “Кобзар”?
4. Яке звання одержав Шевченко після закінчення Академії мистецтв?
5. Коли відбулася друга поїздка поета в Україну?
6. Яким псевдонімом підписував свої прозові твори Шевченко?
7. Кому присвячена поема “Катерина”?
8. Хто автор музики до балету “Лілея”?
9. Хто вперше виконав роль Тараса Шевченка на екрані в 1926 році?
10. Хто написав музику до “Заповіту”?
11. Поет дружив із негритянським актором-трагіком. Хто він?
12. Який твір Шевченка було вперше екранізовано?
13. Геніальний російський актор, товариш Кобзаря. Хто він?
14. Автор історико-біографічної опери “Тарас Шевченко”.

Запитання для другої команди:

1. Як називається перший екранізований фільм про Шевченка?
2. Дівоче прізвище матері Шевченка?
3. У якому закладі навчався Шевченко?
4. Коли відбулася перша поїздка поета в Україну?
5. Якої букви немає в поемі “Сон”?
6. Хто такі неофіти?
7. Кому присвячена поезія “Г. 3.”?
8. У 1951 році на Київській кіностудії художніх фільмів було знято картину “Тарас Шевченко”. Хто зіграв головну роль у ній?
9. Коли помер Шевченко?
10. Скільки часу перебував поет у Новопетрівському укріпленні?
11. Кому присвячено твір “Кавказ”?
12. Чиї це слова: “Він був сином мужика і став володарем у царстві духа”?
13. Коли відбувся перший арешт Шевченка?
14. Колективна праця трьох харківських композиторів Ю. Мейтуса, В. Ри-бальченко, М. Тіца. Що це за твір?

Ведуча 2. Прошу членів журі оцінити відповіді команд.

Четвертий конкурс — краще виконання пісень на слова Кобзаря. Свій віночок із п’яти пісень представляє перша команда (10 балів). Виступи команд. Оцінка журі.

Ведуча 1. А зараз прошу на сцену по одному читцеві від кожної команди Ви повинні прочитати поезію Тараса Шевченка (5 балів). Виступи читців, оцінка журі.

Ведуча 2. Твори Кобзаря не тільки покладені на музику, екранізовані. Великий успіх вони мають і сьогодні на українській сцені. Наші команди зробили свої міні-вистави за творами поета (10 балів).

Виступи команд. Оцінка журі.

Ведуча 1.

Сонце вже доволі височенько,

Вітряки розіп’яті стоять.

Он малий Григорія Шевченка

За селом пасе чужих ягнят.

Енгельгардт зібравсь у місто Вільно,

Козачок хапається, спішить.

їдь, Тарасе, та спіши повільно —

В чужій хаті свічка догорить.

Аукціон «Тарас  Шевченко»

 Аукціон – то розпродаж цінностей, а найбільша учнівська цінність – то знання .Тому, беручи участь в грі – аукціоні кожен із учнів зможе оцінити знання життєвого і творчого шляху Т. Шевченка.

Лот 1“Пошуковий“. Стартова ціна 2 кубики.

1.Де і коли народився Т. Шевченко?

2. У яких краях поневірявся Тарас, коли осиротів?
3. Хто навчав Т. Шевченка – кріпака малярської справи?
4. Яку роль у долі поета відіграв Іван Сошенко?
5. Хто піклувався про викуп Т. Шевченка з неволі?
6. До кого віддав у науку пан Енгельгардт Т. Шевченка?
7. Де і коли вручена відпускна Тарасові?
8. Яку поему написав Т.Г.Шевченко на згадку про день викупу з кріпацтва?
9. У якому році вийшла перша поетична збірка Т. Шевченка?
10. Який твір Т. Шевченка відкриває перше видання «Кобзар»?

Лот 2 “ Теоретичний“. Скласти опорний конспект для учня. Стартова ціна 4 кубики.

                  «Тарас Шевченко. Життєвий шлях».

1. Дитинство(1814 – 1829).
2. Родина.( Батько, мати, брати, сестри ).
3. Юність.

Переїзд з паном Енгельгардом у Вільно, Варшаву, Петербург.

Навчання у Ширяєва.

4. Викуп з кріпацтва(1838).

Навчання в Академії мистецтв.

Перше видання «Кобзаря». (1840).

5. 1847 – 1857 роки.

Період заслання.

В казематі.

Орська фортеця.(1847-1850).

Участь в експедиції О. Бутапова. (1848-1850рр.)

Новопетровський форт на півострові Мангишлак.

Звільнення.

Повернення в Петербург.

6. 1857-1861 – останні роки життя Т. Шевченка.

Поїздка в Україну.(1859р.)

Пересилання «Кобзаря».(1860р.) Академік академії мистецтв.

Передчасна смерть 10 березня 1861р.

Похорон на Смоленському кладовищі.

Перепоховання на Чернечій горі 22 травня 1861р.

 

Лот 3 “Усний“.  Назвіть твори про Т. Шевченка. Стартова ціна 4 кубики.

«Поетова молодість – Л. Смілянського».

« В степу безкраїм за Уралом» З.Тулуб; «Українські ночі, або  родовід Генія» Є.Єнужеєвича; «В бур’янах» С.Васильченка; «Тарасові шляхи» О.Іваненко; «Тарас Шевченко» Г.Хоткевича; «Петербурзька осінь» О. Ільченка; «Син – Колос» Д.Косарика; «Багряні тіні» М. Рудашова; «Переяславські дзвони» В. Дарди; «Тарас Шевченко» М. Зощенко; « Думи мої» Ю.Костюка; «Поетова доля» С. Голованіського; «Вітрила», «Син волі», «Терновий світ» В.Шевчука; «Смерть Шевченка» І.Дрега тощо.

 

 Лот 4 “Практичний“. Стартова ціна 4 кубики. Написати твір.

Пропоновані теми письмової роботи.

1.»Не слухала Катерина ні батька, ні неньки…»

2.Образ матері у творах Т.Шевченка.

3.Проблема мови, історії, України та ролі інтелігенції у суспільстві(за мотивами послання Кобзаря «І мертвим, і живим…»).

4.Т.Г.Шевченко та його «Кобзар» у моєму житті.

Підбиття підсумків.

 

Літературна   вікторина  про    Т.Г.Шевченка

І.1. Т.Г. Шевченка називають основоположником нової української літературної мови. Чому?

Відповідь. Т.Г. Шевченко виступав як народний поет. Він писав свої твори живою народною, розмов­ною мовою. На його творах училися письменники: Марко Вовчок, Леся Українка, Іван Франко, Михай­ло Коцюбинський. І в наш час письменники вчаться у Шевченка служити народові своєю творчістю.

2. Коли народився Т.Г. Шевченко?
Відповідь. 9 березня 1814 року.

3. З якого походження прізвище Шевченко?

Відповідь. Заселення Кирилівки почалося дуже давно. Це село було запорозьким зимівником, де сто­яв кошем отаман Кирилко. З архівних джерел відомо, що в 1600-х роках в селі проживав Іван Швець (шив чоботи). В Івана Швеця була одна донька Єфросинія. Січовик Андрій (прадід поета) пристав у прийми до Єфросинії і став прозиватися Шевченком (бо в ті часи приймак брав жінчине прізвище).

4. Пан, у якого Т.Г. Шевченко служив козачком. Відповідь. Пан Енгельгардт.

5. Російський письменник, портрет якого намалював К.П. Брюллов, щоб розіграти його в лотерею і ви­купити Т.Г. Шевченка з кріпацтва.

Відповідь. В.А. Жуковський.

6. Великий російський художник, у якого вчився Т.І. Шевченко.

Відповідь. К.П. Брюллов.

7. Художник-земляк, з яким зустрівся Т.Г. Шевчен­ко у 1835 році в Петербурзі в Літньому саду.

Відповідь. І.М. Сошенко.

8. Річка, біля якої похований поет. Відповідь. Дніпро.

9. Які художні твори про життя Шевченка ви знаєте?

Відповідь. С. Васильченко «В бур’янах», О. Іванченко «Тарасові шляхи», Д. Красицький «Тарасова земля», Д. Косарик «Син-колос», О. Ільченко «Петер­бурзька осінь», Л. Смілянський «Поетова молодість», В. Костенка «Стежки до Кобзаря»,та інші.

10. Портрет якого великого українського поета і художника написав І.М. Крамськой?
Відповідь. Портрет Т.Г. Шевченка.

11. Коли за життя Т.Г. Шевченка виходили твори під назвою «Кобзар»?
Відповідь, В 1840 p., в 1844 р. та 1860 р,

12. Хто автор серій «Живописна. Україна» та «Притча про блудного сина», картин «Катерина», «Селянська родина», «Казашка Катя», портрет акто­ра М.С. Щепкіна?
Відповідь. Т.Г. Шевченко.

13. Що ви знаєте про альбом «живописна Україна»?
Відповідь. Повернувшись з першої подорожі з Ук­раїни в Петербург, Шевченко в 1844 р. приділяє го­ловну увагу підготовці збірника-альбому «Живопис­на Україна», куди мали увійти малюнки на історичні теми і краєвиди, побутові картини. Шевченко заду­мав видати альбом у трьох книгах. Перший випуск датований 1844 р. Сюди увійшло шість офортів: «Судна в селі рада», «Дари в Чигирині 1649 року», «Старости», «Казка», «Видубецький монастир» і «У Києві».

II. Дати відповідь. Доповнити.

1. Мандрівні музиканти-співці — … Відповідь. Кобзарі.

2. Кобзарева пісня було чи не сильніша за будь-яку … Відповідь. Зброю.

3. Кого з видатних українських кобзарів ви знаєте?

Відповідь. Ф. Грищенко, Г. Гончаренко, М. Крав­ченко, Ф. Кушнерик, Ф. Холодний, О. Вересай, Є. Мовчан, П. Косач та інші.

4. Кому саме з українських кобзарів у 1860 р. Т. Шевченко подарував збірку «Кобзар»?

Відповідь. Остапу Вересаю.

5. Хто з композиторів написав музику до віршів Шевченка?

Відповідь. Музику написали композитори Лисен­ко, Крижанівський, Стеценко, Козак та інші.
III. Доповни речення і скажи, з якого твору, хто автор.
1. «Неначе човен в синім морі…»
Відповідь. Вірш «Реве та стогне Дніпр широкий» (балада «Причинна») написав                Т. Шевченко.
2. «Ой піду я боса полем…»
Відповідь. Вірш «Як би мені черевички» написав Т. Шевченко.

«І мене в сім’ї великій…»
Відповідь. Вірш «Заповіт» Т. Шевченка,

4. «…Та недовго сонце гріло, Недовго молилось…»

Відповідь. Вірш «Мені тринадцятий минало» T. Шевченка.

5. «На розпутті кобзар сидить,

Та на кобзі грає…»

Відповідь. Вірш «Тарасова ніч» Т. Шевченка.

«Бандуристе, орле сизий! Добре тобі, брате…»

Відповідь. Вірш «Н. Маркевичу» Т. Шевченка.

ІV. 1. Назвіть кілька народних прислів’їв про творчість Шевченка.

Відповідь. Лише кілька прислів’їв:

— «Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі»;

— «Зі сторінок «Кобзаря» зійшла правди зоря”;

— «Шевченків «Кобзар» пік панів, як жар»;

— «Правду в «Кобзарі» шукай» та ін,

2. Хто автор пам’ятника, що височить в сквері на­проти червоного корпусу Київського університету імені Т.Г. Шевченка? Коли відкрито цей пам’ятник?

Відповідь. Цей пам’ятник Кобзареві створений І скульптором Матвієм Генріховичем Манізером. У бе­резні 1039 — відкрито пам’ятник.

3. Хто з поетів, письменників Донеччини;5 присвя­тив свої твори Кобзареві? Назвіть їх.

Відповідь. Поет В. Соколов написав вірш «До пам’ятника Кобзареві»; М. Андрущенко «Шевченко в Орську»; П. Безпощадний «Тарас бедняков», «В семью трудового Дон­басса»; В. Сосюра присвятив Т.Г. Шевченку вірш «На могилу приносять розкішні вінки» та ін.

 

Ток – шоу  «Поема «Гайдамаки» Тараса Шевченка.

Гайдамаки – злочинці чи месники?»

Метою « ток – шоу» є набуття навичок публічного виступу та дискутування. Учитель на такому заході є ведучим.

І. Оголошується тема дискусії:

Гайдамаки – злочинці чи месники?

ІІ. Виступ учителя

Улиці, базари

Крились трупом, пили кров’ю,

Скрізь по селах шибениці;

Навішано трупи –

Тілько старших, а так шляхта,

Купою на купі.

На вулицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очі

Ніхто не боронить.

Та й нікому…

• Чим вражають вас картини, змальовані в рядках?
• Яка причина такого становища?
• Як поводили себе гайдамаки, бачачи такі картини?

ІІІ. Запрошуються «гості» висловитися із приводу теми

Гість № 1. Україна під владою Польщі

Неосяжні земельні простори України разом із селянами були власністю польських панів. Селян шляхтичі не вважали за людей. Кріпак для пана був тільки «бидлом», худобою. Він мусив шість днів на тиждень працювати на панів та, крім того, платити так звані натуральні грошові збори, відробляти «зажинки», «обжинки», «закоски», ремонтувати шляхти і т. ін. Крім економічного і політичного гніту, український народ терпів ще й тяжкий національний та релігійний гніт.

У 1720 р. уніатський церковний собор у Замості проголосив католицьку церкву єдиною законною церквою в Польщі. Той, хто не хотів прийняти католицтво, зазнав жорстоких переслідувань і диких розправ. Прикладом цього було покарання селянина Данила Кушніра, що був титарем у Млієві на Смілянщині. Його обмотали клоччям руки, облили смолою і підпалили. Потім відрубали голову і прибили до стовпа. Все це робилося в присутності великої кількості народу, зігнаного з різних сіл, щоб залякати народні маси й зробити їх податливішими при нав’язуванні їм католицизму.

 Гість № 2

Посилення соціального і національного гніту – протест трудящих мас

Протягом ХVІІІ ст.. майже безперервно тривали повстання українського народу проти польсько – шляхетського гніту. Основною силою в цих повстаннях було українське селянство, але активну участь у боротьбі брали й інші верстви населення – козаки та міщани. Повстанців називали гайдамаками. Вони нападали на шляхетські маєтки, руйнували їх, убивали панів, відплачуючи за численні заподіяні народові кривди.

У травні 1768 р. повстання спалахнуло на Черкащині і швидко поширилося на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин. Керував повстанням енергійний, здібний і відважний М. Залізняк, син селянина з села Ведмедівки на Чигиринщині.

У кінці травня 1768 року загони М. Залізняка вирушили на Умань – місто, яке вважалося тоді неприступною фортецею на Правобережжі. Переляканий Потоцький послав назустріч гайдамакам значну частину свого війська – загони надвірних козаків. Але сотник Іван Гонта, який очолював загони Потоцького, перейшов з козаками на сторону повстанців. Це значно полегшило боротьбу, і 9 – 10 червня військо Залізняка і Гонти взяло Умань і розправилося з ненависною шляхтою. Повстання швидко охопило Київщину, Поділля, Волинь, перекинулося на західноукраїнські землі, докотилось до Львова і досягло Закарпаття.

   Гість № 3

  Небезпека гайдамаччини для інших держав. Покарання ватажків

Розміри повстання на Україні були такі великі, що примусили занепокоїтися не тільки польсько – шляхетський уряд, але й правлячі кола Туреччини, Угорщини і Прусії. На кордонах цих держав про всяк випадок скупчувалися великі військові сили.

Царський уряд також не лишився байдужим. Побоюючись, щоб повстання не перекинулося на Лівобережну та на Південну Україну, він годував гайдамакам удар у спину. Крім того, Катерина ІІ мала на увазі схилити на свій бік польську шляхту і дала царським військам наказ допомогти в придушенні повстання. Царські офіцери скористалися довір’ям повстанців до російського війська і по – зрадницькому захопили ватажків повстання. Залізняк як російського підданого покарали батогами, таврували і заслали до Сибіру, а Гонту передали в руки польській шляхті для розправи. За вироком суду повинні були зідрати тринадцять пас шкіри зі спини, поступово відрубати руки, вуха, ніс, язик, виколоти очі тощо. Кара мала тривати 14 днів. На третій день Гонті відрубали голову і дальшу кару чинили на трупі. Так само жорстоко розправлялася шляхта і з іншими повстанцями.

  Гість № 4.

  Історія написання та видання твору.

Працював Т. Шевченко над «Гайдамаками» впродовж 1839 – 1841 рр. у час, вільний від занять в Академії мистецтв. Допоміг молодому авторові Є. Гребінка, який помістив першу главу («Галайда») в своєму альманасі «Ластівка» за 1841р. Важко було поетові домогтися друку поеми. Багато рядків, які здавалися цензорам особливо бунтівними, викреслили в ході видання твору 1841 року. Коли цю поему було введено до «Кобзаря» 1860 року, цензура виключила обидва прологи (268 рядків), «Передмову», звертання до передплатників, авторські примітки. Чимало рядків так і не пощастило відновити, коли після державного перевороту 1917 року твори Т. Шевченка видавалися повністю, в кількох томах.

Поема видана окремою книжкою в Петербурзі в 1842р. Поет присвятив свій твір В. І Григоровичу, конференц – секретареві Академії мистецтв, викладачу теорії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва.

  Джерела створення.

Хронологія історичних подій, зображених у творі.

1648 – 1654 – роки визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

1686 – укладання «Вічного миру» між Росією й Польщею, за якими було встановлено остаточні кордони між Російською державою і королівством Польським: Лівобережна Україна і Київ з невеликими прилеглими територіями відходили до Росії, а вся Правобережна Україна залишалася у складі Речі Посполитої.

1764 – ліквідовано гетьманство на території Лівобережної України;

1768 – повстання селян, що ввійшли в історію під назвою «Коліївщина».

Тема: зображення боротьби українського народу проти польської шляхти у 1768 р. – Коліївщина; правдиве відтворення злиденного, підневільного становища українців за часів кріпацтва, свавілля і жорстокість польської шляхти, нестримного бунтарства, його спопеляючої ненависті до гнобителів; сили і працьовитості нашого народу, його волелюбності й моральної краси.
Слово надається глядачам , які можуть висловити свою думку або поставити запитання “ запрошеним ” за 1 хвилину.
– Чи далекий автор від історичної правди?
-Хто такий Максим Залізняк – історична особа чи літературний персонаж?
Слово вчителеві. Сам Шевченко писав: Гонта, Залізняк – отамани того кривавого діла, може виведені в мене не так , як вони були, – за це не ручаюсь.

Гра “ Я так думаю”
       Прокоментуйте ці слова Т. Шевченка.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли.
Трохи не рік шляхетськую
Кров’ю напували Україну,
Тай замовкли
Ножі пощербили
Автор пише: Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусиш робити?
Коли правда не виросла;
Кривда покриває….
То якими зображені гайдамаки? Злочинці вони чи месники?
Яке ваше ставлення до гайдамаків?
Підсумок.

 

 

Сценарій КВК

«У вінок Кобзареві»

Учні поділені на дві команди: «Оксана» та «Тарас».

Обирається склад журі.

1 конкурс «ПРИВІТАННЯ»

(Слова і пісня, присвячені Т.Г. Шевченку)

Першою виступає команда «Тарас»

1. Уклін тобі, Тарасе,

Великий наш пророче,

Для тебе вірно б’ється

Те серденько дівоче.

Ти кажеш рідний нарід

І рідний край кохати,

Для нього кажеш жити,

Для нього умирати.

2. Ось тут, перед тобою

Ми, українські діти,

Святочно прирікаєм

Сповняти ті завіти.

3. На службу Україні,

На честь,на діло гоже

В ім я світої правди

Благослови нас,Боже!

4. І доки в римах «Заповіту»

Вогонь поезії не згас,

Століттям сонце не згасити,

Бо зветься сонце це – Тарас.

5. Не на шовкових пелюшках,

Не у величному палаці,

В хатині бідній він родивсь

Серед неволі,тьми і праці.

Виступ команди «Оксана»

1. Великий Кобзарю!

Ти живеш і в наші дні,

Ти з нами в праці і в борні,

Ти з нами йдеш до сонця сходу,

Ти правди й вільності пророк.

2. Кобзарем ми його звемо,

Так від роду і до роду.

Кожен вірш свій і поему

Він присвячував народу.

3. Ніжну матір і дитину

Він прославив серцем чистим.

Всю осяяв Україну

Поглядом він променистим.

4. Ось чому в сім ї великій,

У саду квіток прекрасних

Буде жити він навіки,

Як безсмертний наш сучасник.

Дівчина запалює свічку і декламує:

Свічку поставлю, свічку поставлю

І перед образом, й перед тобою.

І хоч у мріях народ свій заставлю

Стати навколюшки, поряд зі мною,

І помолитись за тебе, Кобзарю,

Щиро, – хоч раз би! – як перед Богом.

Все ж українці ми, а не хазари.

Гори ж моя свічко, гори нам ще довго!

2 конкурс «РОЗУМНИКИ і РОЗУМНИЦІ»

Називається рік і що з цією датою пов’язано у житті Т.Г.Шевченка. Запитання:

1 команда	2 команда
1814р.(народився поет)	1861р.(помер поет)
1838р.(викуп з кріпацтва)	1840р.(вийшов «Кобзар»)
1843р.(перша поїздка на Україну)	1845р.(закінчив Академію мистецтв)
1841р.(окремою книгою вийшла поема «Гайдамаки»)	1845р.(написав 5 поем)
1844р.(видав альбом «Живописная Украйна»)	1846р.(вступив до Кирило-Мефодіївського товариства)
1847р.(Шевченка заарештовують)	1848р.(подорож по Аральському морю, член експедиції)
1960р.(присвоєно звання академіка – гравера)	1857р.(звільнення із заслання)
1850р.(другий арешт поета)	1859р.(востаннє відвідав Україну)

 

належить цей малюнок.

Журі оцінює. Слово надається журі за три конкурси.

4 конкурс «Юні поети і поетеси»

Кожна команда повинна скласти вірш про Т. Г. Шевченка.

(виступ)

Оцінює журі.

5 конкурс « Хто більше»

Кожна команда по черзі називає якнайбільше творів Т.Г.Шевченка.

Журі оцінює. Слово надається журі – загальна кількість балів за п ять конкурсів.

6 конкурс «Ігри Тарасика та Оксанки»

1. «Криниченька» – потрібно ложкою переносити воду зі склянки у порожню (вся команда)
2. «А я у гай ходила» із зав’язаними очима учасники збирають Квіти (хто найбільше).
3. «Смачненький»- один учасник команди повинен якнайшвидше з їсти шматок хліба, посипаного сіллю, запиваючи водою.

Журі оцінює.

7 конкурс «Домашнє завдання»

Завдання полягає в тому, щоб спекти й оформити гарно торт із написами, присвяченими Великому Кобзарю.

Слово надається журі. Загальна кількість балів за 7 конкурсів.

 

 

Музична вітальня

Виступ вчителя. Багато творів Т.Шевченка покладено на музику. Звучить мелодія пісні «Заповіт».

 Виступ 1 учня. Ще у 1868 році на текст «Заповіту» написали музику

М.Лисенко і галицький композитор М. Вербицький. Але народною стала мелодія, створена 1870 року полтавським композитором-аматором М. Глазним, що тоді навчався на курсах теорії музики. Ноти ж цієї пісні  вперше надруковані тільки після революції 1905 року. Пісня набула великої популярності. Крім надрукованих, на текст «Заповіту», написано понад 60 творів. Тут і кантата С.Людкевича, Б.Лятошинського, Л.Ревуцького і симфонічна поема Р.Глієра і музичні твори  різних жанрів В. аремби, Я. Степового, П.Демуцького, В.Барвінського.

2-й учень декламує вірш, який плавно переходить в мелодію:

Минають дні, минають ночі,

Минає літо, шелестить

Пожовкле листя…

…Гаснуть очі,

Заснули думи, серце спить.

Поезія привабила багатьох композиторів. Музику до неї написали М. Лисенко, С.Воробкевич, В.Заремба. Ця поезія вміщена у збірку «Три літа», написана вона у В`юнсцині 21 грудня 1945 року, тобто за 4 дні до створення  «Заповіту». У вірші чітко виражена позиція борця за справжнє життя. В тогочасних умовах це був заклик до повстання проти царизму.

3-й учень. Виразне читання поезії «Думи мої, думи мої…»

Цей вірш Т. Шевченко написав у період ранньої творчості (імовірно у 1939 чи 1940 році), розпочинає перший «Кобзар»1840 року. Свої вірші Т. Шевченко називає «думами» за аналогією до терміну «думи» у значенні назви певного фольклорного жанру, таким чином підкреслюючи їх спорідненість із народною піснею. З народного музичний твір став популярною піснею, одним із духовних символів України.

Слова ведучого продовжує мелодія пісні «Думи мої, думи мої …»  

 4-й учень. Вірш «Думка» («Нащо мені чорні брови») належить до ранньої лірики Т. Шевченка (вважається, що твір написаний у Петербурзі орієнтовно у 1838 році) і вміщений у першому виданні «Кобзаря». Це один із перших зразків так званої «жіночої» лірики поета. Ліричний герой твору – молода дівчина-сирота, що нарікає на свою долю.

Поезія має народнопісенний характер, що виявляється не тільки у формі пісні-голосіння, а й у системі художніх засобів серед яких постійні епітети (чорні брови, карі очі, літа молодії.) Романтичний характер поезії підкреслено уживання емоційно-наснажених риторичних фігур: питань (нащо ж мені краса моя, коли нема долі). Цей вірш був покладений на музику багатьма композиторами, серед яких  В. Заремба, Я. Степовий, Г. Хоткевич, Ю. Мейтус.

 Звучить мелодія «Нащо мені чорні брови».

5-й учень. «Думка» («Тече вода в синє море»). Ця поезія по духу і стилю нагадує народну пісню-баладу. Мотив долі яку марно шукає козак за синім морем, покинувши батька – неньку й молоду дівчину був характерним для творчості поетів-романтиків. Для розкриття ідеї твору автор вдається до фольклорних образів – символів (зарослі тернами биті шляхи – неможливість повернення додому, море – бурхливе життя, журавлі – думка людини, що лине на рідну землю.)

Музику до вірша писали В. Заремба, Я. Степовий, Г. Хоткевич, Ю. Мейтус та інші відомі українські композитори.

Звучить мелодія пісні.

 6-й учень. За жанром «Причинна» – романтична балада. Сюжет Т. Шевченко взяв із фольклорних джерел. На образність і ритмомелоку цієї балади значною мірою вплинула «Молодиця» Л. Боровиковського, епіграфом  до якої були слова з Вергілієвої «Енеїди»: «надмірна любов до чого тільки ти не призводиш смертне серце». Образи твору – романтизовані – закохані і розлучені козак і дівчина. Романтичний характер поезії підкреслено зображенням бурхливої ночі на Дніпрі, що передає почуття і настрої героїні – дівчини, яка розлучена з коханим і через надмірну тугу втратила розум і стала причинною.

Мова балади чарує мелодійністю, вишуканою простотою ритму, що зумовило перетворення частин балади на пісні. Так, на слова прологу Д. Крижанівський написав пісню «Реве та стогне Дніпр широкий», що стала народною. Відомим романсом є також ліричний авторський відступ «Така її доля», музику до якої створив В. Заремба.

Прослуховування мелодій.

Хвилина відпочинку. Назвіть пісні на слова Т. Шевченка, що стали народнимиі які ще сьогодні не прозвучали .

«Плавай, плавай, лебідонько», «Ой одна я, одна», «За байраком байрак», «Садок вишневий коло хати», «Зоре моя, вечірняя», «Ой люлі, люлі, моя дитино», «Ой чого ти почорніло», «Туман, туман долиною», «На городі коло броду», «На панщині пшеницю жала», «Над Дніпровою скалою», «Тече вода з-під явора».

7-й учень.Звучить мелодія пісні «По діброві вітер виє»…

Кому не відома ця пісня? Тополя – один з найбільш улюблених творів українців: вступ «По діброві вітер виє..» став відомою народною піснею; музику до окремих частин твору писали найкращі українські композитори: М. Лисенко, Я. Степовий, К. Стеценко, Г. Верьовка, Г. Хоткевич.

Основою балади «Тополя» є народне повір`я  про перетворення дівчини, яка тужила за коханим і прагнула врятуватись від шлюбу з багатим нелюбом, на тополю.Дівчина свідомо вирішує свою долю, йде до ворожки і виконує усе, що та їй наказала. Так поет описав щирість і вірність дівочого кохання.

 

8-й учень. Ну і на завершення ми поговоримо про ще один твір Т. Шевченка, покладений на музику, це балада «Лілея». В основу твору покладено народну легенду про перетворення невинно убитої дівчини на квітку.

Основу твору складає монолог-спогади лілеї про минуле життя, коли вона була дівчиною.  Мати дівчини, яку зробив покриткою розпусний пан, помер від горя, а дівча потрапило до панських покоїв, виросло й перетворилося на красуню. Коли ж пан кудись поїхав, кріпаки, піднявши бунт, познущалися над дівчиною, яка згодом, зимою, замерзла десь під тином, перетворившись навесні на ніжну лілею.

Провідним мотивом поезії є нарікання несправедливу долю, що є характерною особливістю романтизму.

Трагізм сюжету підкреслюється протиставленнями: люди знущаються над Лілеєю, коли вона була людиною, й захоплювалися її красою, коли дівчина стала квіткою:

 

Зимою люде… Боже мій!

В хату не пустили.

А весною, мов на диво,

На мене дивились.

За мотивами цього Шевченкового твору К.Данькевич написав однойменний балет, а Г.Майборода – симфонічну поему.

Звучить мелодія.

 

Інформаційна година “Наш Шевченко”

1. Вікторина “Незакінчені речення. Дитинство та юність Тараса”
2. Дівоче прізвище матері Тараса? (Бойко)
3. Прізвище прапрадіда Тараса? (Швець)
4. Ім’я старшої сестри Тараса? (Катерина)
5. Село, в якому минало дитинство Тараса? (Кирилівка)
6. Прізвище пана, кріпаками якого були Шевченки? (Енгельгард)
7. Ім’я улюбленого Тарасового діда? (Іван)
8. Українські повстанці проти гніту польського панства? (гайдамаки)
9. Прізвище дяка – першого вчителя Тараса? (Савгир)
10. Прізвище друга Шевченка, автора байок? (Є. Гребінка)
11. Прізвище дівчини – швачки, подруги Тараса у Вільні? (Грусиновська)
12. Ім’я дружини пана Енгельгарда? (Содін)
13. Тарасів улюблений жіночий образ із польського костьлу? (Мадонна)
14. Прізвище відомого майстра живопису, у якого навчався Т. Шевченко? (Ширяєв)
15. Прізвище художника, найближчого в петербурзькі роки Тарасового приятеля-земляка? (Сошенко)
16. Прізвище відомого художника, професора Академії мистецтв? (Брюллов)
17. Назва саду, у якому юний Шевченко малював ночами? (Літній)
18. Провідний образ першої збірки творів Т. Шевченка? (Кобзар)

 

2. Цікаві епізоди з життя Т. Шевченка.

Виступ 1 учня.

• Коли Т. Шевченкові виповнилось 15 років, в його долі сталась зміна. Помер старий пан. Кирилівка дісталась його синові – Павлу Енгельгарду, для якого набирали по селах двірню. Тараса зробили козачком, у його обов’язки входило невідлучно сидіти в панському передпокої й чекати, поки панові необхідно буде дати люльку, вогонь, чи налити склянку води. Одного разу, коли пан і пані поїхали на бал, Шевченко став копіювати портрети Платова іне помітив, як повернулися пани. За це молодий художник був дуже суворо покараний.
• Другий учень: Жандармський генерал Дубельт коли після першого арешту Т. Шевченка в ІІІ відділі розглядали твори поета, зрозумів, яке значення для національного виховання українців могла мати поема “Іван Підкова”. В огляді творів Тараса Григоровича цей царський сатрон із глумливою іронією писав: “Уміли запорожці панувати – вигукує Шевченко, – уміли здобувати свободу і славу! Добре було в Україні, та минув час, осталися самі могили”
• 22 січня 1847 року, напередодні арешту Т. Шевченко тримав весільний вінець над прекрасною молодою парою: вінчався Пантелеймон Куліш і Олександра Білозерська. Гостей на весіллі було багато, стояв великий гомін. Аж ось старший боярин, заложивши назад руки почав ходити по залі та й заспівав: “Ой зійди, зійди, ти, зіронько та вечірняя, Ой вийди, вийди, дівчинонько, моя вірная…” Усі гості, почувши, як співає Тарас, наче зістався сам тільки співак. “Такого або рівного йому співу не чув я – згадував Куліш, – ні в столиці, ні на Україні. Від того співу заніміли розмови і між старшими, і між молодими: з усіх світлиць гості посходились до зали, мов до якоїсь церкви. Пісню за піснею співав наш соловей, справді, немов у темному лузі серед червоної калини. Скоро він вмовкав – його зараз благали співати, і душа поета обернула весілля поклонниці його таланту в національну оперу, якої, може, ще не швидко чутимуть в Україні.

Молода княгиня на спомин того вечора подарувала поетові дорогий клейкоз, дорожчий з усього добра, яке коли мали, – свою квітку вінчальну.

• Четвертий учень

Як тримався поет на допитах в казематі ІІІ (секретного) відділу царської канцелярії! Він не тільки сам виявляв дивовижну витримку, спокій, силу волі, а й своїх побратимів підтримував добрим словом і навіть жартом.  У поезії “Чи ми ще зійдемося знову” (цикл “В казематі”) поет звертається до друзів кирило-мефодіївського товариства зі словами, які згодом клятвенно промовляли всі покоління українців і які будуть вічно актуальними для нас:

Смирітеся, молітесь Богу

І згадуйте один другого.

Свою Україну любіть

Любіть її. Во время люте,

В останню, тяжкую минуту

За неї господа моліть.

• 5-й учень

Дехто змальовує Кос – Арал світлими, привабливими фарбами. Так, це був рятунок від смердючої казарми і ненависної муштри. Але й тут на людей постійно чатувала небезпека. Уже на початку шляху експедиції Бутакова на труни своїх колег, висланих напередодні, – з ними розправилися войовничі хівинці. Важким був і семиденний перехід безводною пустелею Кара – Кум (Чорні піски). З мертвої пустелі члени експедиції вийшли тимчасово осліпленими. Спека сягала 50 градусів. Загинути можна було й під час бурі на Аралі. Однак під час експедиції Тарас Григорович міг малювати, писати вірші.

• 6-й учень

О. Кониський підрахував, що в неволі поета мордовано десять літ, три місяці і двадцять шість днів. Час сей становить трохи що не четвертину всього віку поета і четвертину найліпшу… Під “червону шапку”, як казав Костомаров, Шевченка взяли веселим, бадьорим, 33-літнім, з міцним здоров’ям, з густим русявим волоссям на голові, а з-під “червоної шапки” він повернувся, втративши здоров’я, сивобородим, з геть лисою головою. Та час і неволя не виснажили таланту, не погасили любові поета до людей і до світу.

3. Виступ учителя

Найвідомішою книгою Т. Шевченка є “Кобзар”. Сьогодні книга святкує 153 річницю, а рядки її творів такі ж сучасні, як і багато років тому. Ми будуємо нову державу, нове суспільство, на нашому шляху багато перешкод, подолати які спроможна людина, що знає напевно свій родовід, своє коріння. Саме своїм “Кобзарем” молодий тоді ще поет перший за всю історію України пропонував задуматись над тим, “чия правда, чия кривда і чиї ми діти”. Тож читаймо “Кобзар”, читаймо уважно, вдумливо. Адже майбутнє – за вами…

 

Колаж  за творчістю Т. Г. Шевченка

                                                              Поверніться. Постаньте перед людьми.

                                                            Тут Шевченко присутній. Присутні ми.

                                                             Ми повітря Шевченкове. Простір і тло,

                                                           де, мов сонця засвічується чоло. Гасне

                                                              маска посмертна. І меркнуть свічі.

                                                              І народ сам собі вдивляється в вічі.

 

 Колаж – включення за допомогою монтажу в твори літератури, різностильових об’єктів  або тем для посилення естетичного  ефекту.

(Демонстрація  автопортретів Т.Шевченка, репродукції і живописної України).

Натхненні поетичні твори Т.Шевченка стали давно вже світовим надбанням . Однак Кобзар був не тільки геніальним поетом. Він великий народний художник.

Державний музей Т.Г. Шевченка налічує понад 800 творів живопису та графіки Кобзаря.

Звільненого від кріпацтва Т. Шевченка зарахували  до Академії, де він вчився як стипендіат Товариства заохочення художників. «…Учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь. Велике щастя бути вільною людиною»,- пише він до брата Микити.

З невагомою жадобою Тарас вивчив спеціальні художні дисципліни, одночасно працював над самоосвітою. Хороших результатів досяг у вересні 1838р. За рисунок «Боєць» його переводять першим номером (тобто найкращим учнем класу) до натурного класу, на іспиті 29 квітня 1840 р. за рисунок з натури одержує срібну медаль,  27 вересня 1840 р. – за першу роботу олією «Хлопчик-жебрак ділиться милостинею з собакою» – другу срібну медаль, 26 вересня 1841 р.- третю срібну медаль за акварель «Циганка ворожить дівчині-українці».

За блискучим початком можна було чекати й блискучого закінчення академії – золотих медалей, а разом з ними і відрядження за державний кошт до чарівної Італії.

Але у 1845 р. Рада академії постановила:»Оскільки Шевченко відомий Раді своїми  роботами і нагороджений уже за успіхи в живопису срібною медаллю.., то удостоїти його звання некласного художника»- тобто йому присудили найнижчу ступінь, яку тільки можна було присудити.

Чому ж блискуче розпочатий в Академії художників шлях Шевченка не одержав відповідного завершення? Відповісти неважко. Доки  йшлося про оволодіння технікою рисунка й живопису, Тарас Григорович учився блискуче. Але як тільки справа торкнулася заповнення художньої форми ідейним змістом, в академічних успіхах Шевченка настає криза. Академія недарма носила титул імператорської. Вона дійсно була оплотом царизму, стверджуючи засобами мистецтва існуючий лад.

 

– Чи міг художник Шевченко втілювати це у своїх творах? Звичайно, ні!

 

Улітку 1843 р. Т.Шевченко поїхав в Україну, де не був 14 років і за якою дуже сумував, живучи в Петербурзі. Дикий розгул панської сваволі, трагічне становище кріпаків(і його рідних в тому числі) отруїли радість відвідування рідного краю. Під впливом того, що побачив, пережив і передумав, написав знамениту поему «Сон» і задумав видання «Живописної України». У листі до Кухаренка він пише: «Був я на Україні і все плакав, сплюндрували нашу Україну…і почав я гравірувати й видавати решти нашої України.

Сюди повинні були ввійти рисунки, які б відображали руїни замків, храмів, укріплень, кургани, народний побут, обряди, зміст народних пісень і казок, найважливіші події, починаючи від заснування Києва.

Наприкінці 1844р. Тарас Григорович видав перший  випуск із 6 офортів: «У Києві», «Видубицький монастир у Києві», «Судна рада», «Казка», «Старости», «Дари в Чигирині 1649р.». В 1845р. планував видати офортом 12 естампів. Та повністю здійснити задум не вдалося. Але і те, що зробив, має величезне значення. Це видання було визначним явищем свого часу, а його автор виступив як перший історичний художник України.

У березні 1847р. Т. Шевченка призначили викладачем малювання в університеті, але приступити до цієї роботи йому не довелося.

Почалося тяжке десятирічне заслання. У листах він пише: «Найбільше мені доставляє мук те, що не дозволяють рисувати…»; «Мені  заборонено рисувати, забрали найблагороднішу частину мого життя»; «А так багато нового. Киргизи дуже живописні…самі просяться на олівець, і я божеволію, дивлячись на них. Бухарці розкидають свої барвисті намети. Який стрункий народ. Які прекрасні голови…дивитись і не сміти малювати – це така мука, яку зрозуміє тільки справжній художник…»

28 березня 1859 року Т.Шевченко повернувся до Петербурга. По приїзді в Академію став гравером.

Праця пішла так успішно, що 1860р. йому було присуджено звання академіка з гравюри. Академік збудував в своїм помешканні майстерню. Шевченко награвірував у Петербурзі 24 офорти(вид гравірування, при якому лінії малюнка роблять різцем або голкою на смоляному покритті металевої гравюрної дошки, протравлюють кислотою).

 ( Демонстрація жіночих портретів.. Перегляд відео).

Усього в мистецькій спадщині Кобзаря понад 150 портретів. Серед них – блискуча галерея представниць жіноцтва України. Імена цих жінок здебільшого  не відомі. Але є портрет нареченої Ликери Полу смакової, портрети Маєвської, Закревської, Катеринич, Кейкуатової, Ускової, казашки Каті, Кржисевич, Максимович, Лазаревської.

Один із кращих творів цього жанру – портрет дружини поміщика села Березова Рудка  на Полтавщині Ганни Закревської. Познайомився поет з нею влітку 1843 року й наприкінці того ж року – намалював. Красива, розумна, високоосвічена. Його зачарувала ця жінка. У листах до друзів він називав її «Ганною вродливою».

Портрет Маєвської зберігся в Національному музеї Тараса Шевченка. Перед нами не просто вродлива жінка. У неї усміхнені очі, уста, мудрий погляд, сповнений загадковості. Існують різні версії, припущення про те, яке місце посідала ця жінка в особистому житті поета, але, на жаль, бездоказові.

Заслуговує на особливу увагу останній портрет, створений напередодні арешту за участь у Кирило – Мефодіївському  братстві.

Це портрет княгині Кейкуатової.

В особистому житті їй велося нелегко: дівчина із зубожілої дворянської родини стала дружиною з найбагатших можновладців – князя Кейкуатова. Були сподівання на розкіш і добробут, почесті й щастя. Але щастя цей шлюб не приніс: князь виявився брутальним, жорстоким, розбещеним.

З першого періоду заслання відомий лише один жіночий  портрет – майстерно виконане акварельне зображення Олени Степанівни  Бларамберг, дружини підполковника Бларамберга, квартирмейстера військ в Оренбурзькому краї, який не цурався політичного засланця.

Трохи щедріший був доробок митця в Новопетровському укріпленні. Там створено понад 20 портретів. Серед них – три портрети Агати Ускової, дружини коменданта укріплення. В її сім’ї поет знайшов щирий прийом, дружне співчуття.

В останній період свого життя Тарас Шевченко доволі інтенсивно працював над портретами своїх нових і давніх знайомих.

Одним із кращих творів цього періоду є портрет Марії Максимович. Познайомився Тарас Григорович із молодою  дружиною свого давнього приятеля в Москві, повертаючись із заслання. Вона його зачарувала. Це щире захоплення дружиною першого ректора Київського університету, професора Московського університету М. Максимовича не минуло й пізніше. Митець передав його в портреті, написаному 22 червня 1859р. в Прохорові (маєтку Максимовичів), коли після заслання подорожував Україною. З М. Максимович він підтримував приязні стосунки, радився з приводу свого наміру одружитися й оселитися по сусідству з Максимовичами, поблизу хутора Михайлова гора на Канівщині. Як відомо, всі ці сподівання не справдилися. 15 липня Т. Шевченка заарештували. Після принизливих допитів і слідства йому було запропоновано виїхати до Петербурга.

Про щиру дружбу Т. Шевченка і М Максимович свідчать листи, а також те, що поет подарував цій жінці дві свої найкращі поезії, позначені автографом, – «Садок вишневий коло хати» та «Сон»(«На панщині пшеницю жала»).

Повертаючись до столиці, Шевченко на кілька днів зупинився у селі Гирівка біля Конотопа в батьківській оселі своїх найкращих друзів – братів Лазаревських. Сердечно вітала поета господиня дому Афанасія Олексіївна Лазаревська. Цю жінку поет глибоко поважав за мудрість, уміння прищепити своїм дітям почуття честі, глибокої порядності, людяності. У Сирівці й написав портрет А. Лазаревської, не лише майстерно відтворивши зовнішність жінки, а й її психологічні характеристики. Повернувшись до Петербурга, саме до неї звернувся за благословенням  шлюбу.

Один з останніх жіночих портретів Т. Шевченка є портрет його нареченої Ликери Полусмакової. Гірке розчарування спричинило розставання. Художник хотів знищити портрет. Гравюру врятував скульптор М.Микешин.

 

Зустріч у клубі аматорів літератури

(9-11класи)

 Мета: поглибити знання учнів з літератури, розвинути вміння та навички самостійної роботи під час добору матеріалів для виступу в складі лекційної групи, вдосконалити навички виразного читання, декламування художніх творів; виховати інтерес до вивчення творів української літератури, до словесної творчості, сприяти популяризації української культури.

Хід зустрічі

Клас святково прикрашений. На дошці портрет Тараса Григоровича Шевченка. Звучить музика.

 І. Вступне слово вчителя.

Доброго дня, шановні аматори літератури. Сьогодні наше засідання ми присвячуємо 200 – річчю від дня народження Т. Г. Шевченка.

Уже для багатьох поколінь українців – і не тільки українців – Тарас Григорович Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з ними, у нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике й вічне – невичерпне і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з її буття продовжується нею, вбираючи в себе нові дні і новий досвід народу, відзиваючись на нові болі й думи, стаючи до нових скрижалів долі. Він росте й розвивається в часі, в історії, і нам ще йти і йти до його осягнення. Ми на вічнім шляху до Шевченка…

Кобзаря розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Але щоб краще зрозуміти його як нашого сучасника, треба повністю осягнути його як сучасника людей, проблем, суспільства ХІХ століття. Він сам приходить у наш день. Але й ми повинні йти у його час. Лише за такої умови між нами й ними буде глибше взаєморозуміння.

 ІІ. Виступ лекторської групи

Перший учень.

   25 лютого(9 березня за н. ст.) 1814 році в селі Моринці Звенигородського повіту на Київщині в родині Григорія Івановича Шевченка, кріпака поміщика Енгельгарда, народився Тарас. Коли хлопчикові було 9 років, померла його мати і батько одружився вдруге з удовою, у якої було троє своїх дітей. Через два роки помирає батько.

Перша учениця.

Тарас поневіряється по чужих людях, там стає попихачем у вчителя – дяка. Навчившись грамоти малий Тарас читає твори      Г. Сковороди, що справили на нього велике враження. Захоплюється малюванням. Невдовзі його забирають у двірню поміщика Енгельгарда, де хлопчик стає кухарчуком, а потім козачком. Разом з поміщиком побував у Корсуні, Києві, а пізніше потрапляє у м. Вільно. Там вивчає польську мову, читає твори польських письменників, малює. Якось заставши Тараса за малюванням, поміщик жорстоко покарав його, проте цей випадок показав панові, що у нього є власний художник.

Другий учень.

1831 року Енгельгард переїжджає до Петербургу разом з іншими дворовими. Поміщик законтрактував здібного до малювання хлопця новому майстру живописцю В. Ширяеву. Юний Шевченко познайомився з учнем Академії Мистецтв І. М. Сошенком, який дає Тарасу поради, одержує для нього дозвіл працювати вечорами в класах Товариства заохочення художників. З часом Сошенко представив Шевченка конферену – секретарю  Академії Мистецтв В. Григоровичу з проханням допомогти звільнити його з кріпацтва.

Друга учениця.

Карл Брюллов, видатний російський художник, автор всесвітньо відомої картини «Останній день Помнеї», розпочав роботу над портретом В. Жуковського, призначений для викупу Шевченка з кріпацтва. 22 квітня 1838 року за допомогою видатних діячів російської й української культури Т. Шевченка було викуплено з кріпацтва значною мірою за гроші, одержані від лотереї, що відбувалася в царській сім’ї, де був розіграний портрет     В. Жуковського роботи Брюллова. На спогад про день викупу Т. Шевченко написав поему «Катерина» і присвятив її Жуковському.

Третій учень.

Т.Шевченко став вільним слухачем Академії мистецтв, бере успішну участь у мистецьких конкурсах, домагається визнання як художника, отримує високі нагороди за намальовані картини 1840 рік знаменитий в історії української літератури – саме тоді вийшла з друку перша збірка творів Т. Шевченка під назвою »Кобзар», де були вміщені твори «Думи мої, думи мої», «Перебендя», «Катерина», «Тополя»,«Думки»,«Нащо мені чорні брови», «До Основ’яненка», «Іван Підкова», «Тарасова ніч».

Вірш «Думи мої, думи мої..» є поетичним вступом до збірки. Саме цей твір містить провідні ідеї, теми, напрями не лише першої збірки, але й значною мірою усієї творчості й життєвого шляху письменника.

 Третя учениця.

Думи мої, думи мої,

Лихо  мені з вами!

Нащо стали на папері

Сумними рядками?..

Чом вас вітер не розвіяв

В степу, як пилину?

Чом вас лихо не приспало,

Як свою дитину?..

         Бо вас лихо на світ на сміх породило,

       Поливали сльози…чом не затопили,

       Не винесли в море, не розмили в полі?..

     Не питали б люде, що в мене болить,

      Не питали б, за що проклинаю долю,

   Чого нуджу світом? «Нічого робить», –

    Не сказали б на сміх…

Квіти мої, діти!

    Нащо вас кохав я, нащо доглядав?

     Чи заплаче серце одно на всім світі,

  Як я з вами плакав?.. Може, і вгадав..

Може, найдеться дівоче

Серце, карі очі,

Що заплачуть на сі думи, –

Я більше не хочу..

Одну сльозу з очей карих –

І…пан над панами!

 

Думи мої, думи мої,

Лихо мені з вами!

Перший учень.

  У квітні 1843 року разом з українським письменником Є. Гребінкою Т. Шевченко виїжджає в Україну, подорожує по селах і містах, знайомиться з життям народу. Після подорожі зупиняється в Москві, де зустрічається з видатним артистом Московського театру, основоположником реалістичного театрального мистецтва Михайлом Щепкіним. Тут же, в Петербурзі, закінчив поему «Сон» («У всякого  своя доля»).

Перша учениця.

У всякого своя доля

І свій шлях широкий:

Той мурує, той руйнує,

Той неситим оком

За край світа зазирає –

Чи нема країни,

Щоб загарбать із собою

Взять у домовину;

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

А той, тишком у куточку

Гострить ніж на брата.

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадається,

Вижде нещасливий

У тебе час та й запустить

Пазурі в печінки, –

І не благай: не вимовлять

Ні діти, ні жінка.

А той, щедрий та розкішний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!..

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята. «Нехай, – каже, –

Може, так і треба».

Так і треба! Бо немає

Господа на небі!

А ви в ярмі падаєте

Та якогось раю

На тім світі благаєте?

Немає! Немає!

Шкода й праці. Схаменіться:

Усі на сім світі –

І царята і старчата –

Адамові діти.

Другий учень.

Навесні 1845 – го поет знову виїхав до України, де збирався постійно жити і працювати. Перебуваючи в Переяславі в А. Козачковського, написав поеми «Кавказ», «Наймичка», вступ до поеми «Єритин». Тут же, у Переяславі, 25 грудня 1845 році хворий поет створив «Заповіт». Ці твори записав в альбом, якому дав назву «Три літа». Творчість періоду «Трьох літ» (часу перебування Т. Шевченка в Україні різко відрізняється від попередньої романтичної. Вона набуває гострого реалізму, служить меті таврування царизму за страшну долю українського народу.

Друга учениця.

 Як умру, то поховайте

Мене на могилі

Серед степу широкого

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу….отойді я

І лани, і гори –

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися…а до того

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте,

Кайдани порвіте

І вражою злою кров’ю

Волю окропіте.

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом.

Третій учень.

За участь в Кирило – Мефодіївському  товаристві Т. Шевченко та інші члени були арештовані.

Під  час перебування в казематах ІІІ відділу (1847 ) Т. Шевченко пише поетичні твори, серед яких «Княжа», «Сонце заходить, гори чорніють», «Мені тринадцятий минало», «Не гріє сонце на чужині»,”Сон”(“Гори мої високії”), “Ще як були ми козаками”, “Лічу в неволі дні і ночі”, “Петрусь”, “якби ви знали, паничі”, “Буває, в неволі іноді згадую” та інші. Запрошений як художник до складу експедиції О. Ю. Бутакова, що мала завданням вивчити і науково описати Аральське море, багато малює.

Клопотаннями своїх друзів поет був звільнений від солдатської служби. З Т. Шевченком встановлюється таємний нагляд. У цей час він продовжує письменницьку діяльність, пише вірш “Сон” (“На панщині пшеницю жала”), “Я не нездужаю, нівроку”, “Ісаія. Глава 35”, опрацьовує невольничу поезію. У 1859 році у Петербурзі Т. Шевченко познайомився з письменницею Марко Вовчок. На згадку про цю зустріч пізніше написав поезію “Марку Вовчку”. У 1860 році виходить друком книга “Кобзар”, яка невдовзі з’являється також у перекладі російською мовою. Високо оцінена діяльність Т. Шевченка як художника: винесена постанова Ради Академії мистецтв про надання Шевченкові звання академіка.

Перша учениця.

Сон

На панщині пшеницю жала,

Втомилася; не спочивать

Пішла в снопи, пошкандибала

Івана сина годувать.

Воно сповитеє кричало

У холодочку за снопом.

Розповила, нагодувала,

Попестила; і ніби сном,

Над сином сидя, задрімала.

І сниться їй той син Іван

І уродливий, і багатий,

Не одинокий, а жонатий

На вольній, бачиться, бо й сам

Уже не панський, а на волі;

Та на своїм веселім полі

Свою – таки пшеницю жнуть,

А діточки обід несуть.

І усміхнулась небога,

Проснулася – нема нічого…

На сина глянула, взяла

Його тихенько сповила

Та, щоб дожать до ланового,

Ще копу дожинать пішла.

Другий учень.

Відвідавши після заслання Україну, Т.Шевченко турбується про придбання землі біля Дніпра для побудови хати. Проте стан його здоров’я погіршується, і 26 лютого (10 березня) 1861 року о 6 год. 30 хв. ранку Тарас Григорович Шевченко помер. Спочатку поета поховали на Смоленському кладовищі у Петербурзі, проте його друзі домоглися дозволу перевезти тіло в Україну і поховали в Каневі на Чернечій горі.

 

 

Ток – шоу

Поема «Гайдамаки» Тараса Шевченка. Гайдамаки – злочинці чи месники?

Метою « ток – шоу» є набуття навичок публічного виступу та дискутування. Учитель на такому заході є ведучим.

І. Оголошується тема дискусії:

Гайдамаки – злочинці чи месники?

 ІІ. Виступ учителя

Улиці, базари

Крились трупом, пили кров’ю,

Скрізь по селах шибениці;

Навішано трупи –

Тілько старших, а так шляхта,

Купою на купі.

На вулицях, на розпуттях

Собаки, ворони

Гризуть шляхту, клюють очі

Ніхто не боронить.

Та й нікому…

• Чим вражають вас картини, змальовані в рядках?
• Яка причина такого становища?
• Як поводили себе гайдамаки, бачачи такі картини?

 ІІІ. Запрошуються «гості» висловитися із приводу теми

 Гість № 1. Україна під владою Польщі

Неосяжні земельні простори України разом із селянами були власністю польських панів. Селян шляхтичі не вважали за людей. Кріпак для пана був тільки «бидлом», худобою. Він мусив шість днів на тиждень працювати на панів та, крім того, платити так звані натуральні грошові збори, відробляти «зажинки», «обжинки», «закоски», ремонтувати шляхти і т. ін. Крім економічного і політичного гніту, український народ терпів ще й тяжкий національний та релігійний гніт.

У 1720 р. уніатський церковний собор у Замості проголосив католицьку церкву єдиною законною церквою в Польщі. Той, хто не хотів прийняти католицтво, зазнав жорстоких переслідувань і диких розправ. Прикладом цього було покарання селянина Данила Кушніра, що був титарем у Млієві на Смілянщині. Його обмотали клоччям руки, облили смолою і підпалили. Потім відрубали голову і прибили до стовпа. Все це робилося в присутності великої кількості народу, зігнаного з різних сіл, щоб залякати народні маси й зробити їх податливішими при нав’язуванні їм католицизму.

 Гість № 2

Посилення соціального і національного гніту – протест трудящих мас

Протягом ХVІІІ ст.. майже безперервно тривали повстання українського народу проти польсько – шляхетського гніту. Основною силою в цих повстаннях було українське селянство, але активну участь у боротьбі брали й інші верстви населення – козаки та міщани. Повстанців називали гайдамаками. Вони нападали на шляхетські маєтки, руйнували їх, убивали панів, відплачуючи за численні заподіяні народові кривди.

У травні 1768 р. повстання спалахнуло на Черкащині і швидко поширилося на Смілянщину, Корсунь, Канів, Чигирин. Керував повстанням енергійний, здібний і відважний М. Залізняк, син селянина з села Ведмедівки на Чигиринщині.

У кінці травня 1768 року загони М. Залізняка вирушили на Умань – місто, яке вважалося тоді неприступною фортецею на Правобережжі. Переляканий Потоцький послав назустріч гайдамакам значну частину свого війська – загони надвірних козаків. Але сотник Іван Гонта, який очолював загони Потоцького, перейшов з козаками на сторону повстанців. Це значно полегшило боротьбу, і 9 – 10 червня військо Залізняка і Гонти взяло Умань і розправилося з ненависною шляхтою. Повстання швидко охопило Київщину, Поділля, Волинь, перекинулося на західноукраїнські землі, докотилось до Львова і досягло Закарпаття.

 

  Гість № 3

  Небезпека гайдамаччини для інших держав. Покарання ватажків

Розміри повстання на Україні були такі великі, що примусили занепокоїтися не тільки польсько – шляхетський уряд, але й правлячі кола Туреччини, Угорщини і Прусії. На кордонах цих держав про всяк випадок скупчувалися великі військові сили.

Царський уряд також не лишився байдужим. Побоюючись, щоб повстання не перекинулося на Лівобережну та на Південну Україну, він годував гайдамакам удар у спину. Крім того, Катерина ІІ мала на увазі схилити на свій бік польську шляхту і дала царським військам наказ допомогти в придушенні повстання. Царські офіцери скористалися довір’ям повстанців до російського війська і по – зрадницькому захопили ватажків повстання. Залізняк як російського підданого покарали батогами, таврували і заслали до Сибіру, а Гонту передали в руки польській шляхті для розправи. За вироком суду повинні були зідрати тринадцять пас шкіри зі спини, поступово відрубати руки, вуха, ніс, язик, виколоти очі тощо. Кара мала тривати 14 днів. На третій день Гонті відрубали голову і дальшу кару чинили на трупі. Так само жорстоко розправлялася шляхта і з іншими повстанцями.

 

  Гість № 4.

  Історія написання та видання твору.

Працював Т. Шевченко над «Гайдамаками» впродовж 1839 – 1841 рр. у час, вільний від занять в Академії мистецтв. Допоміг молодому авторові Є. Гребінка, який помістив першу главу («Галайда») в своєму альманасі «Ластівка» за 1841р. Важко було поетові домогтися друку поеми. Багато рядків, які здавалися цензорам особливо бунтівними, викреслили в ході видання твору 1841 року. Коли цю поему було введено до «Кобзаря» 1860 року, цензура виключила обидва прологи (268 рядків), «Передмову», звертання до передплатників, авторські примітки. Чимало рядків так і не пощастило відновити, коли після державного перевороту 1917 року твори Т. Шевченка видавалися повністю, в кількох томах.

Поема видана окремою книжкою в Петербурзі в 1842р. Поет присвятив свій твір В. І Григоровичу, конференц – секретареві Академії мистецтв, викладачу теорії мистецтв, одному з учасників викупу поета з кріпацтва.

  Джерела створення.

Хронологія історичних подій, зображених у творі.

1648 – 1654 – роки визвольної війни українського народу проти панської Польщі.

1686 – укладання «Вічного миру» між Росією й Польщею, за якими було встановлено остаточні кордони між Російською державою і королівством Польським: Лівобережна Україна і Київ з невеликими прилеглими територіями відходили до Росії, а вся Правобережна Україна залишалася у складі Речі Посполитої.

1764 – ліквідовано гетьманство на території Лівобережної України;

1768 – повстання селян, що ввійшли в історію під назвою «Коліївщина».

Тема: зображення боротьби українського народу проти польської шляхти у 1768 р. – Коліївщина; правдиве відтворення злиденного, підневільного становища українців за часів кріпацтва, свавілля і жорстокість польської шляхти, нестримного бунтарства, його спопеляючої ненависті до гнобителів; сили і працьовитості нашого народу, його волелюбності й моральної краси.
Слово надається глядачам , які можуть висловити свою думку або поставити запитання “ запрошеним ” за 1 хвилину.
– Чи далекий автор від історичної правди?
-Хто такий Максим Залізняк – історична особа чи літературний персонаж?
Слово вчителеві. Сам Шевченко писав: Гонта, Залізняк – отамани того кривавого діла, може виведені в мене не так , як вони були, – за це не ручаюсь.

Гра “ Я так думаю”
       Прокоментуйте ці слова Т. Шевченка.
Погуляли гайдамаки,
Добре погуляли.
Трохи не рік шляхетськую
Кров’ю напували Україну,
Тай замовкли
Ножі пощербили

Автор пише: Посіяли гайдамаки
В Україні жито,
Та не вони його жали.
Що мусиш робити?
Коли правда не виросла;
Кривда покриває….
То якими зображені гайдамаки? Злочинці вони чи месники?
Яке ваше ставлення до гайдамаків?
Підсумок.

 

Літературно-музична композиція

“Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття”

Звучать позивні українського радіо – “Реве та стогне Дніпр широкий”

Ведучий.

Щовесни, коли тануть сніги,
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Ведуча

Тарас Шевченко – провісник нового життя, народний пророк, титан духу, перший, хто відверто закликав український народ:

…Вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.

Ведучий

Благословен той день і час,
Коли прослалась килимами
Земля, яку сходив Тарас
Малими босими ногами,
Земля, яку скропив Тарас
Дрібними росами-сльозами.

На авансцену виходять 9 читців.

1-й Читець

Блаженна мріє, думонько-дитино,
Колисана ще з молодості літ,
Це ти йому курличеш журавлино
І зболеного кличеш в переліт.

2-й Читець

На теплі води, на вишневі зорі,
Де над тополями – Чумацький Шлях,
Несеш його змордованого в зморі,
З Дніпра лелієш хатою в полях.

3-й Читець

Вже й час йому спочити на порозі,
Схиливши в тиші вдумливе чоло,
Бо ж доста був затриманий в дорозі
І довго дуже дома не було.

  4-й Читець

Давно вже визрів терен з того болю,
Що упокоїв матір молоду.
Та й наче вже спокутав гріх за волю,
Муштрований в солдатському ряду.

5-й Читець

І він летить на отчу Україну,
За крила взявши пензель і перо.
Пора ж йому поставити хатину,
Щоб вікнами дивилась на Дніпро.

6-й Читець

І щоб у тій маленькій благодаті,
В благословенному отім раю
Брати і сестри, на рідню багаті,
На долю не огнівались свою.

7-й Читець

Будує хату з мрії голубої,
На покуть слово ставить, слово-клич.
Візьми його, народе, стань собою
І сам себе в тім слові возвелич.

8-й Читець

Сповий дітей вишневим первоцвітом,
Та не приспи те слово в сповитку,
Хай буде їм високим заповітом,
Насущним хлібом стане на віку.

9-й Читець

Бо прийде час – усіх покличе Мати
І запитає кожного колись:
Чи не забув, з якої вийшов хати,
Звідкіль дороги в світ розпочались?
Звучить пісня “Садок вишневий коло хати “.

Ведуча

В похилій хаті край села,
Над ставом чистим і прозорим
Життя Тарасику дала
Кріпачка-мати, вбита горем.

Виходить молода мати з немовлям.

Мати

Сину мій, прости, що доля твоя буде тяжкою, бо народжений ти невольником – кріпаком. Сину мій, моя дитино! Яким воно буде твоє майбутнє? Чи матимеш кусень хліба, свою господу, стріху над головою?..

 Ведучий

Там матір добрую мою
Ще молодую у могилу
Нужда та праця положила.

Батько

(входить, стомлений сідає на стілець). Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба, він буде неабияким чоловіком: з його буде або щось дуже добре, або велике ледащо, для його моє наслідство нічого не буде значить, або нічого не поможе.

Ведучий

Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі –
Умер на панщині!.. А ми
Розлізлися межи людьми,
Мов мишенята.

Ведуча

Життя Тараса від народження було сповнене то горя, то поезії. Життєву біду він знав не з чуток, а насправді: злидні переслідували і його, і все. що було йому близьке.

“Мені тринадцятий минало”

Дійові особи: Дяк, Тарас, Яринка.

Подвір’я біля хати дяка. Посередині лежить стара колода, із-за хати видніється старий похилений тин, за яким розкинулося в зелені садків село. Линуть ранкові звуки півнячого співу та овечої отари, яку женуть на пасовисько.

На сцені нікого немає.

Раптом з хати почувся голос дяка: “Тарасе! Чуєш, Тарасе!..”

Пауза. З дверей виходить в одній сорочці, з хрестом на шиї заспаний дяк.

Дяк (оглядаючись)

Тарасе! Гей, де ти? Щез, нечестивець окаянний (бере кухлик і хоче набрати з діжки води). Нема… Тарасе! (Витягує з-під стріхи різку.) Давно тебе потчевал… (Береться за живіт.) Утроба, аки геєна огненна.

Входить, несучи в цеберках воду, Тарас. Він босий, в полотняній сорочці, куценьких штанях

Дяк

З’явився, приблуда… Та скоріше! Повзеш, яко червь тлетворная!

Тарас (ставлячи цеберки біля хати)

Черв’яку легше, пане дяче…

Дяк

Переробився, бач… Розглагольствуєш! Бери-но кухлик та окропи швидше! Ху, голова розривається…

(Підставляє голову.)

Тарас (зливаючи дякові)

Не пили б уже…

Дяк (сердито)

Не твоє діло! Рушник подай!..

Тарас виносить з хати рушник. Дяк хоче перев’язати голову.

Дяк

Поможи, не бачиш?..

Тарас зав’язує рушник.

Дяк

Ху!.. (П’є воду.) Те, що вчора тобі загадував, зробив?

Тарас

Псалтир склеїв, Часослов зшив, а букви намалювати не встиг.

Дяк

Я так і знав!.. Сновідєніям предавался, окаянний!

Тарас

Ні, пане дяче, я після покійника сьогодні ще й не дрімав…

Дяк

А що ж содєяв?

Тарас

Замітав, пензлі мив перед малюванням…

Дяк

Малюванням, малюванням… Он через два дні діти в школу вже прийдуть, а у мене Святе Писаніє не готове. Ану внеси книги, подивимося… (Тарас вносить старі книжки.) Азбуку покажи.

Тарас (струшуючи книжку)

З Псалтиря порохня вже сиплеться, пане дяче…

Дяк

Ай! Беззаконіє твориться зі святими книжками

Тарас

Миші поглумилися!

Дяк

О горе суще!

Тарас

Їсти ж катма в хаті, от вони й накинулися на книжки.

Дяк

Що ти речеш! Хоч би Бога убоявся. Миші, миші… Ти де був? Я тебе кормлю, пріємлю труд ютіть, а ти так служиш благодетелю?

Тарас

Та хіба ж я не стараюся?

Дяк

Мало!.. Ану дай азбуку. (Тарас дає азбуку.) О, бачиш? Шість букв погризені, а ти й не уздрів!

Тарас

Ви обіцяли, що сьогодні будемо малювати…

Дяк

Принеси етюдник!

Тарас (зрадівши)

Почнемо? От добре… (Побіг у хату, вносить етюдника з фарбами.)

Дяк (дає азбуку)

От зараз сідай і намалюй усі букви Господніє.

Тарас

А мої малюнки подивитесь, пане дяче?

Дяк

Та й надоїв ти мені зі своїми малюнками! Роби, що загадую!..

Тарас з сумом сідає за колоду, розкриває етюдник. Дяк змочує голову.

Тарас

Обіцяли ж на сьогодні… Я давно чекаю…

Дяк

Та помовч уже!.. Буков не зробив, а малювати вчи його!.. Ледар!.. Вижену – будеш старцювати тоді…

Тарас

Не лякайте – гірше не буде…

Дяк

Беззаконник! Ач!.. Ти знаєш, хто ти єсі?

Тарас

Хлопець собі…

Дяк

Приблуда! Від родителів утік!

Тарас

Від, мачухи… Ви теж від родичів поїхали…

Дяк

Не смій так зі мною глаголіть!.. Я учитель твій!

Тарас

Якби ж то вчили… А то лаєтесь та п’єте…

Дяк (сердито)

Ти ще й дерзиш? (Підходить і б’є Тараса різкою.) Ось тобі… Оце тобі “субота”! Щоб знав, як свого пана шанувати!

Тарас, скрутившись калачиком, схлипує.

Дяк

Нечестивець! Ледащо!.. Зараз же зроби мені букви, а не то… (Пішов у хату.)
Тарас сідає за етюдник, готує фарби. Дяк повертається з хати з кількома аркушами паперу, уже без рушника на голові.

Дяк

На, ось тобі… Я – не такий… Я – душу всім. Якщо якийсь зіпсуєш, то інший бери. Піду паству навіщу. Нагадаю прихожанам, щоб дітей готували до школи. (Іде.) Поки я повернуся, щоб усе поробив. Я – недовго… Ох, житіє наше! (Виходить.)

Озираючись, входить з вузликом Яринка. Побачивши її, Тарас тихенько підходить ззаду і лякає.

Яринка (жахнувшись)

Ой! Капосний, злякав. (Удавано б’є Тараса.) Ось тобі, ось тобі, щоб не був таким… (Оглядається.) Я й так боюся твого дяка…

Тарас (сміючись)

Його немає дома – не бійся. Хіба дяк мій – то дідько якийсь?

Яринка

У нього ніс такий… Він страшний мені…

Тарас

Правда, він як нап’ється, то ніс стає, як червоний буряк. Пішов знову, певно, в шинок…

Яринка

А ще – дяк. Оце ж забігла до тебе (розв’язує вузлик). На ось тобі свитку. Полатана.

Тарас (бере свитку)

Гей, як гарно полатана! Яриночко, ти вже як велика дівка шиєш. Спасибі тобі, сестричко. Хоч ти мене не забуваєш…

Яринка

І це ось тобі… (Дає хліб і глечик молока.) Пообідаєш, а закусиш цими яблуками (дає двоє великих яблук).

Тарас (зрадівши)

Ой які гарні!.. Певно, смачні. Чиї це? У нас таких немає. (Кусає яблуко.) Ой, добре!.. На, покуштуй (дає Яримці).

Яринка

Не треба. Я ще їстиму такі…

Тарас

А де ж ти їх візьмеш?

Яринка

Оксанка дасть.

Тарас (вражено)

Оксанка?.. Коваленкова?..

Яринка

Ой!.. (Закриває рот.) Ми з нею отару пасемо разом…

Тарас

То це Оксанчині яблука?

Яринка

Угу… Тільки ти не скажеш їй? Кажи – не скажеш? Вона дала для тебе і просила…

Тарас

Мовчати?

Яринка

Атож…

Тарас (дивиться на свитку)

І це, певно, її робота?

Яринка

Ні, рукав і я зашивала!.. Тільки мовчи. Не скажеш?..

 Тарас (задумливо)

Не скажу. Пасе з тобою. А чому вона просила мовчати?

Яринка

Я не знаю. Чомусь зобиджається…

Тарас

Зобиджається? На мене? Хіба казала?

Яринка

Казала, що ти обминаєш її чомусь, як зустрічаєшся… А чого ти, Тарасику, на неї? Вона лагідна така. Помагає мені отару пасти…

Тарас

Вона добра… А ще що вона казала?

Яринка

Казала, що осавул вже загадував їй на панщину.

Тарас

Так, а про мене що?

Яринка

Про тебе? Казала, що жаль їй тебе, бо бачила худим, нестриженим…

Тарас

Ще й обдертим…

Яринка

Соромишся її?

Тарас киває головою.

Яринка

Давай я тобі й сорочку полатаю, виперу…

Тарас

З Оксанкою?.. Не треба…

Яринка

А чому?

Тарас

Я сам… (Сумно.) Вона вже помічає…

Яринка

Вона мені розказувала, як ви торік пасли разом ягнята… Говорила, що ти їй книжечки читав, малював… А в тебе є той малюнок? Покажи…

Тарас

Є десь… захований. Не варто показувати.

Яринка

Тарасику, покажи мені…

Тарас

А навіщо? Він ще незакінчений.

Яринка

Все одно, покажи, Тарасику, мені цікаво.

Тарас

Добре, тільки тобі одній… (Побіг і з-під стріхи взяв дві дощечки) Ось мої малюнки…

Яринка (дивиться на дощечки)

Оксана… похожа… Як жива!.. І хата наша… Невже це ти?

Тарас

А то ж хто! Якби дяк учив, то ще краще було б. А то ж – п’є.

Яринка

А чого ж на дощечках?

Тарас

Паперу катма… Дяк не завжди дає.

Яринка

Я візьму й покажу Оксані.

Тарас (забирає малюнки)

Ні, Яринко, нехай іншим разом. Пізніше. Я сам їй покажу. Ось справлю чоботи, розживусь на нову свитку і тоді… Тоді я її ще краще намалюю. Фарбами. Як ікону! Не пропаду! Піду в люди.

Ведуча

Тепер просто неможливо уявити, що сталося б з Тарасом, з його геніальним поетичним талантом, художнім хистом, якби не було в його житті 22 квітня 1838 року.

Голос Тараса (за сценою)

Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь – велике щастя бути вольним чоловіком, робити, що хочеш, ніхто тебе не спинить.

Ведучий

Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті -невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонах людських сердець знову й знову збуджуватимуть його твори.

Ведучі виходять.

Звучить пісня “Думи мої, думи мої, лихо мені з вами”.

Ведуча

Слався, Тарасе великий,
столунно, стосвітно.
Слався у душах і думах
на вольній землі.
Час тріумфальний стомовним
гряде “Заповітом” –
Свято в родині твоїй немалій.

Читці декламують “Заповіт “різними мовами.

Заповіт

Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… отойді я
І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого Бога
Молитися… а до того
Я не знаю Бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сем’ї великій,
В сем’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.

Завещание

Как умру, похороните
На Украине милой,
Посреди широкой степи
Выройте могилу,
Чтоб лежать мне на кургане,
Над рекой могучей,
Чтобы слышать, как бушует
Старый Днепр под кручей.
И когда с полей Украины
Кровь врагов постылых
Понесет он… вот тогда я
Встану из могилы –
Подымусь я и достигну
Божьего порога, Помолюся…
А покуда Я не знаю Бога.
Схороните и вставайте,
Цепи разорвите,
Злою вражескою кровью
Волю окропите.
И меня в семье великой,
В семье вольной, повой,
Не забудьте – помяните
Добрым тихим словом.

Переклад на російську Олександра Твардовського

My testament

When I die, let me be buried
In my beloved Ukraine,
My tomb upon a grave-mound high,
Amid the wide-spread plain,
That the fields, the steppe unbounded
The Dnieper’s plunging shore
My eye could see, my ear could hear
The mighty river roar.
When from Ukraine the Dnieper bears
Into the deep blue sea
The blood of foes… then will I leave
These hills and fertile fields –
I’ll leave them all behind and fly
To the abode of God
To sing His praise… But till that day –
I nothing know of God.
Oh bury me, then rise ye up
And break your heavy chains
And water with the tyrants’ blood
The freedom yeu have gained.
And in the great new family,
The fam’ly of the free,
With softly-spoken kindly word
Remember also me.

Переклад на англійську Джона Віра

Vermächtnis

Wenn ich sterbe, sollt zum Grab ihr
Den Kurgan mir bereiten t
In der lieben Ukraine,
Auf der Steppe, der breiten,
Wo man weite Felder sieht,
Den Dnjepr und seine Hänge,
Wo man hören kann sein Tosen,
Seine wilden Sänge.
Wenn aus unsrer Ukraine
Zum Meer dann, zum blauen,
Treibt der Feinde Blut, verlaß ich
Die Berge und Auen,
Alles laß ich dann und fliege
Empor selbst zum Herrgott,
Und ich bete… Doch bis dahin
Kenn’ ich keinen Herrgott!
So begrabt mich und erhebt euch!
Die Ketten zerfetzet!
Mit dem Blut der bösen Feinde
Die Freiheit benetzet!
Meiner sollt in der Familie,
In der großen, ihr gedenken,
Und sollt in der freien, neuen
Still ein gutes Wort mir schenken.

Переклад на німецьку Гедди Ціннер

Le testament

Quand je mourrai, enterrez-moi
Au milieu de nos plaines,
Sur un tertre au milieu des steppes
De ma si douce Ukraine,
Pour que je voie les champs immenses,
Les rives escarpees,
Que je puisse entendre le Dniepr
Mugir a mon cote.
Quand le fleuve, loin de l’Ukraine,
Dans la mer bleue profonde
Versera le sang ennemi,
Je quitterai ce monde,
Champs et collines… Volerai
Au royaume de Dieu
Pour prier… Mais en attendant,
Je ne connais pas Dieu.
Enterrez-moi et dressez-vous,
Brisez les fers maudits,
Arrosez votre liberte
Du sang de l’ennemi!
Et que dans la grande famille,
Delivree de ses chaines,
Avec des mots doux et paisibles
De tоі l’оn se souvienne.

Переклад на французьку Анрі Абріля

Ведучий

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
І голос твій нам душі окриля.
Встає в новій красі, забувши лихоліття,
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
У росяні вінки заплетені суцвіття,
До ніг тобі, титане, кладемо.
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Тебе своїм сучасником звемо.

Під звуки пісні “Реве та стогне Дніпр широкий” на сцену виходять усі учасники свята.

 

 

Народні  прислів’я, приказки  про Тараса  Шевченка

 В наш чудовий час вічно житиме Тарас

Ми Шевченка славить будем і ніколи  не забудем

Слово Тараса – наша зброя і окраса

Тараса думки будуть жити віки

Тарасів  « Буквар» – для дітей великий дар

Тарасів «Заповіт» облетів увесь світ.

Тарасів «Кобзар» – народу великий дар

Тарасівська «Катерина» – це народная дитина

Тарасове слово живе і здорове

Тарасові слова – то правда жива

Хто «Кобзаря» прочитав, той панів прокляв

Хто з Шевченком знається, той розуму набирається

Хто читав «Заповіт», — рвав кайдани, рушив гніт

Хто Шевченка прочитав, той багатий серцем став

Цар Шевченка гноїв, та душі не зломив

Шевченків «Кобзар» – то для народу великий дар

Шевченківський «Заповіт» буде жити тищу літ

Шевченко дужий був не силою, а словом мудрим

Шевченко за народ бідував, бо з народу сам походжав

Шевченко народ захищав, а про себе забував

Шевченко панів викривав, і за це й сам страждав

Шевченко Тарас наче сонце для нас

Шевченкове перо панів по серцю шкребло

Шевченкові твори сяють мов ясні зорі

Шевченкові твори сяють, мов ясні зорі.

Як мріяв Шевченко, так і сталось: на Україні й сліду панського не осталось

 

 

Вислови   відомих людей   про   Т.Г.Шевченка

 Не поет – бо це ж до болю мало,

Не трибун – бо це лиш рупор мас,

І вже менш за все – «Кобзар Тарас»

Він, ким зайняло і запалало.

Є. Маланюк

«Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».

 О. Вишня

 «Феномен Шевченка відбиває нашу національну природу, наше світосприйняття, наше минуле і нашу надію на майбутнє. Він символізує душу українського народу, втілює його гідність, дух і пам’ять…».

Є. Сверстюк

 «Коли б мені прийшлося одним словом схарактеризувати поезію Шевченка, то я сказав би: се поезія бажання життя. Свобідного життя, всесторонній, нічим не опутаний розвій одиниці і цілої суспільності, цілого народу, – се ідеал Шевченка, котрому він був вірним ціле життя».

І.Франко

 «Я радий, що можу додати свій голос до тих, що вшановують великого українського поета Тараса Шевченка. Ми вшановуємо його за великий вкладу культуру не тільки України, яку він дуже любив і так промовисто описував, а й культуру світу. Його творчість є благородною частиною нашої історичної спадщини».

Джон Ф. Кеннеді

Ти нам залишив прагнення високі,

Шляхи священні, по яких іти

Твого сумління й мужності уроки

Ми бережем і будем берегти.

Микола Палієнко

 «Народ Шевченка не забуває і ніколи не забуде. Поет живе в серцях свого народу».

Максим Рильський

 «Сьогодні думи Шевченка є невіддільні від дум нашого народу. І тому народ так часто, так охоче звертається до свого поета. Гуманізм Шевченка, його ставлення до людини, його постійна турбота за пригноблених – як це зараз нам співзвучно!».

Павло Тичина

 «Невмирущий дух поета, як і раніше, витає над рідною Україною, невмовкаюче роздається його віще слово і сіє на народній ниві живе насіння оновлення».

Павло Грабовський

 «Пісні на слова Шевченка мали значний вплив на українську народнопоетичну творчість. Вони внесли в народні пісні свіжі мотиви, ідеї, збагатили їх новим змістом, розширили мелодійне звучання. Перехід Шевченкових поезій у народний репертуар триває, кожне покоління і самодіяльних митців, і композиторів-професіоналів поповнює його новими зразками».

Микола Пазяк

  «Шевченко – це той, хто живе в кожному з нас. Він – як сама душа нашого народу, правдива і щира…Поезія його розлита повсюдно, вона в наших краєвидах і внаших піснях,у глибинних, найзаповітніших помислах кожного, чий дух здатен pозвиватись».

Олесь Гончаp

 

 

 

Вірші  про  Тараса  Григоровича   Шевченка

Присвята великому Сину України

Ти так любив її, Тарасе,

Її-Україну свою,

Молив, просив за безталанну,

Карав огненними словами

Всіх тих, що продали її.

Тарасе, о Кобзарю наш,

Поглянь же на свою Вітчизну,

На ту, яку плекав у снах,

На свою милу землю рідну.

Вита тут воля,за яку

Готов Ти був життя віддати

Я знаю:бачиш із небес Ти

Україну-неньку-матір

Твої пророчі думи-птиці,

Завжди літатимуть в степах,

Полум’яні виірші крилаті

В українських завжди устах.

Тарасе, як велів зробили:

Твій«Заповіт» не забули,

Кайдани дужими руками порвали,

Україну вберегли.

І тебе в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забули пом’янути

Незлим тихим словом …

 

 

Слово Шевченка

 Хмаринка в небі парусом зникає.

Про щось своє видзвонює овес,

А я «Кобзар» улюблений читаю,

Корів забувши, світ забувши весь.

І бачу я лани, лани широкополі,

Дніпро в час бурі горло виграє.

І на сторожі вселюдської долі

Поета слово мужньо устає.

І щось в мені зароджується тихо,

Незбагнене, велике і нове,

І все чуже, чиєсь далеке лихо

Стає моїм, в душі моїй живе.

І я іду з косою в гайдамаки,

Щоб бити шляхту і панів рубать,

Бо і мені, звичайно, не однако,

Хто на Вкраїні буде панувать.

 

Рядки поета б’ють набатом зрана,

Дзвенять струмками в рідній стороні,

І гнів Шевченка, біль його і рани

Ночами спати не дають мені.

Це все було в дитинстві польовому,

Що загубилось у густих хлібах…

Я повертався вечері додому

Із піснею поета на устах.

І зрозумів я: з долею народу

Навічно злившись в діях і думках,

Дістав поет для себе в нагороду

Безсмертя і пошану у віках.

С.Будний

 

 Шевченкові очі

Є  безсмертна зоря,

І слова є пророчі

Їх не спалить вогонь,

Не зігне бурелом.

Супроводять мене

Скрізь-Шевченкові очі,

Що палають, як цвіт,

Під високим чолом.

Вони кличуть людей

Стати гордо на чати,

Рідну землю і рід

Берегти від іржі.

І за правду святу

Невідступно стояти,

Подолавши і ляк,

І сумні міражі.

Вони вчать

Відрізняти зерно від полови,

І вогонь чистоти

В їх глибинах горить.

Очі кажуть мені:

Як зречешся ти мови,

Станеш блудом навік,

Скам’янієш в ту ж мить.

З них, немов з джерела,

Я наснагу черпаю.

Бережуть вони світ

Від негоди та бід.

Очі кажуть мені:

-Як зречешся ти краю,

Змиють перші дощі

Неглибокий той слід.

Дивовижне якесь

В них незгасне сіяння,

Вони кажуть, щоб вчитись

І в дії рости.

Очі кличуть людей

До братерства, єднання,

До любові, до віри і доброти.

І зневіри летять

В чорне прірвисько ночі,

І снагується словом

Тяжіння земне.

Відчуваю повсюдно

Шевченкові очі,

Що-як совість людська-

Сповідають мене.

В.Вихрущ

 

Тарасові  Шевченкові

Життя стражденне і високе,

Без сонця – день, без хліба – сіль.

І недругів чавунні кроки

У душу й тіло – звідусіль.

Аральський бурег. І степи.

І пустка душ. Чи є що гірше?

Але писалось вперто вірші

На гострім вітрі самоти.

Щербились поглядів мечі:

Він що? Заслаб? Чи одержимий?

При світлі місяця вночі

Слова приходили незримо,

Вони вривалися, як смерч,

І налітали, наче злива,

Душа, знедолена й щаслива,

Переживала ночі смерть.

О, як слова оті пекли!

Вони кришили навіть кремінь.

Рядками мужності пекли

У царську непроглядну темінь.

О, як боліла та душа!

Хто цьому болю міру знає?

Коли тих слів важка печать

Гнітила душу, наче камінь.

О де ви, друзі і рідня?

Де ви, калино і тополе?

Чужа, як мачуха, земля,

Чужих степів перекотиполе.

І, як нагайка, муштри крик.

І слів чужих не розібрати.

І марно пропадає вік

В глухих солдатських казематах.

І знов чорнів рядок, як дим.

Лягав безжально, наче доля.

І Україна, як тополя,

У снах схилилася над ним.

Г.Костів-Гуска

 

Шевченко в Канаді

Діди поля з хатами продавали,

Щоб шифами податись за моря.

Серед пожитків, що з собою брали,

Вони везли в Канаду «Кобзаря».

 

Бувало, в мить зневіри чи розпуки,

Відчувши в грудях тужну тяготу,

Сідали, брали «Кобзаря» у руки,

Читали наче Біблію Святу.

 

Тарас Шевченко завжди був із ними,

Вливав наснагу в зболені серця

Та надихав їх віршами палкими

Нести й за морем хрест свій до кінця.

 

Тож знай, нащадку, що прийшов на зміну, –

Тобі ясніш світитиме зоря,

Коли і ти полюбиш Україну,

Пройнявшись віщим словом Кобзаря.

П.Тимочка

 

Володимир  Довгалюк

  РОЗПОВІДЬ    ПРО   ШЕВЧЕНКА

Молися,  доню , за  Вкраїну,

Його    замучили   колись.

В   напіврозваленій  хатині,

В  сім’ї невольній він родивсь.

І  взяла  Доленька за  руку

Малого  хлопця  й   одвела

Його до  школи — не  в науку —

Носити   воду     школярам.

Так  козаком  хотілось стати,

Панів  рубати   на  друзки,

А    довелося —  у  палати

До  Енгельгардта в  козачки.

Перед крутим чужинцем-паном

Схилялось   гордеє     чоло.

Великодушні     росіяни

З    неволі   вирвали  його.

Він  рідну  ниву  щедро сіяв,

В  надії  ждав  багатих  жнив.

 

Братів   незрячих,   гречкосіїв,

Він   словом  правди просвітив.

Зате  Микола,  цар   кровавий,

Його   скарав.  Один,  як перст,

В  степу  далекім  за   Уралом

Він  ніс  тяжкий московський хрест.

Він  болі  наші  взяв  на плечі.

Його  крізь  терни,  хащі  зла

Аж  на  святу  гору   Чернечу

Дорога      хресна    привела.

Поїдем  в  Канів. Цій   могилі

Ти  щирим серцем   поклонись.

Молись,  дитино,  за   Вкраїну,

Його      замучили     колись.

І   зрозумій   одну   причину:

Будеш   молитись  ти  чи  ні

Йому  однаково у  цю  хвилину,

Та   не   однаково    мені…

 

 

ТАРАС  ШЕВЧЕНКО –  ВЕЛИКИЙ  СИН  УКРАЇНИ!

Епіграф:                    Т. Шевченко – поет   усього  людства

Полін  Бентлі

  Тарасе, наш Кобзарю, всюди

Приходиш нині ти як свій

Тебе вітають щиро люди

На всій Україні моїй.

Вчитель: В історії назавжди залишаються імена, які з гордістю вимовляє і шанує людство. До них належить і ім’я великого українського поета Т.Г.Шевченка. Весь свій могутній талант він присвятив служінню народові.

“Він поет усього людства, – так сказала про Тараса Григоровича Шевченка відома англійська політична діячка Полін Бентлі .- Тарас Шевченко виходить за межі однієї країни. Його заклик до братерства й любові, до правди й справедливості, а над усе – до волі, має всесвітнє значення”. Підтвердженням цьому є той факт, що твори Кобзаря видавались за кордоном понад 300 разів і перекладалися на 147 мов світу.

Творчість Т.Шевченка майже вся стала якщо не піснею, то джерелом для створення опер, балетів, кантат, сюїт тощо. Вдивовижу факт, що не має аналога в світовому письменництві: на 240 шевченкових творів, які становлять його “Кобзар”, композиторами складено понад 500 музичних творів. У світі зведено більше ніж 450 пам’ятників Тарасу Шевченку, зокрема в США (Вашингтон, Керхомоксон), Канаді(Вінніпег), Італії (Рим), Аргентині (Буенос-Айрес), Франції (Париж, Тулуза-Мірта). Є мала планета “Кобзар” – її відкрив 20 грудня 1976 року український астроном Микола Чорних.

 

Сценарій  “Ми  завжди  пам’ятаємо  Тебе, Тарасе!”

Мета:

– виховання любові до рідної мови, скарбів поетичного слова, України.

– вшанування пам’яті видатного художника слова,

патріота України – Т.Г.Шевченка.

– формування культури мовлення через красу й багатство рідної мови.

– пропагування творчості обдарування рідного краю.

І частина

 На сцені – рушник і вислів “Не одцурайтесь своєї мови…”.

Біля сцени на столі рушник, портрет Шевченка, квіти, свічка.

Ведучий 1: Шановні гості! Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього слова. Поезія – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.

Запалює свічку.

 Ведучий 2:  Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

Друзів голоси нехай лунають,

Слово й музика нехай єднають нас.

Звучить мелодійна музика та вірш М.Бригільського.

 Учень 1:     Мова українська – то Шевченка слово,

Лесі   Українки і Марка Вовчка.

Учень 2:     Мова українська – то дарунок Бога,

Це барвисте слово генія Франка.

Учень 1:     Мова українська – це і степ широкий,

Це сади вишневі, і гаї, й ліси.

Учень 2:     Мова українська – океан глибокий

Мудрості народу – вічної краси.

Учень 1:     Мова українська – берегиня наша,

Пісня материнська, голос немовлят.

Учень 2:     Мова українська – це достатку чаша

І найбільше свято із відомих свят.

Український танок.

 Ведучий 1: Рідна мово! У тобі щедрість віків і пам’ять тисячоліть, неосяжна душа народу і безсмертя його.

 Ведучий 2: Духовним батьком, творцем і рятівником української мови й всієї нації став Великий Кобзар – Тарас Шевченко.

 То була дивовижна зоря.

На убогу і світом забуту,

Щоб її до життя повернути,

Бог послав Кобзаря.

 Ведучий 1: Дякуємо Богу святому, що живемо не в такий вік, коли за слово правди людей на хрестах розпинали або на кострах палили. Не в катакомбах, не в вертепах зібралися ми славити великого чоловіка за його науку праведну: зібрались ми серед білого дня і всією громадою складаємо йому щиру дяку за його животворне слово.

Учень 1:     Щовесни, коли тануть сніги

І на рясті засяє веселка,

Повні сил і живої снаги

Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.

Учень 2:     Ти, Тарасе, сьогодні

Нас зібрав докупи.

І зійшлися у цій залі

Шевченка онуки.

 

Пісня “Одна калина”.

 

Учень 3:     Хліб і сіль тобі, Тарасе,

Сьогодні підносимо…

(Виносимо хліб-сіль, кладемо біля портрету)

Вшанувати цю гостинність

Оплесками просимо.

Учень 4:    Ти зорею сіяєш у прийдешнім віку,

Сходиш хлібом духовним на яр-рушнику.

У розкриллі земних і заобрійних трас

Височієш над світом, великий Тарас.

Учень 5:     Твій голос – повнить пшеничний колос,

Бо те, за що ми жили й боролись,

Твій сон щасливий, зоря твоя,

Велика, вольна, нова сім’я…

Український танок.

 Ведучий 1: Тарас Шевченко… Геній, мислитель, пророк. Людина незвичайної долі й незвичайного таланту, що здобула світову славу.

Ведучий 2: Увібравши в себе душу народу, він підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ. Тарас Шевченко звеличив Україну, звеличив весь український народ. Давайте ж сьогодні торкнемося серцем Шевченківських творів. Проймемося їхнім духом, тим самим зможемо виконати поетові заповіти:

 Учень 6:     …Не одцурайтесь своєї мови

Ні в тихі дні, ні в дні громові,

Ні в дні підступно мовчазні,

Коли стоїш на крутизні

Один, чолом сягнувши птаха,

Й холодний вітер попід пахви

Бере і забиває дих,

Щоб ти скорився і притих.

Не одцурайсь, мій сину,

Мови. У тебе іншої нема.

Ти плоть і дух – одне-єдине

Зі словом батьківським – Людина,

Без нього – просто плоть німа.

Без мови в світі нас – нема!

 

Учень 7:    Схаменіться,…

Подивіться на рай тихий,

На свою країну,

Полюбіте  щирим серцем

Велику руїну,

Розкуйтеся, братайтеся!

У чужому краю

Не шукайте, не питайте

Того, що немає

І на небі, а не тілько

На чужому полі.

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

 

Учень 8:    Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь,

Бо хто матір забуває,

Того Бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Учень 9:   Обніміте ж, брати мої,

Найменшого брата, –

Нехай мати усміхнеться,

Заплакана мати.

Благословить дітей своїх

Твердими руками

І діточок поцілує

Вольними устами.

І забудеться срамотня

Давняя година,

І оживе добра слава,

Слава України,

І світ ясний, невечірній

Тихо засіяє…

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Учень 10:           І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пам’янути

Незлим тихим словом.

Пісня на слова Шевченка “Зоре моя вечірняя” .

Ведучий 1: “Незлим тихим словом” згадуємо ми свого пророка, який залишив нам прекрасні твори. А що ж залишимо своїм нащадкам ми?

 

Учень 11:   Залишим у спадок новим поколінням

Свої ідеали й свої устремління,

Могутню Вкраїну, в якій наша сила,

І геній Шевченка як нації крила.

 

Учень 12:   Залишим і те, що душею народу

Зовуть недаремно від роду до роду,

Як вищу красу і життєву основу,

Залишимо Слово, Ім’я своє, Мову.

 

 

 

ІІ частина

 

До участі в ІІ частині запрошуються сучасні творці слова, літератори, члени літературних, мовних товариств  рідного краю, обдаровані учні, які досягли високих успіхів у олімпіаді з української мови та літератури, у конкурсах учнівської творчості.

 

Ведучий 1: Сьогодні у нас в гостях присутні сучасні творці слова, люди, які все своє життя, працюючи творчо й натхненно, бережуть і леліють мову. Вони залишають у спадок новим поколінням животворне слово.

 

Введучий 2: Ми раді вітати на нашому святі громадських діячів, сучасних митців нашого краю: …………

 

Присутнім надається слово для виступу.

 

Ведучий 2: Дякуємо вам, ……….., за щирі слова, за чудові поезії. Дозвольте побажати вам міцного здоров’я, натхнення й творчої наснаги. Нехай у ваших душах ніколи не перестає палати вогонь любові до рідної мови, до свого народу, до України. Прийміть, будь ласка, від учнів нашої школи в подарунок – пісню.

 

Пісня “Про добро”.

 

Ведучий 1: Ми продовжуємо знайомство з митцями нашого міста. І зараз наша мова піде не про відомих досвідчених поетів і письменників, а про початківців, про наших ровесників. Вони навчаються, як і ви, в школі, живуть у нашому місті, ходять тими ж вулицями, що і ви. Але відрізняються від нас особливим сприйняттям оточуючого нас життя, особливим даром розповісти про свої відчуття, думки мовою поезії. Це молоді музи наших шкіл.

 

Представлення, привітання гостей (можна у віршовій формі).

 

Інтерв’ю з юними даруваннями, читання власних творів гостями.

Ведучий 1: Хотілося б висловити слова подяки юним поетичним даруванням за ті почуття й думки, які пробудили вони в нас. І, мабуть, усі присутні у цій залі погодяться з нами, що “якщо і є на світі Бог, то це поезія”, це слово, це наша мова, це генетичний код нації.

 

Вірш Віктора Баранова “До українців”

Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,

Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці:

Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,

Коли ми, українці, забули, що ми – українці?

І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,

І що є у нас думка, яка ще од Байди нам в’ється,

І що ми на Вкраїні – таки український народ,

А не просто населення, як це у звітах дається.

І що хміль наш – у пісні, а не у барилах вина.

І що щедрість – в серцях, а не лиш у крамничних вітринах.

І що є у нас мова, і що українська вона,

Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.

Я до себе кажу і до кожного з вас: – Говори!

Говорімо усі, хоч ми й добре навчились мовчати!

Запитаймо у себе: відколи, з якої пори

Почали українці себе у собі забувати?

Запитаймо й про те, як ми дружно дійшли до буття,

У якому свідомості нашій збагнути незмога,

Чом солодшим од меду нам видався чад забуття

Рідних слів, і пісень, і джерел, і стежок від порога.

Українці мої! То вкраїнці ми з вами – чи як?

Чи в “моголах” і вмерти судила нам доля пихата?

Чи в могили й забрати судилось нам наш переляк,

Що розцвів нам у душах смиренністю “меншого брата”?

Українці мої! Як гірчать мені власні слова…

Знаю добре, що й вам вони теж – не солодкі гостинці.

Але мушу казати, бо серце, мов свічка, сплива,

Коли бачу, як люто себе зневажають вкраїнці.

Я вже й сам ладен мовить: “Воно тобі треба?.. Стерпи!”

Тільки ж хочу, вкраїнці, спитати у вас нелукаво:

Ради кого Шевченкові йти було в Орські степи?

Ради кого ховати свій біль за солдатську халяву?

То хіба ж не впаде, не закотиться наша зоря,

І хіба не зотліє на тлін українство між нами,

Коли навіть на згарищі долі й зорі Кобзаря

Ми і досі спокійно себе почуваєм хохлами?

Українці мої! Дай вам Боже і щастя, і сил.

Можна жити й хохлом, і не згіркне від того хлібина.

Тільки хто ж колись небо нахилить до ваших могил,

Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна…

 

Ведучий 2: Світ починався зі Слова, і Україна починалася зі Слова. Слово, як плуг, орало правічний переліг життя, із черноземної скиби його виростали поети, і в кожного на устах у час недолі й радості була своя, але одна молитва – Україна.

Ведучий 1: Слово, як собор, і в його святості палахкотять, як свічки, праведні душі поетів, і з блакитного купола благословляє нас небо, і хоралом віри зливаються голоси наших предтеч і сущих в одну молитву – Мова.

Дівчина в національному костюмі зі свічкою в руках читає “Молитву до мови”

 Дівчина:   Мово! Пресвятая Богородице мого народу! З чорнозему, любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.

Мово! Мудра берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримала народ на небесному олімпі волелюбності, слави і гордого духу.

Мово! Велична молитво у своїй нероздільній трійці, що ти єси і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія. Мово, що стояла біля вівтаря нашого національного храму і не впускала туди злого духа виродження, злого духа скверноти, ганьби, і множила край веселий, святоруський, люд хрещений талантами, невмирущим вогнем пісень, і наповнювала душі Божим сяйвом золотонебесним, бо то кольори духовності і Божого знамення.

Мово наша! Звонкова кринице на середохресній дорозі нашої долі! Твої джерела б’ють десь від магми, тому й вогненна така. Тож зцілювала ти втомлених духом, давала силу і здоров’я, довгий вік і навіть безсмертя тим, що пили тебе, цілющу джерелицю, і невмирущими ставали ті, що молилися на дароване тобою слово. Бо “споконвіку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог”.

Прости! Воскресни! Повернися! Возродися! Забуяй вічним і віщим словом від лісів – до моря, від гір – до степів. Освіти від мороку і освяти святоруську землю, Русь-Україну возвелич, порятуй народ її навіки.

Ведучий 1: Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами радість свята, за ваші добрі слова і теплі обличчя.

Дай вам, Боже, дай із неба,

Дай, чого вам більше треба, –

Дай вам миру і спокою

Під могутньою рукою…

Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня.

Звучить “Пісня про Україну”.

СЦЕНАРІЙ

«Вінок Тарасу»

Великий син українського народу, геніальний поет і самобутній художник, мислитель і революціонер-демократ Тарас Григорович Шевченко займає найпочесніше місце в світовій літературі і образотворчому мистецтві XIX століття. Серед великих діячів, чиї серця, талант, помисли спрямовані на служіння народові, чия душа сповнена високої любові де Вітчизни, Шевченко по праву займає одну з найвищих ступенів, він справедливо вважається  одним з найбільших патріотів усіх часів і народів. Мало хто в історії світової культури з таким вогнем душі захищав свободу і незалежність батьківщини, честь і гідність народу. Великий Кобзар відіграв величезну роль у розвиткові національної і соціальної самосвідомості українського народу. Боротьба проти будь-якого гніту, в тому числі й національного, була в концесії Шевченка боротьбою за те, щоб розчистити шляхи для вільного розвитку як українського нарощу, так і інших гноблених народів. І все це він робив не балачками, ні роз-мовами, а великою, геніальною силою своїх поетичних творів. Патріотичні ідеї Шевченка зросли на життєдайному грунті багатовікової боротьби українського народу за свою незалежність, проти соціального і національного гніту. Героїчне минуле України привертає увагу молодого Поета не саме по собі, а як дійовий побудник сучасного становища народу, як засіб для піднесення патріотичного почуття:

Україно, Україно!
Серце моє, ненько!
Як згадаю твою долю,
Заплаче серденько! /”Тарасова ніч”/.

Поет розуміє, що немає і не може бути вільної, щасливої і радісної вітчизни, поки “…скрізь на славній Україні Людей у ярма запрягли Пани лукаві… /”І виріс я на чужині”/. Шевченкові герої – це люди кровно зв’язані з батьківщиною. Це подвижники, для яких немає вищого почуття, ніж гаряча любов до стражденної матері-вітчизни. Такими патріотами були вожді народних повстань – Наливайко, Тарас Трясило, Богдан Xмельницький, Богун, Залізняк, Гонта.

До Шевченка ніхто ще так не говорив з народом. Українська література не знала ще такого зльоту поетичного натхнення такого пафосу в утвердженні патріотичних ідей:

А ти, моя Україно,
Безталанна вдово,
Я до тебе літатиму!
З хмари на розмову.
На розмову тихосумну,
На раду з тобою:
Опівночі падатиму
Рясною росою. /”Сон”/

Любов Шевченка до природи, милування красою рідної землі становлять характерну рису його патріотизму. “Нема на світі України, немає другого Дніпра!..” – з захопленням проголошує поет. В художніх творах Шевченка образи рідного пейзажу, кар-тини природи є неперевершеними зразками живопису слова. Пригадаймо чудову картину ранку в творі “Сон”:

…світає, Край неба палає;
Соловейко в темнім гаї
Сонце зустрічає.
Тихесонько вітер віє,
Степи, лани мріють,
Між ярами над ставами
Верби зеленіють.

Характеризуючи найважливіші етапи формування поезії Великого Кобзаря, не можна обійти такий його видатний твір, як “І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм я Ук-раїні і не в Україні моє дружне посланіє”:

Обніміте ж, брати мої,
Найменшого брата, –
Нехай мати усміхнеться,
Заплакана мати.
Влагословить дітей своїх
Твердими руками
І діточок поцілує
Вольними устами.

Патріотичні ідеї Шевченка мали величезний вплив на формування і розвиток передової української літератури. Його творчість була високим повчальним прикладом для кращих діячів української культури. Марко Вовчок і Панас Мирний, Старицький і Карпенко-Карий, Микола Лисенко і Васильківський, Грабовський і Франко, Леся Українка і Коцюбинський, Стефаник і Васильченко формувалися і утверджувалися як діячі української культури, зігріті полум’ям патріотичних ідей Шевченка.

Леся Українка у вірші “На роковини” /І92І р./ писала:
Він перший за свою любов
Тяжкі дістав кайдани,
Але до скону їй служив
без ради, без омани.
Усе знесла й перемогла
Його любові сила.
Того великого вогню
і смерть не погасила. З усіх кінців світу все могутніше линуть голоси, що говорять про світове визнання Шевченка. Його спадщина стала добутком всього культурного людства.

Наведений вище матеріал можна використати, готуючи Шевченківські тематичні вечори:
“Вічно живий в пам’яті народам”,
“Геній України, патріот”
“Вінок Тарасу”,
“Вічна слава великому Кобзареві”,
“Невмируча слава” та ін.

 

 

Образ  матері  у творчості Тараса  Шевченка

Щедра й невичерпно родюча українська земля подарувала вселюдському сузір”ю геніїв невгасимого Світоча – Тараса Шевченка, Тираноборця і Пророка, Речника волі, який поставив на сторожі біля своїх земляків, “рабів німих”, вогненне слово, а в “Заповіті” дав їм наказ:”Кайдани порвіте!”.

Поява Шевченка – поета і художника, митця і борця, що став символом української нації, – була зумовлена всім ходом історичного і духовного розвитку України з її тривалою, сповненою драматизму, героїчною боротьбою за волю.

Багато сказано про велич Тараса Григоровича Шевченка, Кобзаря, котрий став живим символом національної єдності, консолідації українського народу. І до тепер його життя, творчість аналізуються, осмислюються вченими-шевченкознавцями, бо невизначеностей, спірних питань у шевченкознавстві ще багато.

Творчість Т.Г.Шевченка – найпоказовіша серед усіх українських літераторів. Шевченко перший серед перших. Чи не один він із затятістю доводив гідність і високоінтелектуальність “малоросів” у досить скрутні для українців часи. Мало хто визнавав роль української нації у всесвітній культурі. І Шевченко один з перших (чи не єдиний), хто спромігся довести, що українці, їх література, культурні надбання – варті уваги світової громадськості.

Яких тільки тем не торкався Т.Г.Шевченко у своїх віршах. І про важке становище українського селянства, і про трагічну долю України, і про її історичне минуле. Не обійшов він і тему жіноцтва, зокрема материнства.

Саме завдяки співучості своїх віршів Шевченку вдалося у своїх поезіях глибоко і ніжно змалювати усю складність материнської душі, материнської долі. Особливо, якщо ця матір любить, охороняє, прагне кращого для своїх дітей, але не має змоги цього зробити.

Кріпацькі матері – це найважча професія того часу. Адже їм доводилося не тільки обходжувати сім’ї, родини, але і знаходити засоби, щоб хоч якось забезпечити своїх дітей найелементарнішим.

А якщо подивитися на образ матері у творчості Шевченка під кутом зору державності, то можна прослідкувати своєрідну метаморфозність даного образу. Україна – це мати усіх дітей, йменням яким – українці. У даному розрізі образ матері у творчості Шевченка – це набагато об’ємніше явище, яке потребує особливого підходу і трактування.

Сеpед усіх людських законів є один невмиpущий у своїй благоpодності – закон жеpтви. Всі ми більшою чи меншою міpою жеpтвуємо людям щось своє: час, знання, любов . Hайвища самопожеpтва – в матеpинстві, а та даpує нам не лише свій час і безмежну любов – вона віддає все життя, всю себе, кожну мить сеpдечної теплоти.

Для Шевченка в його поезії було ніби дві України: Україна як неминуща основа і Україна як історичний момент. Україна – мати і Україна блудна. Україна непорочна і Україна “розбещена”. Україна “лицарів” і Україна “рабів”, “підніжків” і цю другу, історично спотворену й історично минущу Україну, він і проклинав заради першої – України – матері.

Обpаз матеpі – добpої, щедpої на любов і ласку – постає пеpед нами із твоpів Таpаса Шевченка. Пpикладом може служити Ганна, головна геpоїня поеми “Hаймичка”.

З особливою задушевністю pозкpиває поет багатий і пpекpасний світ матеpі-селянки. Ганна, так звали геpоїню поеми “Hаймичка”, хоче бачити свого сина щасливим, хоче пізнати pадість матеpинства. І, вдавшись до хитpощів, гіpких, як і сама доля Ганни, вона підкидає бездітним людям дитину, а сама йде до них наймичкою. Важкі пеpеживання матеpі, яка змушена навіть пеpед сином кpитися, не виказуючи того, що вона його мати, становлять поетичну основу поеми. Ганна – покpитка, але вона залишається жити заpади свого сина. Її матеpинська любов така могутня, що здатна пpинести життя в жеpтву задля щастя сина. Життя Ганни – матеpинський подвиг. Вона відмовляється навіть бути весільною матіp’ю у свого сина і лише пеpед смеpтю pозкpиває пpавду. Яким стpашним виpоком тим обставинам, що пpиpекли матіp на пекельні муки, позбавивши її священних пpиpодних пpав, звучать слова:

– Пpости мене. Я каpаюсь

Весь вік в чужій хаті .

Пpости мене, мій синочку!

Я . я твоя мати._

Та й замовкла .

Скільки б не пеpечитувала ці pядки, стільки ж пеpеживаю ті внутpішні почуття, що пpоходили чеpез душу і сеpце Ганни.

Милосеpдям і любов’ю сповнена поема Т.Г.Шевченка “Hаймичка”. Його жіночі обpази – це пpості скpивджені селянські дівчата. Пpоте сеpед убогості та гоpя Кобзаpева мати – це найвищий і найсвятіший витвіp на землі. Поет всім сеpцем співчуває і захищає у своїх твоpах жінку-покpитку, хоч наpодна моpаль її засуджує. Він стpаждає pазом з ними. Митець усім сеpцем схиляється пеpед обpазом пpостої неосвіченої селянської жінки – цієї безталанної мадонни укpаїнського наpоду.

Шевченко – поет сучасний і актуальний понині; таким він був учора і позавчора, таким буде завтра і післязавтра. Це поет на всі часи, поет довіку насущний і завжди злободенний. У тому є і радісне для нас, і сумне. Радісне – тому, що вічні й потрібні нам його ідеали, його думки, вся глибина і краса його поезії. Сумне – тому, що і нині життя людства і наше життя не є вільними від тих кривд і болів, що запеклися в стражденному слові Кобзаря.

Як багато говорить його поезія про найгостріші проблеми буття нашого народу: втрату національно-історичної пам”яті, приспання національної самосвідомості, принижене самопочуття, навіть втрату мови, рабство духу, розбрад і самоїдство, неправду і несправедливість.

Це прекрасно, що нині ми повертаємо собі національну самосвідомість під знаком Шевченка. Бо Шевченко був гуманістом та інтернаціоналістом й не мав він а ні краплини національної зарозумілості чи упередженості проти інших народів, і Україну любив, за неї стояв непохитно, і себе віддав не тому, що хотів її підняти над іншими народами, а тому, що хотів бачити її рівною з іншими у сім”ї світовій – “сім”ї вольній, новій”.

Бувши плоть від плоті і кров від крові свого багатостраждального народу, люблячи його і належачи йому всім своїм єством, Шевченко відкидав у ньому те, що було виховане століттями національного розтління і соціального рабства. Взявши від народу все краще і животворне, він йому сторицею і віддав. Велика заслуга поета перед українським, перш за все, а потім і перед іншими народами в тому, що він високо ніс ідеї демократизму, соціальної справедливості, правди і свободи. Доклавши стільки зусиль для пробудження національної самосвідомості й виховання національної гідності українського народу, він, як справжній апостол правди і свободи, спрямовував його не в бік національної замкнутості й ворожнечі, а в бік порозуміння, співпраці усіх народів.

Шевченко належить не тільки Україні, а всьому людству, хоч кожне його слово – про Україну. Тут відбувається часте в історії літератури перетворення: поезія, народжена злобою дня, живе вічно; поезія, зміст і характер якої – безпосередньо національні, поєднуючись зі світовими змаганнями, набуває загальнолюдського значення, виростає до загальнолюдських масштабів.

Поезія Тараса Шевченка давно стала нетлінною і важливою частиною духовного єства українського народу. Шевченко для нас – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть, з чого черпають сили і надії.

Особливе місце в його творчості займає “Заповіт” – політичний маніфест, в якому виражено освячену віками боротьбу всіх народів за свою мрію про нове, справедливе суспільство. “Заповіт” – це поетичний заклик до визволення рідного народу від кайданів рабства, якими російський царизм скував Україну.

Заклики “Заповіту” вирвалися з поетового серця 25 грудня 1845 р. (за юліанським календарем), коли Шевченко важко захворів і замало не помер. Хвороба змусила поета замислитись над власним життям і життям цілого українського народу. У глибини майбутнього посилав він свої непорушні заповіти синам свого народу, і серед цих заповітів перший і останній:

Свою Україну любіть,

Любіть її . во время люте,

В останню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.

Тарас Шевченко за своїм творчим діапазоном і глибинною силою художнього слова здобув всесвітню славу, а тому не випадково на всіх континентах, у столицях і містах багатьох держав стоять пам”ятники великому Кобзареві. Його іменем названі вулиці, парки, школи. Священим місцем для кожного українця назавжди стала могила Т.Г.Шевченка на Чернечій (тепер Тарасова) горі понад Дніпром, поблизу Канева. Саме тут 22 травня 1861 р. було перепоховано прах великого сина українського народу.