Сценарій вечора-конкурса

“В ім’я кохання”

Ведучий І: Привіт.

Ведучий ІІ: Привіт усім закоханим.

Ведучий І: Програму молодіжного вечора ми присвячуємо вічній темі – кохання.

Ведучий ІІ: Для розмови про кохання у нас є кілька чудових причин.

Ведучий І: По-перше, наша юність.

Ведучий ІІ: По-друге, день святого Валентина. Дехто з вас може здивовано запитати: “А до чого тут святий Валентин”.

Ведучий І: Відповідь буде проста. Уже давно вся Європа, а вслід за нею і Америка святкують 14 лютого. День Всіх закоханих або День Святого Валентина.

Ведучий ІІ: Історія цього свята пов’язана з однією романтичною історією.

Ведучий І: Якийсь хлопець Валентин був несправедливо засуджений і посаджений в тюрму. За рішенням суду його повинні були стратити 14 лютого.

Ведучий ІІ: Але в нього закохалася дочка начальника тюрми. Істота велична, добра і ніжна, яка, на жаль, була сліпа.

Ведучий І: Кохання зробило чудо – Валентин був помилуваний. Пізніше його піднесли в ранг святих.

Ведучий ІІ: А всі закохані 14 лютого одержали своє свято.

Ведучий І: Сьогодні в цей прекрасний День кохання, Нехай вам збудуться усі бажання! А ті, хто є самотні і одинокі, нехай візьмуть у нас уроки.

Ведучий ІІ: не думайте, уроки наші не такі легкі їх розуміють тільки спритні і миткі. В них мова теж є своєрідна, нова. Це Вам не українська і не німецька мова.

Ведучий І: А втім – тут все потрібно фізика, ї хімія, і біологія. А також: математика, історія, і навіть астрономія.

Ведучий ІІ: та ви не бійтеся – Задачі тут не є складні, вони є всім доступні і прості. Ну що ж, тепер я впевнилась у Вас завзято, і першим конкурсом ми всі розпочинаєм свято.

Ведучий І: Наш І-й конкурс називається “зрозумій мене без слів”.

Хлопці за допомогою жестів, міміки, повинні призначити дівчатам побачення в бібліотеці, в парку, в кафе.

(Беруть участь 2-3 пари).

Ведучий ІІ: Звичайно, що сьогодні є сердечне свято і ми Вам приготовили серця. Не сумніваюсь – настрій Ваш уже піднято. Так і нехай такий він буде з Вами без кінця.

(Вручення подарунків переможцям 1-го конкурсу).

Ведучий І: А тепер скажіть мені будь-ласка, який фрукт називають фруктом закоханих. (Яблуко).

І наш наступний конкурс пов’язаний саме з цим фруктом. Він полягає в тому, що виграє та пара, яка швидко з’їсть яблуко.

(Беруть участь 3-4 пари).

Ведучий ІІ: Найкращим буде зараз подарунком. Коли кохання Вас зігріє теплим поцілунком.

Та все ж таки від вас ми тихо затаїли. Що приготовили – “найкращий” маленькі сувеніри.

(Вручення подарунків переможцям ІІ конкурсу).

Ведучий І: наступний конкурс визначить вашу гідність. Його назвали ми – “Самотність”. Хлопець і дівчина по черзі говорять один одному ласкаві слова. Виграє той, хто скаже більше ніжних слів.

(Бере участь одна пара).

Ведучий ІІ: Кожна дівчина знає, що шлях до серця хлопця лежить через шлунок. Тому ми пропонуємо дівчатам нагодувати хлопців, але з закритими очима.

(Виграє та пара, яка найшвидше і найакуратніше нагодує хлопця. Беруть участь 3-4 пари).

Ведучий І: Сказати Вам я хочу по секрету, що подарунки більш за все люблю на світі і навіть хтось дарив б мені усю планету. Не відказалась б я нізащо на світі.

(Вручення подарунків переможцям IV конкурсу).

Ведучий ІІ: Сьогодні я про два серця сказати хочу. І хочу містера і місіс Валентину привітати.

Ведучий І: У цьому конкурсі ми брали участь всі. І Валентинів вибрати нам допомогли журі.

Ведучий ІІ: Їх вибирала вся наша класна сім’я. Їх імена оголосити хочу зараз я:

1. Містер Валентин ________________________________
2. Місіс Валентина _________________________________

(Вручення стрічок з написами Містер Валентин, Місіс Валентина).

 Ведучий І: А на останок хотіла б побажати кожному з вас:

Кохай, люби, поки не пізно!

Любов’ю дихає весь світ!

Кохай! Люби! Та тільки вірно!

Це є любові заповіт.

Ведучий ІІ: На цьому наша святкова програма завершена.

Ведучий І: З святом Вас, з днем Святого Валентина!

 

 

Свято   Івана   Купала

Івана Купала (Купайла) — традиційне свято, яке відзначається в Україні, Білорусі та на Росії в ніч на 7 липня, тобто 24 червня за старим стилем. Історично цей день був днем літнього сонцевороту (сонцестояння), що збігався з Різдвом Івана Хрестителя. Ім’я ж святу дав Купало — язичницький бог земних плодів. Колись йому приносили в жертву хліб.

Головні атрибути свята — це Купало й Марена. Тому до цього свята молодь заздалегідь старанно готувалась: робили опудало, готували деревця (називали їх «Мареною» або «Купалом»), плели з живих квітів вінки, збирали хмиз, готували кулі соломи на вогнище. За звичаєм, це дві уквітчані гілки, подібні до людських фігур. Довкола опудал молодь водить таночки та співають ритуальні купальські пісні.

Давні  звичаї,  обряди  та  прикмети  свята

Дівчата плетуть вінки з польових квітів й перед заходом сонця збираються на вигонах біля річок.

Увечері чи вже пізньої ночі дівчата пускають на воду сплетені ними вінки з прилаштованими запаленими свічками. Існує прикмета: якщо вінок пливе добре і свічка горить, то дівчина впродовж року вийде заміж, а якщо крутиться на місці — доведеться їй ще трохи дівувати. Якщо вінок відпливе далеко й пристане до якогось берега, з тієї сторони й прийде наречений дівчини.

Часто хлопці намагаються зловити вінки дівчат. Двійко заздалегідь домовляються про те, яким буде вінок. Кожна дівчина плете його так, щоб можна було впізнати: вплітали яскраву свічку, або велику квітку. Якщо хлопцю вдається зловити вінок коханої, діставшись до нього вплав чи на човні, це вважається доброю прикметою для їх подальшої спільної долі.

Хлопці приносять щойно зрубану розлогу вербу. Це — Купайло, що поступово перетворюється у Марену: «Коло Мареноньки ходили дівоньки…» Є й дещо пізніша традиція, коли роль Купайла виконує вродлива дівчина у вінку, що роздає вінки іншим дівчатам, які танцюють навколо неї та ворожать. Потім дівчата втікають від Купайла над воду — «заворожувати собі красу». Дівчата роздягаються й, співаючи, обливаються водою. Після чого пускають на воду вінки й стежать: в який бік попливе, звідти буде суджений.

Ввечері, молодь збиралася на умовленому місці (здебільшого недалеко від річки, на узліссі чи в гаю) і навколо «марени» починали водити хороводи. Основною темою цих хороводів є кохання. На відміну від весняного циклу хороводів на Купала їх виконують дівчата й хлопці разом. Обов’язково розкладається велике вогнище, через яке стрибають дівчата і хлопці поодинці або в парі.

Купальське вогнище згідно з переказами має велику міфічну силу. Через купальське вогнище стрибають всі, проходячи таким чином своєрідний ритуал очищення. Так, вважалось, що коли дівчина і хлопець, які кохаються, узявшись за руки, стрибають у парі через вогнище і їх руки залишаються з’єднаними, то вони, побравшись, все життя проживуть разом. Проте в цьому видовищі можна бачити й інший бік — спортивний. Кожний намагався стрибнути через вогнище якнайвище і якнайдалі, не забуваючи й про те, щоб стрибок був красивим.

Часто на свято Купала молодь запрошувала музик-виконавців на народних інструментах, які на скрипці, цимбалах, сопілці окремо взятих чи в ансамблі разом з бубном супроводжували пісенну мелодію.

Існує повір’я про цвіт папороті, котрий з’являється в купальську ніч. За легендою, папороть цвіте лише одну коротку мить найкоротшої у році ночі під Івана Купала. Здобути цю квітку досить важко, оскільки її береже від людей нечиста сила. Страхітливі народні перекази про її витівки використав у своєму оповіданні «Вечір напередодні Івана Купала» видатний український письменник Микола Гоголь. Той, хто має цвіт папороті, може розуміти мову будь-якого створіння, може бачити заховані в землю скарби. Володар заповітної квітки також міг у ніч напередодні Івана Купала бачити, як ходять лісом дерева й стиха розмовляють між собою. «Але не варто розчаровуватись, не знайшовши квітки — насправді-бо папороть не цвіте».

Існує повір’я, що зібрані в ніч на Івана Купала чи вранці з «іванівською» росою лікарські рослини мають особливу, надзвичайну силу. За народними легендами цілющі трави сіють русалки — потоплені дівчата, мавки — душі маленьких нехрещених дітей та інші духи природи. Вони ж доглядають за зіллям і знають, як і коли його вживати.

 

         Війна   в   Афганістані  – трагедія   і    звитяга

27 січня під головуванням секретаря міської ради Валерія Лескова відбулося чергове засідання робочої групи з підготовки та відзначення Дня вшанування учасників бойових дій на території інших держав і 20-ї річниці виведення військ колишнього Радянського Союзу з Республіки Афганістан.
Члени робочої групи доповіли керівникові про виконання відповідних протокольних доручень та пунктів плану роботи, спланували свої майбутні дії.
Підготовка до пам’ятної дати за всіма напрямками йде успішно.

Війна в Афганістані – це трагедія і звитяга сотень тисяч людей, мужність, доблесть і героїзм, кров і біль, душевні страждання і втрати…
Це не лише незагоєна рана, біль її учасників, це – застереження на майбутнє.

Історична довідка (за матеріалами з енциклопедії)
Війна в Афганістані почалася 1979 року і тривала до 1989 року.
Політична обстановка напередодні війни
Афганістан завжди був однією з найбідніших країн світу. Це було зумовлено насамперед географічним розташуванням країни, рельєфом місцевості (80% території — гори та безводні пустелі), а також особливостями релігійної свідомості афганських племен.
Афганці здавна сповідують іслам ханіфістського напрямку, особливістю якого є аскетизм і консерватизм повсякденного життя. Традиційно панівною елітою в афганському суспільстві були вожді пуштунських племен, верхівка духовенства, багаті землевласники, купці та нечисленний офіцерський корпус. Значна роль військовиків в Афганістані була звичною для азіатської країни.
1950-ті роки
Король Захір-Шах наприкінці 50-х років дозволив великій групі офіцерів афганської армії навчатись у радянських академіях. Саме офіцери, які повернулись із СРСР, були першими марксистами, що прагнули захопити владу і здійснити соціальні перетворення. Поряд із військовиками на політичну арену вийшла університетська молодь, яка щиро прагнула вирвати країну з лабет відсталості та бідності.
1960-ті роки
На початку 60-х років у Кабулі навчалися Бабрак Кармаль, Наджибулла, Гульбед-дін Хекматіяр, Ахмад Шах Масуд, Бурхануддін Раббані. Всі вони дійшли до висновку, що в умовах існуючого режиму еволюційним шляхом перетворень не здійснити. Корумпований чиновницький апарат був категорично проти будь-яких, навіть косметичних змін у державному управлінні.
Релігійний фанатизм
Утворилося два угруповання — комуністів та ісламістів, які поставили собі за мету збройним шляхом захопити владу. Комуністам із допомогою радянських спецслужб вдалося в 1978 році здійснити військовий переворот. Відразу потуга їхніх радикальних перетворень зіштовхнулась із запеклим спротивом афганського селянства, що не бажало коритися кабульським “реформаторам”. Особливе роздратування викликали нововведення в галузі землеволодіння, звичаєвого права і примусової ліквідації неписьменності. Скориставшись непродуманими й різкими кроками комуністичного уряду, ісламісти оголосили себе істинними захисниками мусульманських цінностей. Саме іслам об’єднав різні племена та народності в боротьбі проти кабульського режиму.
Народно-демократична партія Афганістану розпочала репресії проти власного населення. Жертвами служби безпеки (ХАД) стали тисячі селян, купців, вождів племен і релігійних об’єднань. У самій партії комуністів точилися гострі суперечки щодо обраної стратегії і тактики побудови суспільства нового типу.
Війна (1979 — 1989)
У вересні 1979 року до влади в результаті двірцевого перевороту прийшов жорстокий тиран Хафізулла Амін. Його репресивна політика не влаштовувала основну масу афганців. У країні фактично спалахнула громадянська війна, що загрожувала самому існуванню комуністичного уряду. Введення радянських військ в Афганістан ставало неминучим. Ідея військового вирішення цієї проблеми належала шефу КДБ Юрію Андропову. В Кремлі Брежнєв фактично вже не міг керувати величезною імперією. Виконавча влада зосередилася в руках Андропова, людини, яка навіть не спромоглась отримати диплом технікуму водного транспорту. Шеф КДБ задумав очистити “авгієві конюшні” соціалістичного табору від найбільш одіозних фігур, що компрометували комуністичну ідею.
У січні 1979 року в’єтнамські війська блискавичним ударом захопили Комуністичну Кампучію і прогнали до джунглів кривавих диктаторів Пол Пота і Єнг Сарі. Це була генеральна репетиція перед майбутнім вторгненням до Афганістану. В Політбюро ЦК КПРС була утворена так звана “афганська трійка”, до складу якої увійшли Андропов, Громико й Устинов. “Трійка” в умовах надсекретності наказала міністру оборони Устинову, начальнику Генерального штабу Огаркову, командувачу військами Варшавського договору Куликову, начальнику відділу кадрів Шкадову, начальнику політуправління армії Єпішеву, начальникові Головного управління оперативних операцій Варенникову та першому заступнику начальника Генштабу Ахромєєву підготувати план військової операції. Маршали розробили операцію “Ш”, яку мали провести радянські війська без залучення військ центральноєвропейських держав.
10 грудня 1979 року міністр оборони СРСР Устинов дав усне розпорядження Генштабу розпочати підготовку до десантування елітної 103-ї Вітебської дивізії, п’яти дивізій військово-транспортної авіації, а також підвищити боєготовність двох (5-ї і 108-ї) мотострілецьких дивізій у Туркестанському військовому окрузі. Крім того, в ТуркВО і Середньоазіатському округах було мобілізовано до армії 50 тисяч новобранців. Народне господарство передало збройним силам понад 8 тисяч автомобілів. Війська і техніка підтягнулися до кордону.
Рішення про введення радянських військ в Афганістан було прийняте на підмосковній дачі Брежнєва Сусловим, Андроповим, Устиновим, Громико. Це важливе рішення було ухвалено неповним складом політбюро. На той час Брежнєву виповнилось 73 роки, Суслову — 77, Андропову — 65, Устинову — 71, Громико — 70. Окрім того, що всі вони були похилого віку, страждали ще й важкими захворюваннями та провалами в пам’яті, однак це не завадило “кремлівським старцям”, як їх називали в народі, відправити на війну тисячі молодих солдатів та офіцерів.
Початок війни
Рішення про введення радянських військ до Афганістану було ухвалене 12 грудня 1979 року на засіданні Політбюро ЦК КПРС і оформлено секретною ухвалою ЦК КПРС. Офіційною метою введення було запобігання загрозі іноземного військового втручання. Як формальна підстава Політбюро ЦК КПРС використовувало неодноразові прохання тодішнього керівництва Афганістану.
Військове угруповання, яке офіційна радянська пропаганда називала виключно Обмежений контингент радянських військ, опинилося безпосередньо втягнутим у громадянську війну, що розгоралася в Афганістані, і став її активним учасником та головним збудником.
У конфлікті брали участь збройні сили уряду Демократичної Республіки Афганістан (ДРА) з одного боку і озброєна опозиція (моджахеди, або душмани) — з іншою. Боротьба велася за повний політичний контроль над територією Афганістану. Душманам в ході конфлікту підтримку подавали військові фахівці США, ряду європейських країн – членів НАТО, а також пакистанські спецслужби.
25 грудня 1979 року почалося введення радянських військ в ДРА по трьох напрямках: Кушка—Шинданд—Кандагар, Термез—Кундуз—Кабул, Хорог—Файзабад. Десант висаджувався на аеродромах Кабул, Баграм, Кандагар.
До складу радянського контингенту входили: управління 40 ї армії з частинами забезпечення і обслуговування, чотири дивізії, п’ять окремих бригад, чотири окремі полки, чотири полки бойової авіації, три вертолітні полки, одна трубопровідна бригада, одна бригада матеріального забезпечення і деякі інші частини і установи.
Афганська війна тривала від 25 грудня 1979 до 15 лютого 1989 року, тобто 2238 днів.
Етапи
Перебування радянських військ в Афганістані і їх бойову діяльність військові історики умовно розділяють на чотири етапи.
1 й етап: грудень 1979 р. — лютий 1980 р. Введення радянських військ до Афганістану, розміщення їх по гарнізонах, організація охорони пунктів дислокації і різних об’єктів.
2 й етап: березень 1980 р. — квітень 1985 р. Ведення активних бойових дій, зокрема широкомасштабних, спільно з афганськими з’єднаннями і частинами. Робота з реорганізації і зміцненню збройних сил ДРА.
3 й етап: травень 1985 р. — грудень 1986 р. Перехід від активних бойових дій переважно до підтримки дій афганських військ радянською авіацією, артилерією і саперними підрозділами. Підрозділи спецпризначення вели боротьбу з припинення доставки зброї і боєприпасів із-за кордону. Відбувся вивід 6 радянських полків на Батьківщину.
4 й етап: січень 1987 р. — лютий 1989 р. Участь радянських військ в проведенні афганським керівництвом політики національного примирення. Продовження підтримки бойової діяльності афганських військ. Підготовка радянських військ до повернення на Батьківщину і здійснення повного їх виводу.
Політичне врегулювання
14 квітня 1988 року за посередництва ООН в Швейцарії міністрами закордонних справ Афганістану і Пакистану підписані Женевські угоди про політичне врегулювання ситуації в ДРА. Радянський Союз зобов’язався вивести свій контингент в 9 місячний термін, починаючи з 15 травня; США і Пакистан, зі свого боку, повинні були припинити підтримувати моджахедів.
Відповідно до угод, виведення радянських військ з території Афганістану почалося 15 травня 1988 року. 15 лютого 1989 року з Афганістану повністю виведені радянські війська. Виведенням військ 40 ї армії керував останній командувач контингентом генерал-лейтенант Борис Громов.
Втрати
Під час цієї війни загинули і зникли без вісті 15031 людина із 620 тисяч громадян колишнього Радянського Союзу, які брали участь у цих воєнних діях. Поранення та контузії отримали понад 53 тисячі чоловік.
Майже кожний четвертий(!) солдат (більше 160 тисяч ) був родом з України і це при тому, що Україна була однією із п’ятнадцяти республік.
І серед загиблих також кожна четверта людина родом з нашої держави. Не повернулись на рідну землю 3360 воїнів, із них 3280 загинули, а 80 чоловік пропали безвісті, або опинилися в полоні. Поранено понад 8 тисяч українців. Після цієї трагедії залишилося без синівської підтримки 1980 батьків, 2729 матерів. Вдовами стали 505 молодих жінок, сиротами 711 дітей.
Із Хмельницької області для служби в Афганістані призвано 3230 чоловік, із яких 110 – загинули, 2 – пропали без вісті, 83 – стали інвалідами. Вже у повоєнний час понад 200 ветеранів – “афганців”подолян померли від ран і хвороб.
Більше 2 тисяч мешканців Хмельницького побували на афганській війні. 14 – загинули, 32 – стали інвалідами, 64 – пішли з життя після війни.
За десять років цього пекла на один день припадала смерть чотирьох молодих людей віком від 18 років…
Точне число загиблих у війні афганців невідоме. Наявні оцінки коливаються від 1 до 2 млн. чоловік.
Убитим і живим не було і нема за що виправдовуватися. Їх нема в чому звинувачувати. Але їх варто пам’ятати. Потрібно пам’ятати цю війну, цю трагедію…
Живі завжди в боргу перед мертвими. І наші діти та онуки мають знати своє історичне минуле, найбільше правди, нехай гіркої, але правди…

 

Державні   свята

День Незалежності України

24 серпня.

Відзначається згідно з Постановою Верховної Ради України (№ 2143-ХІІ, від 20.02 92 р.) як державне загальнонародне свято. Вважається святковим неробочим днем (ст. 73 Кодексу законів про працю України).

Історію України, як правило, відраховують з моменту створення Київської держави у IX ст. Після занепаду цього державного утворення мав місце розпад на дрібні князівства. В XVII ст. утворюється Козацько-Гетьманська держава, яка проіснувала до кінця XVIII ст., після чого, аж до XX ст., незалежної української держави не існувало. Лівобережна Україна була під окупацією Московії, Правобережна – переважно під Польщею.

На початку XX ст. мало місце нове піднесення, національно-визвольні змагання (змагання українців з росіянами, з поляками, з німцями, змагання між собою…), які ні до чого доброго не призвели. В результаті знов отримали Лівобережжя під російськими більшовиками і Правобережжя – під Польщею. Об’єднання двох Україн мало місце у 39-му році. Але об’єднання було насильницьким. Об’єднанням менталітетів воно, схоже, не супроводжувалось. Ось і маємо тепер східняків і западенців. Але то вже емоції. Зараз лишається викласти тільки завершальні факти з історії боротьби за Незалежність.

16 липня 1990 року була прийнята Декларація про державний суверенітет. Офіційне посилання:
Декларація про державний суверенітет України: Прийнята Верховною Радою Української РСР 16 лип. 1990 р. – К.: Політвидав України, 8 с. -К-2 [34С(С2)/Д28].

24 серпня 1991 р. Верховна Рада Української РСР проголосла Україну незалежною, демократичною державою і винесла “Акт проголошення незалежності України” на підтвердження всеукраїнським референдумом 1 грудня 1991 р.

Референдум підтвердив прагнення українського народу до волі і незалежності. Так було, принаймні, на той момент. Але розвиток подій не дає розслабитись. Що не рік – то цікавіше стає. І націнально-визвольні змагання, схоже, українцям ще не набридли. То вже прямо улюблений національний спорт.

 

Державні   свята

День   Перемоги

9   травня

Свято встановлене на ознаменування перемоги над фашистською Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-45 рр. Неробочий день в Україні і деяких державах СНД.

День Перемоги введений у 1945, однак з 1947 довгий час фактично не відзначався і був робочим днем: уперше широко був відсвяткований у СРСР лише через 20 років. У тому ж ювілейному 1965 році День Перемоги знову став неробочим.

У цей день традиційно зустрічаються фронтовики, покладаються вінки до пам’ятників Слави і військової доблесті, гримить святковий салют.

Останні дні війни

У квітні 1945 радянські війська впритул підійшли до границь Берліна.

Війська займали оборону уздовж західних берегів рік Одер і Нейсе. На підступах до Берліна й у самому місті було зосереджене угрупування військ, що мало у своєму складі 62 дивізії (у тому числі 48 піхотних, 4 танкових і 10 моторизованих), 37 окремих піхотних полків і близько 100 окремих піхотних батальйонів, а також значну кількість артилерійських частин і підрозділів. Це угрупування нараховувало близько мільйона чоловік, 1500 танків, 10400 гармат і мінометів, 3300 бойових літаків.

Сам Берлін також був перетворений у сильний укріплений район і підготовлений до ведення вуличних боїв. Навколо Берліна було створено три оборонних кільця, всередині міста споруджено більш 400 залізобетонних довгострокових вогневих точки з гарнізонами до тисячі чоловік. Сам берлінський гарнізон нараховував у своєму складі близько 200 тисяч чоловік.

Взяття Рейхстагу

29 квітня почалися бої за Рейхстаг, що обороняло біля тисячі чоловік. Після кількох атак підрозділам 171-ї і 150-ї стрілецьких дивізій удалося зайняти будинок. 30 квітня о 14 годині 25 хвилин над Рейхстагом був встановлений Прапор Перемоги.

Підписання капітуляції

1 травня о 3-й годині 50 хвилин на командний пункт 8-ї гвардійської армії був доставлений начальник генерального штабу сухопутних сил Вермахту генерал піхоти Кребс, що заявив, що він уповноважений вести переговори про перемир’я. Однак Сталін розпорядився не вести ніяких переговорів, окрім як про беззастережну капітуляцію. Німецькому командуванню був поставлений ультиматум: якщо до 10 години не буде дана згода на беззастережну капітуляцію, радянськими військами буде нанесений нищівний удар. Не одержавши відповіді, радянські війська о 10 годині 40 хвилин відкрили ураганний вогонь по залишках оборони в центрі Берліна. До 18-ї години стало відомо, що вимоги про капітуляію були відхилені. Після цього почався останній штурм центральної частини міста, де знаходилась Імперська канцелярія. Всю ніч, з 1 на 2 травня, продовжувалися бої за канцелярію. До ранку всі приміщення були зайняті радянськими солдатами.

Вночі 2 травня о 1 годині 50 хвилин по радіо було прийнято наступне повідомлення: «Висилаємо своїх парламентерів на міст Бісмарк-штрассе. Припиняємо воєнні дії». Пізніше заступник міністра пропаганди доктор Фріче звернувся до радянського командування з проханням про дозвіл виступити по радіо зі зверненям до німецьких військ берлінського гарнізону про припинення опору. До 15-ї години залишки берлінського гарнізону (більше 134 тисяч чоловік) здалися в полон.

7 травня о 2:41 ночі в Реймсі, був підписаний акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Від імені союзників акт про капітуляцію підписали: генерал Волтер Беделл Сміт, генерал Іван Суслопаров (в якості свідка) за СРСР і генерал Франсуа Севез за Францію. Від Німеччини його підписали адмірал Фрідебург і генерал Йодль.

8 травня о 22:43 за центральноєвропейським часом (9 травня о 0:43 за московським часом) генерал-фельдмаршал Вільгельм Кейтель, а також представники німецьких ВМС, що мали відповідні повноваження від Дьоніца, підписали Акт про беззастережну капітуляцію Німеччини. Велика Вітчизняна війна закінчилася.

За згодою між урядами СРСР, США і Великобританії була досягнута домовленість вважати процедуру в Реймсі попередньою. Проте, у західній історіографії підписання капітуляції німецьких збройних сил, як правило, пов’язується з процедурою в Реймсі, а підписання акта про капітуляцію в Берліні іменується його «ратифікацією».

Прийнявши капітуляцію, Радянський Союз не підписав мир з Німеччиною, тобто залишився з Німеччиною в стані війни. Війна з Німеччиною була кінчена 21 січня 1955 р. прийняттям Президією Верховної Ради СРСР відповідного рішення. Проте, під власне Великою Вітчизняною війною розуміють лише частину війни з Німеччиною до 8 травня 1945 р. включно.

У Берлінської операції було залучено понад 2,5 мільйони солдатів і офіцерів, 6250 танків і самохідних гармат, 7500 літаків.

Втрати виявилися величезними: за добу Червона Армія втрачала до 15 тисяч людей, битва за Берлін перевершила всі інші операції Червоної Армії. Всього радянські війська втратили 352 тисячі чоловік.

У ході операції широко використовувалися танки в місті. У подібних умовах вони не могли застосувати широкий маневр і ставали зручною мішенню для протитанкових засобів німців. Це також призвело до високих утрат: за два тижні боїв Червона Армія втратила третину танків і САУ (самохідних артилерійських установок), що брали участь у Берлінській операції.

У ході радянські війська цілком розгромили 70 піхотних, 12 танкових і 11 моторизованих дивізій противника, взяли в полон близько 480 тисяч чоловік.

Парад Перемоги на Красній площі

9 травня На Центральний аеродром імені Фрунзе приземлився літак «Ли-2» з екіпажем А. І. Семенкова, що доставив у Москву акт про капітуляції фашистської Німеччини.

24 червня на Красній площі відбувся Парад Перемоги. Командував парадом Рокоссовський, приймав парад – Жуков.

На параді урочистим маршем пройшли зведені полки фронтів у такому порядку: Карельського, Ленінградського, 1-го Прибалтійського, 3-го, 2-го і 1-го Білоруських, 1-го, 4-го, 2-го і 3-го Українських, зведений полк Військово-Морського Флоту. У складі полку 1-го Білоруського фронту особливою колоною пройшли представники Війська Польського. Попереду зведених полків фронтів йшли командуючі фронтами й арміями, Герої Радянського Союзу несли прапори прославлених частин і з’єднань.

Парад завершився маршем 200 прапороносців, що кидали прапори переможених німецьких військ на поміст біля підніжжя Мавзолею.

Свято в Європі і США

США, Великобританія і більшість країн Західної Європи відзначають День Перемоги 8 травня. В Америці це свято називається V-E Day, або Victory in Europe Day.

15 серпня відзначається як день перемоги над Японією (англ. V-J Day).

В Другу світову війну було втягнено більше 60 країн, 110 мільйонів чоловік були одягнені у військову форму, війна забрала більше 60 мільйонів життів, половина загиблих – жителі колишнього Радянського Союзу.

Деякі країни відмовляються святкувати День Перемоги, вважаючи, що вона була здобута невиправдано високою ціною, і 9 травня для них – “день скорботи”.

 

З   Перемогою!

Цілі: Знайомство з героїчними сторінками історії нашої країни. Формування уявлень про військовий обов^,язок і вірність Батьківщині, формування досвіду моральної поведінки особистості, спонукання інтересу до історії своєї країни.

1. Підвищення інформаційної культури учнів
2. Виховання любові до рідної країни, почуття патріотизму. Емоційне стимулювання патріотичних почуттів вихованців через залучення до військових традицій. Виховання поваги один до одного, до старшого покоління.

Обладнання: комп’ютер, мультимедійний проектор, екран, магнітофон, диски із записом пісень: «День Перемоги», «Священна війна», “Катюша”, “Три танкіста”, «Гарячий сніг»; хроніка-відеоролики: «Велика Вітчизняна Війна», «Сражение у стен Столицы. Московская битва», «Блокада Ленинграда». Виставка малюнків вихованців за темою «Війна. Перемога. Пам’ять ».

Попередня підготовка: підбір матеріалів для створення презентації та сценарію, створення презентації, чотири вихованця і класний керівник задіяні у підготовці та проведенні класної години; попереднє створення малюнків за темою «Війна. Перемога. Пам’ять »(за 2 тижні до проведення заходу).

Класна кімната оформлена відповідно тематики заходу. Перед початком звучать пісні часів Великої Вітчизняної війни. Сидять запрошені гості, учні.

Класна година починається з перегляду відеоролика «Велика Вітчизняна Війна»

Учитель. Майже чотири роки вирувало полум’я Великої Вітчизняної війни (1941-1945 рр.). Важкий і довгий був шлях до перемоги. Головним підсумком Великої Вітчизняної війни стала перемога над фашизмом, в якій вирішальну роль відіграв Радянський Союз. Ця війна для нас була визвольною. СРСР вийшов переможцем із смертельного поєдинку. Німеччина була  розгромлена. Нацизм був переможений. Радянський Союз вніс у досягнення цієї перемоги найбільший внесок кров’ю і військовими зусиллями.Цього свята люди чекали 1418 днів. Стільки днів тривала Велика Вітчизняна війна. Радянські воїни прошагали тисячі кілометрів, звільнивши нашу країну і країни Європи від фашистів.

Учень 1. 22 червня 1941 р. фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. До цього часу полум’я другої світової війни, що почалася 1 вересня 1939 р. агресією гітлерівців проти Польщі, палахкотять на території багатьох країн. Під фашистським ярмом опинилася майже вся Європа.

Був літній недільний день 22 червня. Ласкаво світило сонце, зігріваючи землю своїми променями. Шептався один з одним очерет. Птахи співали на всі голоси.Люди прокидалися, будували плани на вихідний день. Ніщо не передвіщало біди. Ранкову тишу розірвали залпи тисячі знарядь …

З репродуктора донесла страшна звістка про те, що фашистська Німеччина напала на нашу країну. Мирний труд радянських людей обірвала війна.

Учень 2.

Тот самый длинный день в году

С его безоблачной погодой

Нам выдал общую беду

На  всех на все четыре года.

Она такой вдавила след

И стольких наземь положила,

Что 20 лет и 30 лет

Живым не верится, что живы.           (К.Сімонов)

Учень 3.  У кожній родині є які воювали, загиблі, померлі від ран, отриманих на війні. 9  травня прийнято покладати квіти на могили загиблих, приходить до вічного вогню, проводити мітинги, згадуючи з вдячністю про тих, хто врятував нашу країну. Мало залишилося в живих героїчних учасників Великої Вітчизняної війни. З великою повагою ми ставимося до ветеранів.

Учень 4.  За задумом Гітлера, блискавичний наступ – «бліцкриг» – повинно було завершитися штурмом і взяттям Москви. Але завзятий опір Червоної Армії зривав плани німців. З 20 жовтня в місті було оголошено обсадне положення. Але вже  наступного місяця наступ гітлерівських військ було призупинено по всій лінії фронту. Гітлерівцям не вдалося з ходу оволодіти Москвою, а на другий рік війни ворог був відкинутий від столиці.
На захоплених територіях німці грабували людей, відправляли до Німеччини всіх, хто був здатний працювати. Мільйони людей потрапляли в полон, і гинули від голоду. Особливо жорстоко німці розправлялися з євреями і комуністами.

Учитель  Велика Вітчизняна війна пройшла в своєму розвитку 3 великих періоди:

1)  початковий період (22 червня 1941 року-18 ли-стопада 1942 року);

2)   період корінного перелому (19 листопада 1942  року – кінець 1943 року);

3 )  період звільнення від агресора і розгрому фашистської Німеччини  (1944 рік – 9 травня  1945 року).

Учень 1.  Земля горіла під ногами лютого ворога. Кожен день Великої Вітчизняної війни на фронті і в тилу ворога – це подвиги безмежної мужності і стійкості радянських людей, вірності Батьківщині. 350 разів салютувала столиця нашої Батьківщини своїм доблесним військам, громившим ворога.
Учень 2.

Нас война отметила метиной особою,

В жизни нет  и не было ничего трудней,

Метиной особою, самой высшей  пробою

Тысяча четыреста  восемнадцать дней.

Наградила нас  она фронтовым содружеством,

Не было содружества  крепче и родней,

Под огнем, под  пулями закаляли мужество

Тысяча четыреста восемнадцать дней.

( “1418 днів”, О. Миколаїв)

Учитель.  Перелиснем кілька сторінок історії воєнних років. Ленінград. Блокада. Скільки випробувань випало на мешканців міста під час війни! ..

До війни в місто Ленінград по безліч залізничних ліній та гілок щодня прибували не одна тисяча вагонів зі всіляким вантажом. Лінії передач несли електричну енергію зі станцій, розташованих на Волховє, Свірі, у верхів’ях Неви. Тепер усі ці шляхи було перехоплено ворогом. Величезний потік вантажів відразу припинився. Вирішили створити нову лінію постачання через Ладозьке озеро. Існував і шлях по воді – вузька смуга між ворожими арміями. Восени 1941 року почалися перевезення через озеро. Потім з нього пролягла знаменита льодова траса – Дорога життя, яка врятувала Ленінград.

Учень 4.  900 блокадних днів були нелегким випробуванням для мешканців Ленінграда. Вони героїчно пережили горе, яке обрушилося на них внезапно. 900 блокадних днів витримало місто на Неві. Наші солдати гинули з вигуком: “Умрем, но Ленинград не отдадим!”

У найважчий період небувалою в історії блокади протягом вересня-листопада 1941 року норми видачі хліба населенню знижувалися 5 разів. З 20 листопада 1941 року робочі почали отримувати 250 грамів сурогатного хліба на день, службовці та утриманці – 125 грамів.

Вся країна, весь радянський народ підтримував обложений Ленінград.

Учитель

Скрипят, скрипят  по Невскому полозья.

На детских  санках, узеньких, смешных,

В кастрюльках  воду голубую возят,

Дрова и скарб, умерших и больных …

Учень 3.  У результаті успішного наступу Радянської Армії в 1944 році Ленінград було повністю звільнено від блокади.

За героїзм і мужність, проявлені у битві за Ленінград, 140 воїнів армії, 126 – флоту, 19 партизан удостоєні звання Героя Радянського Союзу. 350 тисяч солдатів, офіцерів і генералів – учасників оборони Ленінграда, 5,5 тисяч партизан і близько 400 працівників льодової дороги нагороджені орденами і медалями Радянського Союзу.

1,5 мільйона захисників Ленінграда були нагороджені медаллю «За оборону Ленінграда».

Учитель  Разом з Радянською армією героїчну боротьбу вели підпільники та партизани в тилу ворога. Великий подвиг у роки Великої Вітчизняної війни зробили трудівники тилу. Заклик “Все для фронта, все для Победы” став визначальним в їхньому житті “. Науковці та конструктори створювали нове озброєння, іншими словами наука кувала Перемогу.

Учень 4.

Разом з дорослими в партизанських загонах, у ворожому підпіллі боролися юні герої.. Більшість школярів зайняли робочі місця батьків, що пішли на фронт, доглядали за пораненими в госпіталях, працювали на колгоспних полях.

У країні виник і ширивсь рух “Молодь – на виробництво”. Після уроків вони працювали на швейних фабриках, у взуттєвих майстернях, брали замовлення на будинок і виготовляли ложки, рукавички, шкарпетки, шарфи, шили кисет, тобто все для фронту.

З ранку повідомлення Совінформбюро …

“Молодь одного із заводів, зобов’язалася випустити до Дня Червоної Армії машини понад плану. Бригади складальників, керовані т. т. Винокурова і Ніну, працювали, не зважаючи з часом. Своє зобов’язання молодь виконала достроково. Зараз збирається третя бойова машина понад плану “.

21 лютого 1942 року.

У ті дні на заводі можна було бачити багатьох юнаків та дівчат, які прийшли з московських шкіл. У тілогрійках і стеганих брюках, у великих за розміром черевиках на товстій дерев’яній підошві стояли вони на робочих місцях, деякі на спеціальних підставках.

Учень 1.

Шли бои на море и на суше,
Грохотали выстрелы кругом.
Распевали песенку “Катюша”
Под Киевом, Курском и Орлом.
Дух солдат советских поднимала,
Пела марш победный, боевой.

Перед нашей Родиной мы сочтемся славою,

Все, кто  кровью собственной породнился с  ней.

Шла война  великая, шла война кровавая

Тысяча  четыреста восемнадцать дней.

( “1418 днів”, А. Миколаїв)

Учитель  Яскравим прикладом ефективності гвардійських мінометних частин, а їх основу складали «Катюши», можуть бути рядки зі спогадів маршала Жукова:  «Реактивные снаряды своими действиями производили сплошное опустошение. Я смотрел районы, по которым велся обстрел, и увидел полное уничтожение оборонительных сооружений…»

Учень 2.  Про легендарну «Катюша» – бойову машину реактивної артилерії – здається, відомо все. Про створення та застосування БМ-13 написані книги, зняті фільми. Тим не менш в тіні залишилося таке цікаве запитання: чому німецьким збройовим конструкторам так і не вдалося відтворити подібне за потужністю та ефективності суперзброю?

Учень 4.

Ворог тремтів, почувши про “Катюшу”,
Міць “Катюши” вела солдат уперед.
Пісню бойову ти послухай,
Що склав і співав про неї народ.

Учень 3.   «Війна – це не тільки кровопролитні бої. Поки що на фронті грохотали артилерійські знаряддя, в тилу диміли труби заводів, цілодобово випускаючи так необхідні на фронті бойову техніку і снаряди, працювали шпиталі, лікуючи поранених. Кінооператори знімали документальні фільми, газети друкували хроніку військових подій, композитори писали військові пісні. Хтось ще навчався, прискорен оволодіваючи знаннями. І все, що робилося у великій країні, робилося заради однієї, великої для всіх мети – заради Перемоги!

Я пишаюся своїми прадіда і дякую їм за те, що живу у вільній країні »

Учитель  В архіві «РІА Новини» знаходиться величезна кількість фотографій тих полум’яних років. Ось декілька з них ….

Радянський солдат регулює рух на вулиці Берліна.

Фото О. Кноррінга. 1945 рік.

Берлін, 1945 рік. Михайло Макаров, боєць-піхотинець, який дійшов до Берліна. Перед рейхстагом. Фото О. Морозова

Москва, Білоруський вокзал. Травень 1945 року.

Зустріч радянських воїнів-переможців.

Фото С. Ситнікова.

Учень 3.

Шла пехота, шли  в атаку танки,
Но никто не дрогнул в этот трудный час.
“Три танкиста, три веселых друга “…
Эту песню вспомним мы сейчас для вас.

Учитель.  Діти, до сьогоднішнього заходу учні нашого класу підготували повідомлення про ветеранів нашого міста.

1 учень.    Людніков Іван Ілліч  Генерал-полковник Іван Ілліч Людніков – людина легендарного подвига, герой сталінградської битви. Він – наш земляк, уродженець хутора Крива Коса зараз селища Сєдово Новоазовського району.

Хто побував у Сталінграді в післявоєнні роки, міг побачити меморіальну плиту на «Островє Людникова». Так називали шматок землі в районі завода «Баррикады». У розпалі боїв 138-а Червонопрапорна стрілецька дивізія під командуванням полковника Люднікова, що стала пізніше 70-ю гвардійською, відрізати супротивника від основних частин 62-ї армії генерала В. І. Чуйкова, сорок днів і ночей відбивала безперервні  атаки гітлеровців, насідавших з трьох боків. За спиною бійців був тільки крутий береговий обрив і широка Волга.

Корпус, яким він ста командувати, брав участь у визволенні Белорусії, бився у Прибалтиці, штурмував Кенигсберг.

30 квітня 1945 р. І.І.Людніков отримав директиву  про передислокацію армії до Забайкалля.У післявоєнні роки заступник главполка групи радянських військ у Германіі, командував військовими округами.
26 квітня 1976 року він помер. Похований на Новодевічєм кладовищі в Москві.

2 учень.        Донскій Павло Олександрович.  Народився у 1909 році у місті Новоазовську. Чотири роки навчався в Приходськім училищі. З тридцятого року почав трудову діяльність. Працював 15 років у пекарні. Старшина, станковий кулеметник.

За свої подвиги він отримав нагороди:

1. За визволення Одеси, Миколаїва.
2. За прорив оборони південної Пенбери, південно-західного Будапешта.
3. За оволодіння містом Сегер і форсирування ріки Тиса.
4. За оволодіння містом Ізмаїл, Будапешт, Кестель.

3 учень.  Чаус Валентина Григорівна  Народилася у 1924 році. Навчалась у Красноармійській середній школі. В 17 років пішла на фронт. Служила телеграфісткою.

У 1943 році після визволення села Красноармійське працювала  на відновлення колгоспу. За високі досягнення по вирощуванню озимої пшениці, кукурудзи В.Г.Чаус було присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і Золотої Зірки.

Учень 4.  День Перемоги! З нетерпінням чекали на тебе! Травень 1945 року. Хіба можна це забути? На площі і в будівлі йшли бої, а на даху Рейхстага, на самому верху, над переможеним Берліном вже розвивався Прапор Перемоги. 30 квітня 1945 року два радянських воїна Михайло Єгоров і Мілітон Кантарія встановили його як символ непереможності радянського народу.

Учень 1.  Перемога у Великій Вітчизняній війні – подвиг і слава нашого народу. Як би не змінювалися за останні роки оцінки і навіть факти нашої історії, 9 травня – День Перемоги – залишається незмінним.

Вічна слава переможцям!

Ніколи не забудеться травня 1945 р. – свято радості зі сльозами на очах. Слідом за десятками мільйонів загиблих в роки війни кожен день йдуть з життя ветерани Великої Вітчизняної війни. Все менше і обпалених війною колишніх її хлопчаків і дівчат, що вже встигли стати дідами та бабусями, очевидців тих страшних днів і ночей.Сьогодні у нас ще є можливість сказати спасибі ветеранам, які живуть в Україні та за її межами.

Учень 4.  Багато років пройшло з дня закінчення Великої Вітчизняної війни. Відходять від нас в інший світ люди, що бачили страшне обличчя війни. А ми можемо дізнатися про ті події тільки з розповідей ветеранів, з книг, художніх фільмів.

Ми не повинні забути цей страшний урок історії. Як тільки люди забудуть жахи війни, вона знову розпочнеться на нашій землі.

Учень 3.

Майский праздник- День Победы,
Отмечает вся страна.
Надевают наши деды
Боевые ордена.
Их с утра зовет дорога
На торжественный парад.
И задумчиво с порога
Вслед им бабушки глядят.

Учень 2  Наші прадіди віддали своє життя для того, щоб ми жили і навчалися спокійно.

Мені стає страшно, коли в новинах розповідають про війну Іраку та інших військових конфліктах в світі. Я не хочу, щоб гинули люди, плакали жінки і діти. Я мрію про такому світі, де люди будуть доброзичливі один до одного, незалежно від кольору шкіри і походження.

Ми – спадкоємці перемоги! Ми повинні оберігати мир.

Учень 1.

Волнует праздничный  салют,

В нём весь наш  путь,все битвы и победы,

Дела отцов  в нём дети узнают,

И молодость  свою в нёт видят!

Учитель.  Але ми пам’ятаємо всіх, хто не повернувся з тієї далекої і страшної війни, хто був на ній, але не дожив до сьогодні-шнього дня, хто переміг, що б ми всі зараз жили спокійно!

Учитель.

Еще тогда нас  не было на свете,

Когда гремел салют из края в край.
Солдаты, подарили вы планете
Великий май, победный май!

Салют и слава  Победе

Навеки памятного  дня!

Салют её Героям павшим и живым.

Салют!

 

Краса і здоров’я

МЕТА:

• закріплювати і зміцнювати в учнів навики охайності й акуратності, прагнення до краси й досконалості;
• переконати в необхідності дотримання гігієнічних вимог у домашньому побуті, на вулиці і в школі;
• попереджувати інфекційні захворювання серед дітей.

І. Вступне слово класного керівника

Із давніх-давен українцям притаманне бажання прикрашати свій посуд. У чудових вишиванках, тканинах, писанках, малюванні, різьбі та гончарних виробах втілений високий художній смак народних умільців. Ще однією привабливою рисою нашого народу є охайність. На це звертали увагу й іноземці-мандрівники та дипломати, яким доводилось бувати в Україні. Наприклад, данський посол Юлій Юст, який у 1711 році проїжджав Україною, був приємно вражений культурою українців, про що згодом писав у своїх спогадах: “Місцеві жителі…, як і все населення Козацької України відзначаються ввічливістю і охайністю, гарно вдягаються і чисто утримують доми”. Хоч і невелика, убога була оселя поневоленого панщиною українця. Одначе її завше намагалися причепурити, побілити. Щосуботи господиня підбілювала піч, змащувала долівку жовтою або червоною глиною, вискоблювала лави, стіл, випарювала в золі й випирала полотняну одежу, дівчата прикрашали стіни вишиваними рушниками та квітами.

“У хаті, як у віночку” – цей вираз влучно характеризує ту гармонію чистоти й краси, яка панувала в хаті. Мати купала своїх діток, мила їхні голівоньки різними травами, зіллями, що позитивно впливало на здоров’я і приємно пахло. Таку господиню в селі поважали , а неохайних називали нехлюями, задрипанками та іншими прізвиськами, у яких втілювався громадський осуд.

Та й кому з нас не відомо, що поняття краси і чистоти, акуратності дуже тісно пов’язані? Уявіть собі навіть дуже розкішно обставлену кімнату, у якій на меблях пилюка, на підлозі доріжка закидана сміттям, речі розкидані абияк. Чи приємне враження справить таке житло? Що скоріше кинеться у вічі: багатство чи неохайність?

Або, зайшовши в кухню, побачимо: на столі рештки засохлої їжі, підлога забризкана, над купою брудного посуду кружляють мухи. Чи приємно вам буде їсти в такій кухні? Такою ж непривабливою буде й людина, яка не дбає про чистоту свого обличчя, одягу, рук, волосся. Коли хтось розмовляє з вами, і ви відчули неприємний запах його нечищених зубів, чи хочеться вам далі спілкуватися з ним? А нам усім хочеться, щоб нас любили, щоб з нами дружили, тож дбаймо про свою культуру. Культурна людина – це, перш за все, завжди чиста й охайна людина. Ви вже не маленькі, і все, що я вам говорю, не нове для вас. Але, на жаль, є ще серед нас хлопчики, а зрідка й дівчатка, які чомусь забувають  добре вимити вуха, у волоссі яких звідкись беруться воші, під нігтями чорніє бруд, а черевики не пам’ятають, коли їх чистили.

Не забувайте – брудна, неохайна людина відштовхує, викликає відчуття бридливості. І нема чого дивуватися, якщо з такою людиною хочуть дружити лише такі самі замазури. Отже, якщо хочете, щоб вас любили – любіть воду, мило, зубну пасту і щітку, тримайте в чистоті свій одяг.

Чистота виконує не лише естетичну функцію, тобто робить вас привабливими, вона ще й охороняє від багатьох інфекційних хвороб. Про це вам кваліфіковано розкаже наш шановний гість, медсестра Літвінова Олена Анатоліївна.

 

ІІ. Виступ лікаря (Причини захворювання дітей на глисти, карієс, коросту, педикульоз, профілактика грипу, де і за яких обставин найчастіше можна заразитися інфекційною хворобою, негативний вплив інфекційних хвороб на розвиток організму, різні ускладнення тощо)

ІІІ. Запитання учнів до лікаря

 IV. Висновки з прослуханого (Роблять самі учні)

1. V. Прийняття програми “Краса і здоров’я”

Класний керівник. Щоб нинішня розмова принесла вам користь, пропоную прийняти класну програму (кодекс класу). Складемо її колективно, а потім проголосуємо. Давайте свої пропозиції, що ви зобов’язуєтесь робити постійно, систематично, дбаючи про свою красу і здоров’я. (Пропозиції учнів)

 

ПРОГРАМА САМОВИХОВАННЯ

(КОДЕКС  КЛАСУ)

1. Усім слідкувати за своїм зовнішнім виглядом, берегти в чистоті одяг, взуття. “Не глянувши в дзеркало, не виходь на люди”.
2. Щоранку вмиватися прохолодною водою, систематично змінювати нижню білизну.
3. Доглядати за своїм волоссям, хай воно завжди буде чисте, розчесане, блискуче, з приємним запахом.
4. Час від часу перевіряти, чи не заразились ви педикульозом.
5. Щоденно вранці і перед сном чистити зуби, перевіряти їх стан у стоматолога, щоб вчасно запобігати хворобі.
6. Завжди мати при собі чисту, старанно випрасувану носову хустинку, ні в якому разі не витирати ніс рукою чи рукавом.
7. Старанно обрізати і чистити нігті.
8. Сирі фрукти і овочі їсти, тільки старанно вимивши у проточній воді. Беручи до школи фрукти, не класти їх у портфель безпосередньо між книжками і зошитами, а у спеціальний пакет.
9. Перед тим, як сісти до столу, не забувати помити руки з милом, витерти чистим рушником. Користуватись тільки чистим посудом.
10. Погравшись зі своїми улюбленими домашніми тваринками, обов’язково мити руки.
11. Провітрювати свою кімнату, щодня протирати чистою вологою ганчіркою меблі, підвіконники, підлогу. Черговим у класі учням не витирати дошку сухою ганчіркою. Не гратись у класі в рухливі ігри.

Учитель. Проголосуємо: хто за таку програму самовиховання, піднесіть руки. Залишається обрати пост краси і здоров’я, який буде час від часу проводити перевірки (три чоловіки – члени поста). Сподіваємось, обраним учням не прийдеться соромити своїх однокласників за порушення елементарних норм гігієни і санітарії.

Може, ви помітили, що я назвала цю програму програмою самовиховання. Бо хоч би над вами було постійно сто вчителів – вони не зможуть змусити вас чинити так, а не інакше, якщо ви самі не поставите перед собою якусь мету. Всім зрозуміло: все, що робиться для вашого здоров’я, для вашої привабливості, не може бути небажаним чи неприємним. Тільки декому іноді не вистачає сили волі, дехто просто лінується виконувати всі приписи і норми культурного життя. Навчіться вимагати самі від себе, виховуйте себе такими, щоб ви самі собі подобалися. Адже лише частка того, що ми називаємо красою, дається природою, решта залежить від самої людини. Бажаю вам бути завжди здоровими і красивими!

 

Турбота   про   здоров’я –  обов’язок  кожного!

Вступне слово вчителя:

• На здоров’я впливають спадковість, рівень медицини, екологія, спосіб
  життя.
  • Нікотин відкладається у кістках. Потрібно сім років, щоб організм
  очистити від нього.
  • 80 % хворих на рак легенів – люди, які курять.
  • Алкоголізм – шлях до злочину.
  • Унаслідок одного сильного сп’яніння гине 20000 клітин головного
  мозку.
  • Пияцтво – це шлях до безумства (Піфагор).
  • Навіть перше вживання наркотичних речовин може призвести до
  важких проблем і навіть смерті.
  • Людина, яка вживає наркотики, втрачає контроль над собою, своїми
  діями, своїм життям.
  • Від наркомана до ВІЛ – інфікованого – один крок.

«Бережи одяг, доки новий, А здоров’я, доки молодий».
Кожна людина на землі повинна народжуватися здоровою, жити в злагоді та любові в сім’ї, родині, державі, підтримувати та оберігати здоров’я рідних і близьких, думати про прийдешнє, бути готовою передати вікові знання, мудрі закони вічного єднання душі й тіла.
Сучасний стан здоров’я населення України свідчить, що існує реальна загроза вимирання нації. 90 % дітей, учнів, студентів мають відхилення у здоров’ї, 50 % незадовільну фізичну підготовку, щоразу до лав збройних сил України за станом здоров’я не призивається кожен четвертий юнак.
Основні причини, від чого залежить стан здоров’я людей. 10% – від рівня розвитку медичного обслуговування; 20% – спадковості; 20% – довкілля; 50% – способу життя.
Значний відсоток виникнення хвороб залежить від шкідливих звичок самої людини, порушення санітарно – гігієнічних норм, від неправильного харчування, відсутності режиму праці і відпочинку. Давньоримський філософ Сенека говорив: «Люди не помирають, вони вбивають самі себе». Дуже часто діти хочуть стати дорослими, а дорослість свою вбачають у тому, щоб закурить цигарку, випити пива на людях, як це показують у фільмах і як це роблять батьки. Такі діти із задоволенням попробують викурити цигарку із наркотичною травкою, чи нанюхатися різних речовин, щоб «зловити кайф». Вони знижують не тільки своє здоров’я, а й здоров’я майбутніх дітей.
Дитя цигарку витягає,
Бо хочеться дорослим стать.
Та сильним, гарним він не стане!
Бо зріст вповільнюватись став.
Усе, що в світі є погане,
Хлопчина в організм запхав.
Та ще й в залежність від цигарки
Потрапив хлопець, як в капкан.
Такі діти, як правило, важко навчаються в школі, адже вони не зможуть зосередитись на навчальному матеріалі, мають погану пам’ять.
І друга погана звичка

Заходить часом, наче гість

Бо в хаті свято, часом сяє,

Горілка в пляшці на столі.

Хлопчина, деколи буває,

ще й вип’є чарочки малі.

Бо теж: попробувати хоче,

що то татусь біленьке п’є.

А потім й сам собі захоче

й тихцем горілочки наллє.

А яд такий усе руйнує,

Найперш страждає голова.

Всі центри там паралізує…

Біда великою бува.
Діти нині прилучаються до алкоголю в середньому в 11,5 років, а до повноліття спиртні напої практично відомі всій молоді. Це позначається на поведінці: 40 – 70 % злочинів підлітки скоюють у стані сп’яніння.
Алкоголізм жінок серйозно позначається на нащадках: пияцтво батька призводить до народження розумово відсталих дітей, пияцтво матері – до народження дітей інвалідів.
Найбільш загрозливими явищами на сьогодні є наркоманія.
Дівчата й хлопці – слабаки,
Під вплив частенько попадають.
Спочатку все це, наче сміх,
Та час летить, вони страждають.
Наркотики – страшна біда.
І молодими помирають
А вороття нема… шкода.
Склалося так, що ми більше знаємо про навколишній світ, ніж про самих себе. А незнання себе, невміння керувати собою призводить до помилок, конфліктів, розчарувань та життєвих без виходів. Треба бути сильною людиною, щоб відмовитися від шкідливих звичок. Остерігайся «прикольного кайфу» заради свого життя!

Суд над алкоголем
На сцені: стояли, крісла для суддів та учасників суду. На передньому плані на столику пляшка.
На столах таблички: «Суддя», «Прокурор», «Адвокат», «лікарі», «Представник ДАІ», «Історик», «Хімік», «Біолог», «Соціолог», «Тренер», «Педагог», «Економіст».
Одяг судді: чорна мантія, папка, перука. Одяг лікарів: білий халат, шапка з червоним хрестом. Одяг представника ДАІ: форма міліціонера. (У залі глядачі, на сцені тільки прокурор).
Прокурор. Прошу встати! Суд іде! (в залі всі встають. На сцену виходять: суддя, адвокат, …, займають свої місця).
– Прошу всіх сісти (всі у залі сідають). Сьогодні ми будемо судити незвичайного підсудного – Алкоголь, який оселився в нашому селі завдає багато шкоди. Прошу ознайомити суд з матеріалом звинувачення.
Прокурор. Звинувачення підсудному висунули лікарі: йому інкримінують злодійство і вбивство. Він краде здоров’я, губить розумові здібності, знижує матеріальні цінності сім’ї і найстрашніше – вбиває душі людей, калічить їхніх нащадків, вкорочує молодість, спотворює красу.
Суддя Звідки з’явився підсудний у нашому селі?
Історик, До нашого села він потрапив не відразу. З давніх – давен його називали «викрадачем розумі». Про властивості алкоголю люди дізналися за 8000 років до н. є. виготовляли алкогольні напої з меду, плодових соків. Першу пляшку горілки виготовив араб Рагес у 860 р. Перегонка вина на спирт сприяла зростанню пияцтва. Саме це і стало приводом для заборони вживати алкоголь. Засновником ісламу Мухамедом відступників жорстокими карами і протягом 12 століть у мусульманських країнах алкоголь не вживали. Пияцтво процвітало вже в стародавньому світі – у китайців, єгиптян, індусів, греків. За часів середньовіччя в Зх. Європі навчилися добувати спиртні напої, переганяти вина. Алкоголь так швидко ввійшов у побут, що практично жоден письменник чи поет не обходили цю тему. Володимир Котов писав:
Між  традицій дивнуватих

Є традиція нова:

Чи то зустріч, чи то свято –

Треба пить і пить до дна!

Пий одну і другу, й п’яту,

Сьому, восьму і дев’яту –

Тиснуть «друзі» ладні бить!

А коли мені багато?

А коли не можна пить?

А коли якась причина

Завтра зранку в формі буть?

Та це вже я не мужчина?

Хоч давись, а мусиш дуть!
Традиції, звичаї набули великої сили. Тому алкоголь міцно увійшов у життя нашого села. Але я сподіваюсь, що наш справедливий суд винесе такий вирок, який змусить цього ворога назавжди покинути наше село, а для початку ми повинні вигнати його з власного життя.

Суддя. Слово надається групі звинувачення.
–  Я хочу доповнити звинувачення. Як показало опитування, багато учнів погано знають наслідки спілкування з алкоголем. Усі, хто тривалий час спілкувався з ним, хворіють на алкоголізм. Це захворювання формується повільно, часто непомітно для оточуючих і для самої людини. За статистикою, у світі народжується близько 1 млн. відсталих дітей. Кому, як не учням – майбутнім мамам і татам, необхідно вже сьогодні знати, що показали наукові дослідження. Від батьків, які зловживають спиртними напоями, народжуються недоношені, слаборозвинені діти з психічними розладами. Ученні вважають, що сім’я алкоголіків припинили б своє існування тільки через 150-200 років. У всіх людей, які навіть помірно вживають алкоголь, погано розвивається пам’ять. Лікарі були вражені тим, настільки зруйнований мозок в алкоголіків.
– Алкоголізм спричинив зменшення кількості населення. У 1960 р. на 1000 чоловік померло 7, у 1980 – 10. Дитяча смертність у нас у 1,5 разів вища ніж; у Китаї. Українці генетично не п’яниці. Вживання алкогольних напоїв зросло лише за останні роки. Алкоголіки живуть на 17 років менше, ніж; ті, хто не п’є.
90 % порушень закону пов’язані зі зловживанням алкоголю. Обстеження алкоголіків показало, що кожен третій з них фізично хворий і має порушену психіку. Серед алкоголіків третина – це ті, які почали пити до 10 років, 64 % – до 15 років і тільки 4% почали вживати алкоголь після 16 років.
Суддя. Слово надається групі захисту.
Хімік – технолог. Я вважаю, що підсудного звинувачують безпідставно. У нього є багато позитивних якостей. За його допомогою добувають пластмаси, консервують анатомічні препарати, використовують як паливо у двигунах внутрішнього згорання, як розчинник під час виготовлення ліків, одеколонів, лаків. При помірному вживанню алкоголю підвищується апетит, він лікує ряд захворювань, наприклад виразку шлунку. Для виробництва алкоголю необхідні робітники, а отже, є робочі місця, знижується безробіття.
Лікар 1. Ми протестуємо, ваша честь. У такому разі люди вважатимуть, що малі дози можна вживати «для апетиту», «для сну», або просто заради цікавості. Малоалкогольні напої збуджують секрецію шлунка, а при вживанні викликають запалення стінки шлунка, призводять до загострення хвороби. При виразці 12 – палої кишки алкоголь може спричинити запалення підшлункової залози, вражає печінку. Клітини печінки відмирають. Розвивається така хвороба, як цироз печінки – людина худне і хворий гине. Про таких людей кажуть: «Він пропив печінку». Для тих, хто вживає 80 г. етанолу щодня, ризик захворіти на рак стравоходу у ЗО р. вищий, а якщо додати ще й куріння, то в 44 рази.
Алкоголь негативно впливає на серцево-судинну систему. У разі сильного сп’яніння пригнічується дихання, з’являється запалення органів, туберкульоз.
Лікар 2. я хочу доповнити, як алкоголь впливає на нащадків. Недаремно кажуть: «П’ють батьки, а страждають діти». Якщо майбутні батьки вживають алкоголь, формується дефектний зародок, народжується хвора дитина. У жінок знижуються статеві функції – відбуваються викидні, передчасні пологи та народжуються мертві діти.

Діти алкоголіків часто народжуються з вадами: «заяча губа», «вовча паща», пороками серця, недорозвинутими кінцівками та змінами в інших органах. Дитина, яка народжується без зовнішніх дефектів, може відставати у фізичному розвитку, часто хворіти. Вона неспокійна, погано спить, пісно починає ходити й говорити. У таких дітей особливо вразлива психіка, як правило вони неслухняні, мають погану пам’ять. Відомо, що під час вагітності неприпустимо пити навіть пиво. Материнське молоко під дією алкоголю стає рідким, у ньому зменшується зміст білків і вітамінів, а найгірше те що етанол та токсичні продукти його розкладу особливо небезпечні нервової системи маленьких дітей.
Нарколог. Встановлено зв’язки між; розумовим розвитком дитини і алкоголізмом батьків. Якщо батьки п’ють помірно, але регулярно, то діти народжуються хворими матерів-алкоголічок більше половини дітей помирають у перші місяці життя від набряку головного мозку, слабкості. Діти таких батьків схильні до туберкульозу, інфекційних хвороб, до психічних розладів, відстаючих у розумовому розвитку, в них погано розвинені слух і зір. Аналізи досліджено показами, що в 1000 розумово відсталих дітей половина батьків – алкоголіки. У 1000 дітей хворих на епілепсію, 60% батьків – алкоголіки. Уже від народження такі діти збуджені, погано сплять, примхливі, плаксиві, а пізніше стають жорстокими.
Суддя. Я що можуть сказати педагоги?
Алкоголь – це вбивця який мертвою хваткою тримає людство ще з сивої давнини і збирає з нього жахливу данину – молодість, підриває сили, знищує найкращих з роду людського сама природа призначила жінці бути ніжною, давати нам, повноцінне життя. Вона ніколи неповинна збувати про своє призначення – бути матір’ю. А як важко бути дітьми алкоголіків: недоглянуті, напівголодні вони не приймаються в суспільство. Такі діти почувають себе неповноцінними, у них вкрадене дитинство. У школі вони погано вчаться, неслухняні, у них почуття обов’язку, саме вони найчастіше скоюють злочин. Наше майбутнє це здорові діти. Я прошу суд суворо покарати нашого підсудного.
Суддя. Хто хоче ще висунути звинувачення?
Біолог. Відомо, що алкоголізм призводить до порушення функціонування всіх систем організму; порушується вітамінний обмін, пригнічуються функції головного мозку. Печінка не може знешкоджувати токсичні продукти розкладу. Порушується гормональна діяльність різних органів і систем. Під дією алкоголю на нервову систему розвивається психози, відомі як біла гарячка, слухові і зорові галюцинації. Біла гарячка викликана тривалим надмірним вживанням спиртних напоїв: затьмарена свідомість, безсоння, тремтіння тіла. Хворі неспокійні, лякливі, їм сняться жахи, фантастичні звірі, які кидаються на них, хворі кричать від страху. Напад хвороби триває 3-7 днів і закінчується глибоким сном.
Галюцинації бувають зоровими і слуховими. Хворий «бачить» і «чує» своїх «ворогів» – це голоси лайки, на нього рухаються потяги, за ним женуться вбивці. Хворі обороняються від них. Справа в тому, що мозку хворого відбувається велика кількість дрібних крововиливів, закупорюються судини, у результаті чого він не одержує достатньої кількості кисню і клітини гинуть. При вживанні 100 мл. пива гинуть – 3000 клітин, 100 мл. вина – 5000, 100 мл. горілки – 7500. Протягом років пияцтва гине велика кількість клітин, які не відновлюються.

Інспектор дорожнього руху, Дозвольте і мені доповнити звинувачення. Ми дуже занепокоєні. Було досліджено реакцію тверезих і п’яних водіїв. Для того, щоб натиснути на гальма, тверезому необхідно 0, 406 секунд, а після вживання 60 мл. алкоголю – 0, 496 секунд, тобто тривалість реакції зменшується на 25%. П’яна погано розрізняє кольори. 75% ДТП скоєних водіями в нетверезому стані, через що загинуло багато пішоходів. Доведено, що алкоголь знижує гостроту зору і слуху. Отже, п’яний за кермом – злочинець.
Педагог. Не тільки в п’яного водія, а й у п’яного підлітка слабнуть воля, пам’ять, розсіюється увага, мислення стає поверховим, затримується розвиток інтелекту. Алкоголізм скорочує тривалість життя на 15-20 років.
Прокурор. У мене в руках матеріал на нашого підсудного під назвою «Мутант». До реакції однієї з газети надійшов лист, у якому не розбірливим почерком з безліччю помилок була викладена розповідь чоловіка. Він пише: «Не хочу називати себе, ви все одно не повірите, але присягаюсь, це правда. Я працював сторожем на міському звалищі, яке часто займалося, пожежі були слабкими, але цього разу горіло сильно. Я викликав пожежників і став чекати. Раптом звідкись я почув виття. Я вирішив, що хтось із бомжів заснув і злякався пожежі. Я пішов на звук, подивився в бінокль. Моє тіло скував жах. Серед вогню стояла істота, уся гарна, на товстих ногах, вкрита волоссям, мала короткі руки з відрубаними пальцями. Але найстрашнішою була голова. Вона виростала прямо з тіла, мала великий відкритий рот і два червоні ока, розміщені на місці вух, усе тіло було вкрите зморшками. Ця потвора вила. Вона могла втекти, але не робила цього. Я крикнув : «Чому ти стоїш? Втікай». Істота почула мене, з великого рота побігла слина. Тепер потвора скидалася на людину. Поволі вона пішла у вогонь. Пролунав страшний зойк. І все закінчилося. А можливо, це галюцинації?» Через кілька днів до редакції зайшла жінка років сорока. «Я вбила свою дитину», сказала вона і заплакала. Жінка розповіла страшну історію свого життя. Не склалося воно в неї, тому запила, кололася, курила різну траву, почала вести розпусне життя, завагітніла від бомжа. Вирішила створити сім’ю, ось і первісток. Це була потвора, яка дуже швидко росла. їла все що бачила: ніжки крісла, смітник. Вона знала, що потвора жила там 6 років, згоріла під час пожежі. Ось, що може бути, якщо наш підсудний товаришує з наркотиками.
Тренер. Історія страшна, але цього могло і не статися. Ніхто не змушував цю жінку спускатися д отакого рівня. Одним з ефективних засобів у боротьбі з пияцтвом є спорт. Фізична культура сприяє вихованню фізично – розумово здорових дітей.
Суддя. Чи мав наш підсудний судимості?
Історик. За тривалий період історії він був засуджений неодноразово. Шкідливий вплив алкоголю розуміли передові люди різних часів.
У 1652 р. в Росії вийшов указ продавати горілку лише по одній чарці на людину, заборонялося торгувати нею під час постів, у середу, п’ятницю та неділю.
У Стародавній Греції пити нерозведене вино вважалося не гідним вільного громадянина.
Давньоримський історик Пліній старший (23 – 79 рр.) писав, що перси були переможені греками під проводом Олександра Македонського тому, що в ньому було поширене пияцтво й інші пороги. Римський імператор

Домі ціан (51-96 рр.) з метою скорочення виробництва вина наказав вирубати половину насаджень виноградної лози і заборонив її садити.
У Стародавній Індії вживання спиртних напоїв представникам вищих каст було категорично заборонено.
У 20 — х роках у США запровадили «сухий закон», який забороняв вживати спиртні напої.
Суддя.. Слово надається адвокату.
Адвокат. Багато поганого ми почули про підсудного. А давайте подивимося на цю справу з іншого боку. Чи можемо ми в наш цивілізований час обійтися без спирту? Шановні лікарі, ви висунули багато звинувачень, а чи не забули ви користь, яку він приносить медицині, для виготовлення різних ліків. Шановний інспекторе, у період дефіциту пального в нагоді стає алкоголь!
Покажіть ваше взуття! Спирт використовується у виробництві каучуку. Щоб побудувати 1 корабель необхідно 68 м каучуку, 1 літак – 600 кг, 1 плащ – 900г, 1 колесо – 50 кг; а чи можете ви заперечити його використання як рідинника ? А цей означає прогрес – гарні житло й одяг, різна медична апаратура. Звертаюсь до Вас, юнаки і дівчата нашої школи. Знайдіть у собі силу, аби не вживати алкогольні напої навіть тоді коли їх пропонують вам близькі люди. їх вживання розцінюйте як недолік, а тверезість – як норму свого життя. Нам потрібно зрозуміти, що прірва пияцтва, у яку ми можемо повільно впасти, збудить нас і наше майбутнє. Давайте задумаємося над цим. Досить дітей – сиріт, дітей-інвалідів горя і сліз у наш цивілізований вік!
Прокурор. Прошу всіх встати! Слово судді!
Суддя. Виголошую вирок.
1. Не вживати алкоголю, виключити його з продуктів харчування,
оздоровити побут, тверезість сприймати як норму життя.
2. Наказую «зеленого змія в закоркованій пляшці (він мовчить, поки
ув’язнений). Нехай він встане для нащадків спогадом про біди і
сльози.
3. Наказую тверезим розумом ростити розумних дітей, примножувати
силу і славу нашої України.
4. Наказую це вирок довести до відома всіх вихованців нашої школи і
виконувати його сумлінно.
Здоров’я – це бажання жити! Не треба пити і курити! Наркотики – смерть, всі зрозуміли І розібратися зуміли. У чому для здоров’я шкода, Що на до чого в звичках мода Що в спорті треба гартуватися, Тоді всі будуть посміхатися. І не померкне ваше сонце Удача гляне у віконце, Бажаю всім здоров’я й щастя, Любові і всього найкращого!
Здоров’я людини на 50% залежить від способу життя. Здоровий спосіб життя – це система поведінки людини, яка охоплює культуру руху,  харчування, взаємини, повноцінне сімейне життя, творчу активність, любов до рідних, бажання творити добро.
«Здоров’я – всьому голово» , «Ваше здоров’я і життя у ваших руках».
Здоров’я родини – здоров’я дитини.
В цю істину вкладено глибокий зміст,
Здорова родина – здорова дитина.
У цих двох поняттях прокладено міст.
Хай міст цей єднає батьків і дітей,
Щоб правильно й радісно жити,
Іти пожиттю із девізом в руках:
«Здоров’я потрібно цінити».

 

Ми – козацького роду

МЕТА:

• формувати історичну пам’ять учнів;
• зміцнювати почуття патріотизму, гордості за славних лицарів України, прагнення успадкувати героїчні традиції свого народу.

 

І. Проблемна ситуація

На дошці (плакаті) зображено схему “Корінь мого роду”.

Кілька учнів (бажаючі, серед яких є й заздалегідь підготовлені), користуючись схемою, розповідають про свій родовід, називаючи рід занять, професії своїх батьків, дідів, прадідів – до відомого їм “коліна”.

Учитель. Ми почули розповіді, в яких дізналися, що ваші батьки, діди, прадіди були людьми праці, займали різні посади, мали різні професії. Але кожен із вас не сказав, що хтось із його праотців був козаком. Тим часом ми, українці, кажемо, що ми козацького роду. І в Державному Гімні України співаємо, що “ми, браття, козацького роду”. Як ви це розумієте?

(Слухання міркувань учнів)

Якби ви могли сягнути пам’яттю в глибоку давнину, у добу козаччини, певне, дехто з вас і назвав би свого пращура козаком. Але далеко не всі. Бо й тоді, понад три століття тому, не всі козакували: одні орали землю й вирощували хліб, інші займалися будівництвом міст, ще інші були ремісниками, купцями та ін. І тим не менше кожний свідомий українець з гордістю називає себе нащадком і спадкоємцем козаків. То що ж ми від них успадкували? І хто такі козаки, що їх ім’ям і всю націю називають козацькою?

В історії кожного народу були або є характерні прошарки населення, які стали ніби соціальним символом. Скажімо, назва “самурай” одразу викликає в уяві Японію, “конкістадори” – Іспанію, “яничари” – Османську Туреччину, “шляхта” – Польщу, “бізнесмен” – США.

А слово “козак” – Україну. Не Малоросію, упокорену й русифіковану, а саме Україну, овіяну романтикою боротьби за волю. Як знаємо з історії, Україна княжої доби, яка називалася Київською Руссю, упала під ударами татаро-монгольського нашестя (ХІІ ст..) і воскресла, піднялася з попелу і руїн у добу Козацьку (XVI – XVIII ст.). Чому Україну назвали козацькою та хто такі козаки, про це розкажуть нам сьогодні наші історики.

 ІІ. Виступи заздалегідь підготовлених учнів

1-ий учень. Слово “козак” турецького походження і означає “вільна, незалежна людина”. За свідченням видатного історика І.П.Крип’якевича, назву “козак” зустрічаємо у половецькому словнику XIV ст., в актах кримських італійських колоній, а близько 1490 року вона з’являється і в Україні – на означення людей, що ходили в степи для здобичі і боротьби з татарами. “Їздити в козацтво”, “козакувати” означало промишляти в степах.

Осередком козаччини було Запоріжжя, де численні острови між рукавами Дніпра давали захист, безпеку і можливість укріпитися. Козацтво сформувалося зі степових здобичників, утікачів від панської сваволі, сміливців, які шукали слави на полях битв.

2-й учень. Перші фортифікації (укріплення) заклав тут Дмитро Вишневецький, виходець із княжого роду з Вишнівця на Волині, відомий ще в історії як Байда. Це про нього народ склав “Пісню про Байду”, яка зробила безсмертним ім’я звитяжця, що зібрав козаків для боротьби з ординцями, побудував замок на о.Хортиця й зумів очолити оборону його від переважаючих числом ворогів. Фортецю почали називати Січ (ще називали Кіш козацький). Засновник Січі, пішовши у Молдовію походом, був підступно схоплений, потрапив у полон до турків, де прийняв мученицьку смерть, але не погодився служити царю турецькому, не зрадив рідної України і віри християнської.

3-й учень. Військовий центр козаків, Січ, переходив з острова на острів, нарешті осів на Микитиному Розі, в гирлі Базавлука. Це був замок, обведений валами і палями, з баштами і стрільницями, укріплений гарматами. Запорожці жили у куренях. Під кінець XVI ст. тут уже було кілька тисяч людей. Доступ на Січ мав кожен, хто тут бажав поселитися. Були тут вояки з різних частин, селяни, міщани, студенти чи бурсаки, шляхта, навіть панове з визначних родів. Одні приходили для здобичі і степового господарювання, інші – для боротьби з татарами і лицарської слави. Але не всякий, хто прийшов на Січ, міг стати козаком. Потрібно було пройти нелегку школу навчання і скласти суворі іспити, які витримували не всі, тому спочатку новачок, незалежно від віку, приймався в “молодики”. Молодик учився фехтувати “реп’яком”, сидіти на коні, влучно стріляти, розвивав спритність і силу. Молоді хлопці проходили проби як джури в досвідчених вояків, брали участь у поході на Туреччину. Лише тоді кандидат у козаки допускався до іспиту на звання запорожця.

4-й учень. На Січі панував дух рівності, братерства. Усі козаки мали рівні права, називалися товаришами. Всі брали участь у загальній січовій раді, яка вирішувала найважливіші справи. Воля – те, чим найбільше приваблювало Запорожжя. У козаки йшли за покликом серця. Січовики не лише відзначалися хоробрістю й презирством до смерті, вони мали досконалу на той час військову організацію. Усі три види військ: піхота, кіннота, флот – відзначалися високим бойовим мистецтвом.

У народних піснях і легендах отак поетично визначалися родичі запорожця: Великий Луг – батько, Січ – мати, шабля – дружина, кінь – вірний товариш. Все його життя пов’язувалося з атрибутами козацької вольниці.

Січ приймала тільки неодружених. Жодна жіноча нога ніколи не ступала на її територію. Такий був тут закон і він залишався незмінним упродовж усього існування Січі.

5-й учень. У товаристві запорожців понад усе цінувалися сміливість, кмітливість, добре серце і, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Січі. Відомий дослідник козацтва Дмитро Яворницький писав: “З природних якостей, властивих справжньому українцеві, запорожці відзначались умінням майстерно оповідати, вміли підмічати смішні риси в інших і передавати їх у жартівливому, але ні для кого не образливому тоні. Звичаї запорожців дивні, вчинки хитрі, а мова й вигадки гострі й переважно схожі на глузування”. Цією рисою часто пояснюються дивні прізвиська, котрі вони давали новачкам, що приходили на Січ: Півторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупиніс, Загубиколесо. Людину малого зросту вони, в силу свого гумору, називали Махинею, великого зросту – Малютою, шибеника – Святошею, незграбного – Черепахою… Запорожець умів посміятися з ворога, зі смерті, з самого себе, завжди охоче кепкував з товариша. І це був сміх вільної людини, бо, як відомо, раби й пригноблені не вельми охочі до сміху.

6-й учень. Але були речі, до яких козаки ставилися дуже серйозно і ніколи не брали на глузи. Це – віра християнська (на Січі були свої церкви, священики, запорожці справляли  всі свята), це – шаноба до старих. Не багатьом козакам щастило уціліти в боях та походах і дожити до глибокої старості, а хто дожив і не пішов у монастир, як здебільшого робили в цьому віці запорожці, і лишався на Січі, той був тут на становищі особливому. Без них не обходилася жодна козацька рада, до їхнього слова прислухалися найбільше. Часом саме воно ставало вирішальним.

7-й учень. Поза Січчю також жили козаки, які брали участь у всіх походах війська запорозького. Але це були люди, які мали сім’ї. Називали їх посполитими, а їхні поселення – паланками. Вони привозили на Січ продукти і різний крам, торгували з купцями, що приїздили до самої Січі з різних країв і земель. Але на територію самої фортеці купцям, як і всім стороннім людям, ступати було заборонено. Керувала всім на Січі виборна козацька старшина.

 Учитель. Не судилося довге життя козацькій державі. Надто багато ворогів зазіхало на наші багаті землі, на наші тихі води, ясні зорі. Але традиції волелюбності, патріотизму, лицарської самопожертви, виплекані козацтвом, дійшли до нас у легендах, піснях, думах. Вони надихали на творчість великого Кобзаря у XIX ст., були ідеалом для борців за вільну Україну – Січових стрільців і воїнів УПА у столітті XX. Без їхнього подвигу не було б нинішньої України. Ось чому ми, українці, з гордістю кажемо: ”Ми – козацького роду”.

(Звучить Гімн України)

 

Державні  свята

Новий  рік

1 січня. Офіційне і народне свято початку нового року, перший день року. Одне з найбільш улюблених народом свят. Шанується і на державному рівні (очевидно, через свою політичну й ідеологічну нейтральність). Одне з головних свят не лише українців, а й багатьох інших народів. Хоча не наділені вагомим досвідом побудови соціалізму країни європейської культури часом не особливо-то й помічають межу двох років, жваво готуючись до Різдва  чи відходячи після нього.

В країнах європейської культури Новий рік святкується 1-го січня. На території України святкування Нового року було введене російським царем Петром I в 1699 році. Ну але хоч за це Петра I українці не дуже ганять.

В країнах, де прийнятий місячний чи місячно-сонячний календар, Новий рік припадає на різні дати сонячного року.

Цитат на тему Нового року можна було б навалити мішками, тому ми цього робити не станемо. Подамо трохи довідкової інформації.

У давніх слов’ян, як у багатьох землеробських народів Європи, рік розпочинався навесні. Після прийняття християнства початком церковного громадського року стало 1 вересня. Із 1700 р. Петро I увів у Росії січневе літочислення, проте в Україні під впливом Литви і Польщі, які в XIV-XV ст. захопили більшу частину її території, традиція зустрічати Новий рік 1 січня існувала ще з кінця XIV ст., хоч довгий час не визнавалася народом.

Традиційна новорічна обрядовість українців – це зимові свята, серед яких за старим стилем виділяються 25 грудня (Різдво  ), 1 січня (Новий рік), 6 січня (Хрещення  ).

Новий стиль (григоріанський календар), система літочислення, запроваджена у 1582 р. римським папою Григорієм ХІІІ замість старого стилю (юліанського календаря). У СРСР це літочислення введено з 14 лютого (1 лютого за старим стилем) 1918 р.

Юліанський рік був довший за справжній на 11 хвилин 14 секунд (за 128 років це становило 1 добу).

На час календарної реформи похибка дорівнювалася 10 добам. У ХІХ ст.. різниця зросла до 12 днів, у ХХ і ХХІ ст.. її тривалість – 13 днів. Так Т. Шевченко народився 25 лютого 1814 р. за старим стилем. За новим стилем це становить 9 березня 1814 р. Такі розрахунки під силу робити тільки спеціалістам.

Від наших читачів:

Реформа Петра I

Петро I підглянув святкування Нового року у Кукуєвій слободі, де оселилися московські іноземці, а пізніше – у Європі, де він був, по-сучасному мовити, на стажуванні. Молодого монарха свято зачарувало, і вирішив він запровадити «Європу» у себе вдома, та як завжди у нас водиться, з розмахом. «Государ повелів» – і сталося. Новорічна ялинка, феєрверк, народне гуляння – яке ж воно нам сьогодні рідне, ніби споконвічне. Пропоную той самий указ, який ми справно уже 3 століття виконуємо (мовою оригіналу):

«Великий государь указал сказать: известно ему великому государю не только, что во многих европейских христианских странах, но и в народах славянских, которые с восточною православною нашею церковью во всем согласны, как: волоки, молдавы, сербы, далматы, болгары и самые его великого государя подданные черкасы и все греки, от которых вера наша православная принята, все те народы согласно лета свои счисляют от рождества Христова осьм дней спустя, то есть генваря с 1 числа, а не от создания мира, за многую разнь и считание в тех летах, и ныне от рождества Христова доходит 1699 год, а будугдего генваря с 1 числа настанет новый 1700 год купно и новый столетный век, и для того доброго и полезного дела указал великий государь впредь лета счислять в приказах и во всяких делах и крепостях писать с нынешнего генваря с 1 числа от рождества Христова 1700 года. А в знак того доброго начинания и нового столетного века в царствуюгдем граде Москве, после должного благодарения к богу и молебного пения в церкви и кому случится и в дому своем, по большим и проезжим знатным улицам знатным людям и у домов нарочитых духовного и мирского чина перед вороты учинить некоторые украшения от древ и ветвей сосновых, елевых и можжевеловых против образцов, каковы сделаны на Гостине дворе, и у нижней аптеки, или кому как удобнее и пристойнее, смотря по месту и воротам, учинить возможно; а людем скудным каждому хотя по древцу, или ветьве на вороты, или над храминою своею поставить; и то б то поспело, ныне будугдего генваря к 1 числу сего года, а стоять тому украшению генваря по 7-й день того ж 1700 года. Да генваря ж в 1 день, в знак веселия, друг друга поздравляя Новым годом и столетним веком, учинить сие: когда на большой Красной площади огненные потехи зажгут и стрельба будет, потом по знатным дворам боярам и окольничим и думным и ближним и знатным людям палатного, воинского и купецкого чина знаменитым людям, каждому на своем дворе из небольших пушечек, буде у кого есть, и из несколько мушкетов или иного мелкого ружья учинить троежды стрельбу и выпустить несколько ракетов, сколько у кого случится, улицам большим, где пространство есть, генваря с 1 по 7 число по ночам огни зажигать из дров или хворосту или соломы, а где мелкие дворы, собрав пять или шесть дворов, такой огонь класть или, кто похочет, на столбиках ставить по одной или по 2 или по 3 смоляныя и худыя бочки, и наполня соломою или хворостом, зажигать, а перед Бурмистерскою Ратушею стрельбе и таким огням и украшению по их разсмотрению быть же».

Повне зібрання законів Російської імперії. Т. III. № 1736.

Прислала Віта Ткаченко.

Як святкують новий рік у світі

При всьому розмаїтті, новорічні свята в різних країнах мають спільні риси: це прощання зі старим роком, сподівання, що неприємності залишаться в минулому, а в новому році все зміниться на краще. Але, незважаючи на це, кожна країна дотримується своїх традицій.

У Румунії в новорічні пироги прийнято запікати маленькі сюрпризи – монетки, порцелянові фігурки, каблучки, стручки гіркого перцю. Знайдена в солодощах каблучка має принести багато щастя. А стручок перцю розвеселить тих, кому він не дістався.

У Франції під Новий рік запікають у пряник біб (на щастя). А традиційний новорічний подарунок у сільській місцевості – колесо.

У Шотландії напередодні Нового року підпалюють смолу в бочці і котять її по вулицях. Шотландці вважають це символом спалення старого року. Після цього дорога Новому рокові відкрита. Перша людина, що ввійшла в будинок після настання Нового року, приносить щастя або невдачу. Темноволосий чоловік з подарунком – на щастя.

В Уельсі, відправляючись у гості на зустріч Нового року, варто захопити шматочок вугілля і кинути його в розпалюваний у новорічну ніч камін. Це свідчить про дружні наміри гостей. Рівно опівночі потрібно розчинити навстіж двері, щоб випустити Старий і впустити Новий рік.

В Японії переддень Нового року називають “золотим тижнем”. У цей час не працюють установи й фірми, урядові організації, великі універмаги. Навіть банки зачиняються о 12-й дня 31 грудня і відпочивають перші три дні Нового року. Обов’язковим є звичай проводів Старого року, що включає організацію прийомів і відвідування ресторанів. У момент настання Нового року японці починають сміятися. Вони вірять, що сміх принесе їм удачу. У храмах відбивають 108 ударів у дзвін. З кожним ударом, як вважають японці, йде все погане, що не повинно повторитися в Новому році. Щоб відігнати злих духів, японці вішають пучки соломи перед входом у будинок. У будинках на видному місці кладуть рисові коржі, поверх них – мандарини, що символізують щастя, здоров’я і довголіття.

На Кубі в Новий рік годинник б’є тільки 11 разів. Оскільки 12-й удар приходиться саме на Новий рік, годиннику дають відпочити і спокійно зустріти свято разом з усіма. Опівночі кубинці вихлюпують воду через відчинені вікна на вулицю, бажаючи, щоб Новий рік був таким же світлим і чистим, як вода.

В Італії напередодні Нового року прийнято викидати старі речі й купувати замість них нові. А якщо старих речей немає, то доводиться викидати нові, інакше щастя обійде дім стороною.

Жителі Греції, йдучи в гості святкувати Новий рік, беруть із собою камінь, який залишають біля порога будинку, куди прийшли. Якщо камінь важкий, говорять: “Нехай багатство хазяїна буде важким, як цей камінь”. А якщо камінь маленький, то бажають: “Нехай негаразди в домі господаря будуть такими ж незначними, як цей камінь”.

У Бірмі й Таїланді Новий рік святкують у найбільшу спеку, тому люди при зустрічі поливають одне одного водою. Це своєрідне побажання щастя в Новому році.

Болгари, зібравшись на Новорічне торжество, на кілька хвилин гасять світло. Ці хвилини називають хвилинами новорічних поцілунків, таємницю яких зберігає темрява.

У Монголії Новий рік зустрічають біля ялинки, щоправда, монгольський Дід Мороз приходить до дітлахів у костюмі пастуха. У новорічне свято проводяться спортивні змагання, ігри, перевірка спритності та сміливості.

Прислала Віта Ткаченко (з посиланням на сайт Острів Знань)

Що подають до новорічного столу

Кожна страва на новорічному столі наділена в різних країнах у різних народів своїм особливим змістом і значенням.

У Франції свято не свято, якщо на новорічному столі немає традиційної смаженої індички. А от на новорічних столах Австрії, Угорщини й Югославії ніколи не буває страв із гусей, качок, курей, індиків. Тут вважають, що птицю в цей вечір їсти не варто, – полетить щастя.

У Польщі на новорічному столі можна нарахувати рівно дванадцять страв. І жодного м’ясного! Грибний суп або борщ, каша ячмінна з чорносливом, галушки з олією, на солодке шоколадний торт. Обов’язково – риба. Вона в багатьох країнах вважається символом сімейного щастя і благополуччя. Схоже частування виставляють і в Чехії та Словаччині. Правда, перевагу вони надають перловій каші, а ще полюбляють струдель – листковий рулет з яблуками, предмет гордості кожної гарної господині.

У Німеччині на Новий рік обов’язково подають яскраво розфарбовану тацю з яблуками, горіхами, ізюмом і пирогами. Символіка така: яблуко – плід пізнання добра і зла, горіхи з їхньою твердою шкарлупою і смачною серцевиною символізують таємниці й труднощі життя. У Німеччині говорять: “Бог дав горіх, а людина повинна розколоти його”.

У багатьох країнах – Іспанії, Португалії, Кубі – символом достатку і щасливого сімейного вогнища здавна вважають виноградну лозу. Тому жителі цих країн під передзвін курантів опівночі з’їдають дванадцять виноградин – по кількості ударів годинника. З кожною виноградиною загадують бажання – дванадцять заповітних бажань, по одному на кожен місяць року.

В Японії на Новий рік готують страви з продуктів, що, відповідно до переказів, приносять щастя. Морська капуста дає радість, смажені каштани – успіх у справах, горох і боби – здоров’я, варена риба – спокій і бадьорість духу, ікра оселедця – щасливу родину і безліч дітей. Новорічна трапеза в японських сім’ях проходить тихо і чинно без гучних бесід і застільних пісень. Ніщо не повинно відволікати від думок про те, що чекає кожного в наступаючому році.

Новорічні подарунки

Популярний новорічний подарунок у Японії – граблі, щоб було чим загрібати щастя. Граблі з бамбука, кумаде роблять розміром від 10 см до 1,5 м і прикрашають різноманітними малюнками і талісманами.

В італійських провінціях здавна існує такий звичай: 1 січня вранці треба принести додому “нову воду”, набрану з джерела до сходу сонця і якомога раніше за інших. “Якщо тобі нічого подарувати друзям, – говорять італійці, – подаруй “нову воду” з маслиновою гілочкою”. Вважається, що вона приносить щастя.

У В’єтнамі в новорічну ніч дарують друзям гілочку персикового дерева, що напіврозпустилося — хао дао. А в Судані талісманом щастя в Новому році вважається зелений недозрілий горіх.

 

Маленькі новорічні історії

У літературній вітальні

В е д у ч и й. Добрий вечір, любі друзі. Літературна вітальня щиро рада можливості разом з вами зустріти Новий рік. Сьогодні ми хочемо подарувати вам зустріч з дитинством. Нехай герої ваших улюблених казок нагадають вам про дитячі мрії, на хвилинку повернуть віру в справжні новорічні дива та наповнять ваші душі добрими і світлими почуттями.

Інтер’єр бабусиної кімнати з казки «Снігова Королева» Г. К. Андерсена: в одному кутку сцени два крісла, столик, лампа, камін. Кай, Гердата бабуся розмовляють, сидячи біля каміна.

І дія

К а й . Як же добре бути поруч з вами в нашій теплій та затишній кімнаті. І як я міг бути таким зухвалим, стверджувати, що не боюся Снігової Королеви, що на піч її посаджу… Якби не ти, Гердо, ніколи б не повернувся до справжнього життя!

Ге р д а . Справа не тільки у мені. Якби на моєму шляху не зустрілися такі милі та добрі люди, які мені допомогли, я б сама не впоралась.

Б а б у с я. Так, так, Каю. А якби ти знав, як я хвилювалася за вас обох, прислухаючись до кожного кроку на сходах. Та годі про це! Усе в минулому, отож говоритимемо про приємне.

Г е р д а . Я цілком з вами згодна, бабусю! Тим більше, що свято Нового року наближається, а ми у сумні спогади поринули. Бабусю, розкажіть нам краще якусь цікаву новорічну історію, добру і веселу та й ще зі щасливим фіналом.

К а й. Про якусь добру королеву, наприклад.

Г е р д а . Що? Знову про королеву?! Тобі вони ще не набридли?

Б а б у с я . Не сваріться. А щодо королев, то нелегка це справа — керувати державою, особливо, коли не вистачає ні освіти, ні виховання, як ото в одній справді цікавій та новорічній історії. Тож слухайте і дивіться…

Світло торшера повільно гасне, куток з героями поринає у темряву. Чути тільки голос бабусі, яка починає розповідати казку: «В деякому царстві, в деякому государстві жила собі юна королева…» У цей час ставиться стіл та стілець на авансцені для наступної дії та вмикається освітлення.

КАРТИНА І ( за казкою С. Я. Маршака «Дванадцять місяців»).

Палац. Класна кімната королеви. Парта. На оксамитовій подушці сидить і пише довгим золотим пером чотирнадцятилітня королева. Перед нею схожий на старовинного астролога сивобородий професор арифметики і краснопису. Він у мантії в докторському химерному ковпаку з китицею.

К о р о л е в а. Яка гидота це писання! Всі пальці в чорнилі.

П р о ф е с о р. Слушно кажете, ваша величносте. То дуже неприємне заняття. Недаремно старовинні поети обходилися без письмового приладдя, тому їхні твори й віднесені наукою до розряду усної творчості. Проте наважуюсь попрохати вас накреслити власною вашої величності рукою ще чотири рядки.

К о р о л е в а. Та добре вже. диктуйте.

П р о ф е с о р. «Травка зеленіє, сонечко блищить. Ластівка з весною вже до нас летить».

К о р о л е в а. Я напишу тільки: «Травка зеленіє». (Пише.) Травка зе-ле…

Входить державний к а н ц л е р .

К а н ц л е р (низько схиляючись). Доброго ранку, ваша величносте. Дозвольте найшанобливіше просити вас підписати два накази.

К о р о л е в а. Ще писати! Добре. Але тоді вже я не буду дописувати «зеленіє». Дайте ваші папірці! (Підписує папери один за одним).

К а н ц л е р. Дуже вдячний, ваша величносте. А тепер я дозволю собі попросити вас…

К о р о л е в а. Знов написати?

К а н ц л е р. Тільки вашу височайшу резолюцію поставити ось на цьому проханні.

К о р о л е в а (нетерпляче). Що ж я повинна написати?

К а н ц л е р. Одне з двох, ваша величносте: або «стратити», або «помилувати»…

К о р о л е в а (стиха). По-ми-лу-ва-ти… Стра-ти-ти… Краще напишу «стратити» — це коротше.

К а н ц л е р бере папери, кланяється і виходить.

П р о ф е с о р. Дозвольте спитати, ваша величносте, скільки буде сім разів по вісім?

К о р о л е в а. Щось не пригадую… Це мене ніколи не цікавило… А вас?

П р о ф е с о р. Звичайно, цікавило, ваша величносте!

К о р о л е в а. Як дивно! Ну, до побачення, наш урок закінчений. Сьогодні, перед Новим роком, у мене безліч справ.

П р о ф е с о р. Якщо така воля вашої величності… (Сумно і покірно збирає книжки).

К о р о л е в а (кладе лікті на стіл і стежить за ним). Справді ж, добре бути королевою, а не простою школяркою. Всі мене слухають, навіть мій учитель. Скажіть, а що ви зробили б з іншою ученицею, якби вона відмовилася відповісти вам, скільки буде сім разів по вісім?

П р о ф е с о р (боязко). Поставив би у куток.

К о р о л е в а .Ха-ха-ха! Ви, як виявляється, дуже жорстокий дідуган. А чи ви знаєте, що я можу вас стратити! І навіть сьогодні, якщо захочу!

П р о ф е с о р (тремтячи). Ваша величносте!

К о р о л е в а . Так, так, можу. Чому б ні?

П р о ф е с о р. Але чим же я прогнівив вашу величність?

К о р о л е в а. Ну, як вам сказати?.. Що б я не мовила, що б не написала, ви кажете: не так. А я люблю, щоб зі мною погоджувались.

П р о ф е с о р. Ваша величносте, присягаюсь життям, я більше ніколи не сперечатимуся, якщо така ваша воля.

К о р о л е в а. Присягаєтесь життям? Ну, гаразд. Тоді продовжимо наш урок. Запитайте в мене щось! (Сідає за парту).

П р о ф е с о р. Скільки буде шість разів по шість, ваша величносте?

К о р о л е в а (дивиться на нього, схиливши голову набік). Одинадцять.

П р о ф е с о р (сумно). Саме так, ваша величносте. А скільки буде вісім разів по вісім?

К о р о л е в а. Три.

П р о ф е с о р.  Правильно, ваша величносте. А скільки буде…

К о р о л е в а. Скільки та скільки! Яка-бо ви допитлива людина! Запитує, запитує… Краще самі розкажіть мені щось цікаве.

П р о ф е с л р . Про що саме, ваша величносте?

К о р ол е в а. Ну. не знаю. Щось новорічне. Адже ж завтра Новий рік.

П р о ф е с о р. Ваш покірний слуга!.. Рік, ваша величносте. складається з дванадцяти місяців… Місяці звуться: січень, лютий, березень, квітень, травень, червень, липень, серпень, вересень, жовтень, листопад, грудень Місяці йдуть один за одним. І ніколи ще не бувало, щоб лютий настав раніше січня, а вересень раніше серпня.

К о р о л е в а. А якби я схотіла, щоб тепер настав квітень?

П р о ф е с о р. Це неможливо, ваша величносте!

К о р о л е в а. Ви знову?..

П р о ф е с о р. (благально). Це не я заперечую вашій величності. Це наука і природа!

К о р о л е в а. Скажіть, будь ласка! А коли я видам такий закон і поставлю велику печатку?

П р о ф е с о р (безпорадно розводить руками). Боюсь. Що й це не допоможе… Але навряд чи вашій величності будуть потрібні такі зміни в календарі. Адже кожен місяць приносить нам свої подарунки і розваги. Грудень, січень і лютий — санки та ковзани, новорічну ялинку, в березні починає танути сніг, у квітні з-під снігу визирають перші проліски…

К о р о л е в а. Я хочу, щоб уже був квітень, я дуже люблю проліски! Я їх ніколи не бачила.

П р о ф е с о р. До квітня лишилось зовсім небагато, ваша величносте, лише якихось три місяці, або дев’яносто днів.

К о р о л е в а. Дев’яносто? Я не можу чекати і трьох днів. Завтра новорічний прийом, і я хочу, щоб у мене на столі були ці… як ви їх назвали… проліски!

П р о ф е с о р. Ваша величносте, але закони природи…

К о р о л е в а (перебиваючи його). Я видам новий закон природи!.. (Плескає в долоні). Гей, хто там? Пошліть до мене канцлера! (Професорові). А ви сідайте за мою парту і пишіть .(Замислюється.) «Травка зеленіє, сонечко блищить, а в наших королівських лісах розцвітають весняні квіти. Тому наймилостивіше наказуємо приставити до Нового року в палац повний кошик пролісків. Того, хто виконає нашу волю, ми нагородимо по-королівському… Що б його таке пообіцяти? Почекайте, це писати не тре ба. Ну ось, вигадала. Пишіть: «Ми дамо йому стільки золота, скільки вміститься в його кошику, оксамитову шубу на сивій лисиці й дозволимо взяти участь у нашому новорічному королівському виїзді». Ну, написали? Як ви повільно пишете!

П р о ф е с о р, «…на сивій лисиці»… Я давно вже не писав диктанту, ваша величносте!

К о р о л е в а. Ну, гаразд. Тепер дайте мені перо, я напишу своє високе ім’я. (Швидко ставить закарлючку і махає аркушиком, щоб чорнило швидше висохло).

У дверях з’являється к а н ц л е р.

К о р о л е в а. Ставте печатку сюди й сюди! І подбайте про те, щоб усі в місті знали мій наказ.

К а н ц л е р (швидко пробігає очима). До цього — печатку?! Воля ваша, королево!

К о р о л е в а. Так, так, воля моя, і ви повинні її виконати.

Виходять. У кутку з’являється світло , а на авансцені згасає.

II дія

Г е р д а . Ні, ні і ні! Не хочу я слухати казку про примхливу та невиховану дівчинку! Бабусю, а може, ти знаєш казку про гарного і слухняного хлопчика? Мені здається, декому було б дуже корисно послухати.

К а й . На кого ти натякаєш, я, звичайно, зрозумів. Але якщо бабуся згодна розповісти , я з задоволенням послухаю про чемного хлопчика.

Б а б у с я. А хотіли б ви не тільки послухати, а ще й побачити все на власні очі?

Г е р д а . Так, звичайно, а що треба робити?

Б а б у с я. Простягніть свої долоні над цим чарівним гарбузиком. Раз на рік, в новорічну ніч, він може виконати декілька найщиріших бажань чистих душею дітей. Готові? Починайте бажати!

Демонструється уривок з мультфільму «Полярний експрес»

К а й (голосним таємничим шепотом). Бабусю, а як це можна припинити? Щось цей хлопчик занадто добрий. Я жодного порівняння з ним не витримаю.

Б а б у с я. Ну, добре, припинимо. А що натомість хочете почути?

К а й. Люба сестричко, а давай дізнаємось, чи отримала королева проліски — на Новий рік? Хіба ж тобі не цікаво?

Г е р д а . Цікаво. Бабусю, продовжуйте, будьте ласкаві, про королеву розповідь.

КАРТИНА II (за казкою С. Я. Маршака «Дванадцять місяців»).

Маленький будиночок на околиці міста. За вікнами метелиця. Баба замішує тісто. Дочка сидить біля печі і перебирає кошики. Спочатку бере до рук маленький, потім більший і найбільший.

Д о ч к а (тримаючи в руках маленький кошик). А що, мамо, в цей кошик багато золота ввійде?

Б а б а . Та чимало.

Д о ч к а . На шубку вистачить?

Б а б а. Чого там — на шубку, донечко! На усе придане вистачить — і на шубки, й на спіднички. Та ще й на панчішки й хусточки зостанеться.

Д о ч к а . А в цей скільки вміститься?

Б а б а. Стільки, що й на будинок кам’яний вистачить, і на коня з гнуздечкою, і на баранця з овечкою.

Д о ч к а. Ну, а в цей?

Б а б а. Що й казати! На золоті їстимеш-питимеш, у золоті ходитимеш, у золото взуєшся, золотом вуха завісиш.

Д о ч к а . То я цього кошика й візьму! (Зітхаючи.) Одна біда — де пролісків знайти? І все ж піду до лісу та пошукаю. (Хапає найбільший кошик). Хіба ж пощастить ще колись потрапити до самої королеви на свято? Та ще кошик золота дадуть.

Б а б а . Не йди! Замерзнеш у лісі!

Д о ч к а . То ви до лісу йдіть, наберіть пролісків, а я їх до палацу віднесу.

Б а б а. Чи ж тобі, донечко, рідної матері не шкода?

Д о ч к а. Шкода вас, та й золота шкода, а ще більше себе! Закутайтесь тепленько та йдіть.

Б а б а. Хороша дочка, що й казати! У таку негоду хазяїн собаки на вулицю не вижене, а вона матір виштовхує.

Д о ч к а. Еге ж, вас виженеш! Ви й кроку для дочки не ступите. Отак і просидиш через вас усе свято в кухні біля печі. А інші з королевою в срібних санках кататимуться, золото лопатою загрібатимуть… (Плаче). Ну, коли не хочете самі йти й мене не пускаєте, то нехай хоч сестра піде. Ось прийде вона з лісу, а ви її знову туди пошліть.

Б а б а . І справді! Чого б не послати? Ліс недалечко, збігати недовго. Набере вона квіточок, а ми з тобою їх до палацу віднесемо. А замерзне… Така вже її доля. Хто за нею плакатиме?

Д о ч к а . Та вже, певно, не я. Набридла вона мені. За ворота вийти не можна — тільки про неї і мова: «Сирітка нещасна!», «Робітниця — золоті руки!», «Красуня — очей не відведеш!» А чим я гірша?

Б а б а . Ти краща, та тільки не кожен це бачить. Вона ж хитра, підлеститись уміє. Тому поклониться, цьому посміхнеться. От усі й жаліють її. Сирітка та сирітка! А чого їй, сирітці, бракує? Хустину я їй свою віддала, і двох років її не проносила, а потім тільки макітру обгортала. Черевички твої позаторішні доношувати їй дозволила. Чи мені шкода? А вже хліба скільки на неї йде! Вранці шмат, та в обід окраєць, та ввечері шкоринка. Скільки це за рік вона з’їсть! Інша не знала б, як віддячити, а від цієї слова не почуєш.

Входить пасербиця. Хустка на ній засипана снігом. Вона знімає її, струшує, підходить до печі й гріє руки.

Б а б а. Що там надворі ?

П а с е р б и ц я. Так мете, що ні землі, ні неба не видно. Ледве додому добралася.

Д о ч к а. Треба тобі ще декуди збігати.

П а с е р б и ц я. Далеко?

Б а б а . Не так і близько, та й не далеко.

Д о ч к а . До лісу.

П а с е р б и ц я. До лісу? Чого?

Д о ч к а. Проліски потрібні.

П а с е р б и ц я (сміючись). Хіба що за пролісками збігати! У таку віхолу! А я одразу й не збагнула, що ти жартуєш. Злякалася: нині й загинути неважко — сніг валом валить, з ніг збиває.

Д о ч к а . Я і не жартую. Кажуть, що тому, хто сьогодні пролісків набере, королева кошик золота дасть, шубку на сивій лисиці подарує і в своїх санках містом прокатає!

П а с е р б и ц я (дивиться у вікно). Сутеніє вже. Не піду я!

Д о ч к а . Як це — не підеш?

П а с е р б и ц я. Невже ж вам мене зовсім не шкода? Загину я в лісі.

Д о ч к а . А що ж, мені замість тебе до лісу йти?

П а с е р б и ц я (схиливши голову). Та золото ж не мені потрібне.

Б а б а. Авжеж, тобі нічого не потрібно. Ти все маєш, а чого нема — те в мачухи та в сестри знайдеться.

Д о ч к а. Вона в нас багата, від кошика золота відмовляється! То підеш чи ні? Не підеш?1 Де моя кожушинка? (Зі слізьми в голосі). Хай вона собі тут біля печі гріється, пироги їсть, а я до півночі лісом ходитиму, в заметах грузнутиму… (Хапає кожушок і біжить до дверей.)

Баба тягне її за поли.

Б а б а. Ти куди? Хто дозволив? Сідай на місце, дурненька! (До пасербиці). А ти хустину на голову, кошику руки й іди! Та гляди мені: якщо дізнаюсь, що ти десь у сусідів просиділа, в хату не пущу — замерзай надворі!

Пасербиця закутується, бере кошик. виходить.

Світло гасне. Висвітлюється куток. Кай та Герда звертаються до бабусі, яка задрімала, і намагаються  її розбудити.

III дія

К а й . Бабусю, ми ж так і не дізналися? Чи знайшла пасербиця проліски? Чи сповнилось бажання юної королеви?

Б а б у с я (прокидається). Що? Де? Звичайно ж, усе збулось! І пролісків пасербиця назбирала, і нагороду отримала, і навіть королева трішки змінилась у кращий бік. Під Новий рік та на Різдво ще й не такі дива бувають! Усі бажання найпотаємніші та найнездійсненніші можуть збутися! Звичайно, якщо душа в людини чиста, та ще й чарівний гарбузик поряд.

Г е р д а . Каю, а давай ми спробуємо з тобою загадати бажання, наше найбільше бажання! Можливо, під Новий рік воно здійсниться?! Можна, бабусю?

Б а б у с я. Звичайно!

К а й , Ге р д а (по черзі, з великим піднесенням і виразністю). Бажаємо надзвичайно яскравого свята з іграшками і прикрасами. Дідом Морозом та ялинкою і. найголовніше, разом з татом та мамою!!!

Дзвінок у двері. Діти біжать відчиняти. До кімнати входять тато та мама з ялинкою і подарунками.

Т а т о. Нехай за вікном хуртеча злиться, а нам співати і радіти!

М а м а. Горить ялинка у світлиці — з Різдвом Христовим, любі діти!

Д і т и . З Різдвом Христовим, тато й мамо!

К а й, Г е р д а, б а б у с я . Схилився за ворота вечір, зоря нова зійшла на обрій! Чарівно так змінились речі!

У с і. З Різдвом Христовим, добрі люди!

Живи, книго!

(На сцені плакат “Живи, книжко!” Стіни класу, зали прикрашено ілюстраціями до відомих книжок, дитячими малюнками на книжкові теми. В супроводі маршу на сцену виходять учасники свята).

1-й учень:             Тиждень книжки – зазвучало

Серед міста, як сигнал.            (У селі в нас, як сигнал.

За годину місто стало,                       За годину село стало,)

Мов один читальний зал.

2-й учень:          Всі читають урочисто –             (Всі читають- і малі,

І безвусі, й вусані.                     І безвусі, й вусані.

Скільки мешканців у місті,      Скільки мешканців в селі,

Стільки тут і читачів.                Стільки тут і читачів.)

3-й учень:            І з малими читачами

В хаті клопіт вечорами:

Від книжок, хоч треба спати,

їх ніяк не відірвати.

4-й учень:          За той тиждень розмаїті

Полюбились так книжки,

Що кладуть донині діти

На ніч їх під подушки.

(Пісня “Книжчин тиждень”. Сл. С. Маршака, муз. В. Коваленко).

Хлопчик:           В нашого Олеся

Книги – найбрудніші,

Всі вони патлаті,

Порвані, горбаті.

Ну, нема на них лиця:

Без початку, без кінця.

Палітурки, як ганчірки, –

Ті книжки ридають гірко.

Дівчинка:           Бився Олесь з хлопчаками,

Він розмахував книжками,

Дав Мишку до голові –

Замість книжки стало дві!

(З’являється Олесь – дуже неохайний хлопчина. Назустріч йому юрба школярів. Олесь розмахує портфелем, школярі розбігаються).

Хлопчик:           Гірко “Гоголь” всім жалівсь:

Чепурун він був колись,

Хто б тепер його впізнав?

Нечупарою він став.

Дівчинка:           Бідоласі “Робінзону”

Шкіру зідрано з картону.

Намальовано гарбуз.

Хлопчик:           А в “Граматиці” пом’ятій

На сторінці тридцять п’ятій

Виріс раптом сажотрус.

Дівчинка:           В “Географії” Петрова

Намальована корова

І написано: “Оця

Географія – моя.

Хто цю книжку візьме стиха,

Той зазнає горя й лиха”.

Хлопчик:           Запитали книжки люто:

Книжки-нечупари (хором): Як Олеся нам позбутись?

Дівчинка: І сказали браття Грімм:

Брати Грімм (двоє хлопчиків стоять, обнявшись, на грудях напис: “Брати Грімм. Якоб, Вільгельм”): “Ми знайдемо кращий дім!”

Хлопчик:           Обдертий, некрасивий

“Задачник” буркотливий

Прошамкать ледве зміг:

Задачник:          Дівчата і хлоп’ята

Калічать книг багато.

Куди нам утікати

Від Олеся й від них?

Брати Грімм:     Замовкни, древній мінус!

Дівчинка:           Сказали “Брати Грімм”.

Брати Грімм:     І більше не гніви нас

Бурчанням ти своїм!

Втечем в бібліотеку

Затишно й любо там.

Вона тут недалеко.

В ній добре буде нам!

Хлопчик:            А “Хатина дядька Тома” каже:

Хатина дядечка Тома:

Я лишуся вдома,

Хоч життя моє сумне,

Кривдить Олесь і мене…

Дівчинка:            Спартак гукнув:

Спартак:              Ні, треба йти!

Занадто вже терпляча ти!

Дон Кіхот:           Вперед!

Хлопчик і дівчинка:    Їм “Дон Кіхот” кричить.

І книги вирушили вмить.

(Учні в костюмах книжок сходять зі сцени, залишаються ведучі – хлоп­чик і дівчинка. На сцені – нібито зал бібліотеки).

Хлопчик:             Безпритульниці-каліки

Увійшли у зал великий.

Світять лампи над столом,

А полиці всі – за склом.

Дівчинка:            Всі у шкіряній оправі

Там книжки уздовж стіни.

І, як глядачі цікаві,

Зверху дивляться вони.

(На сцені знову з’являються книжки Олеся, вони втекли від свого господаря в бібліотеку).

Хлопчик:             Тут “Задачник” – необачник

Сполотнів і став шептать:

Задачник:              Шість по вісім – сорок вісім.

П’ять по дев’ять – сорок п’ять.

Дівчинка:              Тут “Крилов” старий в тривозі

Утекти уже хотів,

Та побачив на дорозі

Враз суворих сторожів.

(“Крилов” удає, ніби, злякавшись, тікає. Книжки збиваються докупи. Захо­дять сторожі – п’ять хлопців, одягнених в однакові темні халати, в руках щітки, швабри, вони труть ними підлогу).

Хлопчик:            Принесли вони водиці,

Стали зали прибирать.

Підмітати всі полиці,

Палітурки витирать.

Дівчинка:           Як підлогу стали терти,

У кутку, біля стіни,

Купу книг брудних, подертих

Враз побачили вони.

Хлопчик:            Не було у книг лиця.

Без початку, без кінця,

Палітурки, як ганчірки…

Сторожі ридали гірко.

Сторожі:            Бідні книги, на шматки

Вас порвали хлопчаки!

Ми пошлем вас до лікарні –

Лікарі там дуже гарні.

Там вас, бідних, пожаліють,

І почистять, і зашиють.

І підклеять вас на славу,

І одягнуть у оправу!

(Кілька дітей у білих халатах, ковпаках, на обличчях – білі марлеві пов’язки, над столом імітують операцію, маніпулюють ножицями, голкою, ватою. Чути слова “головного лікаря”: “тампон, перевірте тиск, скальпель” тощо. Після “опе­рації” він звертається до залу, показуючи вилікувані книжки).

Лікар:                 Вийшли книги із лікарні,

Сторінки їх стали гарні,

На нові оправи вміло

Ярлики їм наліпили.

Понесли в просторі зали –

І полиці їм вказали.

Вчитель: Від своїх поганих хазяїв, які зовсім не бережуть підручників, Ісують їх, рвуть листки, кидаються ними книги сильно хворіють. І довО’ Зиться їх лікувати у лікарні: чистити, клеїти, зшивати.

Кожна книжка – це мудрий, чесний друг. Вони ведуть нас у дивовижний і удовий світ, знайомлять з прекрасними людьми. Читаючи, ви і самі стаєте розумнішими, сильнішими, добрішими. То хіба ж можна залишати друга в біді? – їй можна псувати книжку? Кидати, рвати її, малювати на ній? Ні, не можна! (Вчитель дарує учням гарно написані правила користування книгою). А з вашими книжками все в порядку? Чи не хворі вони, часом? Якщо хворі ваші друзі-книжки, то швидше їм на допомогу!

(Представники класів “лікують” книги за столами, де заздалегідь приготов­лено ліки: клей, папір, ножиці, нитки, голки тощо).

(Діти знову по обидва боки сцени. З’являється Олесь. Він щось шукає).

Хлопчик:            У Олеся знов невдача:

Задана йому задача.

Став шукать Олесь задачник –

Загляда у кожен ящик,

Під столи, під табуретки,

Під дивани і кушетки,

У печі шука, в відрі

І у будці у дворі,

Дівчинка:             Йому боляче і кривдно,

А задачника не видно.

Що робити ? Як тут буть ?

Де задачник роздобуть ?

Хоч топися – хоч в далеку

Поспішай бібліотеку.

(Не знайшовши книжки, Олесь сходить зі сцени. Через деякий час повер­тається. З’являються і його колишні підручники).

Хлопчик:           У читальний зал великий

Вбіг малий хлопчина з криком,

Став питати шалапут:

Олесь:                Даєте книжки ви тут?

Хлопчик:             А книжки на всі лади

Закричали…

Книжки (хором): Геть іди!

(Здіймається галас, шум, гамір. Книжки проганяють Олеся, який, прикри­ваючись портфелем, тікає зі сцени).

(Входить хлопчик, на грудях якого аркуш паперу з написом: “Книжка про книжки”).

Хлопчик:            Я давно писав цю книжку

І, признатися, зрадіє,

Як на днях зустрів Олеся

По дорозі в місто Львів.

Він давно вже не дитина,

А відомий інженер.

В нього є малий хлопчина,

Славний колекціонер.

Побував у них я вдома,

В них полиця над столом.

П’ятдесят чотири томи

Там побачив я за склом.

В палітурках пречудових.

Дружно вирівнялись в ряд,

Сяють книги сина й тата,

Наче вийшли на парад.

Добре жить їм біля столу –

Хазяї їх бережуть.

І нікуди, і ніколи

Вже вони не утечуть!

(Пісня “Нам без книг ніяк не можна” (Муз. В. Шагюваленка, сл. 3. Бичко-вої. Всі сідають).

Бібліотекар: Дорогі читачі! Задумайтесь, яке місце у вашому житті зай­має цікава книжка, як її треба берегти і шанувати. Герої наших улюбле­них книжок поруч з нами. Вони дуже різні: розумні, хоробрі та сміливі. Вони завжди ведуть нас за собою. І так буде весь час: і дорослими станете, а з вами назавжди залишаться ваші друзі – герої улюблених книг.

 

СВЯТО ПИСАНКИ

(Зал прикрашений вишивками. Посередині залу на стіні образ-Божої Матері в обрамленні вишитого рушника. На столах в кошиках розкладені писанки, крашанки, баранчики, прикрашені рушниками).

Я – писанка, писана житнім вогнем,

Проціджена через вузеньку кирстку,

Мене ще леліятимуть у любистку,

Абись-те любили, любили мене.

Котитимусь легко з голодних верхів

В хустині оранжевій, у вишиванці,

Де барви, мов звуки флоярині вранці,

Глибокі, терпкі, мов не з наших віків…

Ведучий І: Сьогодні важко знайти людину, яка б лишалась байдужою і не захоплювалась красою українських писанок, цих справжніх шедеврів, цих крихких виробів людських сердець і рук. Писанки ще в древні часи розпису­вали деякі слов’янські племена. У своїх писанках наші пращури відображали світ, у якому вони жили, свої погляди і вірування, вшановували сонце як дже­рело тепла і весняного пробудження, а саме яйце-писанка було символом зародження життя.

Ведучий II: Звичаї, вірування та ігри, пов’язані з писанками, що зберігаються в народі по нинішній день, указують, що писанки своєю традицією сягають гли­боко в дохристиянські часи.

Ведучий І: Яйце було знаком Сонця, Весни. Птиця – це вісник весни, радості, сонця. Птахи починають нести яйця й виводити пташенят лише навесні, із сонцем. Яйце було амулетом, за допомогою якого людина заво­рожувала в собі та з’єднувала добрі сили, а лихі – відвертала.

Виводить мама дивним писачком

по білому яйцю воскові взори.

Мандрує писанка по мисочках

Із цибулини золотим узваром.

З настоями на травах і корі,

на веснянім і на осіннім зіллі –

і писанка оранжево горить

у філігранному сплетінні ліній.

То вже вона, як дивовижний світ,

То вже дзвенить, як згусток сонця,

Буяють буйно квіти у росі,

Олені бродять в березневім сонці.

І стилізовані сплітаються сади

У маєві густих обрамлень.

Мереживом найтоншим мерехтить

Космацький пращурів орнамент.

Ведучий ІІ. Наші предки вірили, що писанка має магічну силу. Старі люди і нині вважають її особливою святістю, що приносить добро, щастя, доста­ток, захищає людину від усього злого. Писанку треба вміти вчасно писати, дібрати необхідні фарби, вміти її замолити і дати, кому належить. Ведучий І: Писанки носили на могили батьків та дідів. Ведучий II: Писали дівчата писанки кожна потайки, ворожили над білою шкарлупою, купали кожне яйце в трав’яних фарбниках-галунах, покривали символами сонця, воскресіння, любові, щастя, родючості. А найкращу дару­вали нареченому, своєму судженому.

Ой, чия то дівчинонька по горі ходила,

Взяла в руки писаночку — води ся налила?

Ой, молоді легіники, де воли наймете?

Я згубила писаночку, чи їтам знайдете?

Ой, займемо сиванки в зелену ліщину,

Заміняєм писаночку за файну дівчину.

Ой, калино, калиночко, чом у лузі стоїш,

Ой, ти файна писаночко, чом ся мене боїш?

Який листочок на явору, такий на калині,

Ти писанку подарував, маю ще донині.

Йде Ведикдень. Гей, дівчата, Будем писанки писати. Писаночок-крашаночок Напишемо аж сім коробочок. Як сказали, так зробили, Трохи воску розтопили:

Прийдуть гості у вівторок.

Писаночок буде сорок.

Є що друзям показати,

Любим гостям дарувати.

Ведучий І: Якщо дівчина дарувала парубкові писанку – це означало, що вона його вибирала. Дівчата малювали писанки і несли на плай, пускали з гори. Куди вона скотилася, звідти буде суджений.

Ведучий II: Воронь Боже, аби хтось увійшов до хати, як розписували пи­санки. Ґаздиня враз шепотіла: “Сіль тобі в очах, кремінь у зубах. Як не шко­дить земля воскові, так аби не пошкодили твої очі моїм писанкам”.

А ще, як розписували писанки, не можна було згадувати про померлих, аби не зашкодити тому, хто дістане готову писанку. То таке повір’я… Тож доки пишуть писанки, доти буде “світ”.

Спекла мама на Великдень

Біленькі паски.

А “я куплю фарб і спишу

Гарні писанки.

Розмалюю на писанках

Квіти, ялички.

І роздам їх на Великдень,

Поміж діточки.

Я братові маленькому

Дам писанки дві,

Щоб качав їх по зеленій

Шовковій траві.

Ведучий І: Ще з дохристиянських часів люди дарували один одному варені розписані яйця, які треба було з’їсти, бо інакше вважався кровним ворогом. Іще живуть у народі перекази, що з писаночки почався світ. І всі лихі та злі духи ведуть запеклу війну проти писанкарства.

Ведучий II: Живе у темнім і зворі злий дух, прикований до скелі дванад­цятьма ланцюгами. Посилає він на землю своїх слуг і питає щоразу: “Чи пишуть люди писанки, чи ні?” – “Пишуть усі люди, – кажуть йому слуги. -Люди живуть мирно”. Тоді шаленіє злий дух, зривається з ланцюгів, а ковалі ще міцніше заковують його.

Доки ковалі заковують, доти він не розірве ланці, а люди писатимуть писанки. А доки пишуть писанки, доти буде світ.

Ой, на свята Великодні

Вихвалялись всі, хто годні.

Вихвалялась паска:

“Я смачна і красна”.

Обізвались писаночки,

Невеличкі крашаночки:

“Хоч хвалитися – це гріх,

Ми таки найкращі всіх”.

Аж на диво, рідна непе,

Поросяточко печене

Скочило на рівні ноги:

“Уступайтеся з дороги”.

Аж тут хрін із бородою

Вже готується до бою:

“Маю з гички я корону

Зараз вас усіх розгоню”.

Аж нараз прийшло кропило,

Насварило, покропило:

“Мир хай буде всім сьогодні,

Бо це свята Великодні”.

Ведучий II: А зараз усіх запрошуємо подивитися виставу “На Великдень”. (Дія відбувається в кошичку на столі перед святковим сніданком).

Яйце:                 Хтось тисне щохвилини,

Не чую рук вже й ніг,

Затерпла всенька спинка

Й болить вже правий бік!

Гей, хто тут? Озовися!

Наліг, що все тріщить.

Ти чуєш? Піднімися,

Не можу більш терпіть!

Хрін:                   Хто ниє біля мене

У цей святковий день?

Яйце:                 Це я, яйце свячене…

Хтось душить, наче пень.

Хрін (придивившись):   То шинка, друже милий,

Обабіч розляглась…

Спить, бач, як знахабніла.

(Хрін відсуває шинку).

Шинка (прокинувшись): А вам до того зась…

Яйце (радісно):     Тепер уже вільніше

Та й біль вже не такий…

Хрін:                   І вигляд веселіший.

Яйце:                  Ти – добрий… Хоч гіркий.

Хрін:                   Що за такого, мабуть,

Мені не дивина…

Проте всі поважають,

Як прийде лиш весна.

Сьогодні свято – Пасха…

Я незамінний тут.

Який смачний я з м’ясом…

Ковбаса (ображено):              Хвалько ти, шалапут!

Смачніша всіх на світі

І найситніша – я,

Мене їдять і діти,

І вся людська сім’я.

Беруся радо в боки –

Гей, гоп, са-са, са-са,

Червоні в мене щоки –

Танцює ковбаса

(Танцює).

Масло:                  Я теж потрібне людям,

Їм ситності даю…

Мене і в страві люблять,

І хворі з маслом п’ють.

Без мене свято Пасха

Не може обійтись.

Сир:                    Скажи мені, будь ласка,

Чи гірший я, ніж ти?

До мене дай сметани –

Хоч пальці оближи.

А вареники із мене

Чи ж не смачні, скажи?

Паска (гордо):   Та що там говорити!

Важливіша я тут!

Без мене вас святити

До церкви не підуть!

Я – голова над вами,

Мій рід йде з давнини,

Шанують нас віками

І славлять щовесни.

Та й Паскою Великдень

Звуть люди на землі…

Тоді і день великий,

Як паска на столі

З родзинками, медком…

Їдять мене на свято

Із м’ясом, молоком…

Крейда:              Я теж, як ви, свячена –

Лиш з церкви принесли –

На дверях, хоч не вчена,

Малюю я хрести.

Писанка:            Я писанка, красуня,

Вся в рисках і квітках.

Красу митців несу я,

Їх славлячи в віках.

Мене кладуть у свято

На пишному столі,

Щоби моїм убранством

Втішалися малі.

Шинка:                “Краса”, “любов” – всі трублять…

Давно я знаю вас!

Однак мене всі люблять

Без всяких там прикрас.

Писанка:             Без мене наше свято

Не буде тим, чим є,

Бо писанка багато

Всім радості дає.

Хрін (додавши): В цій писанці вкраїнська

Душевна глибина:

Жива блакить барвінка

Й хода весни красна.

Свічка (до всіх): О, знати ми повинні

Ціну собі та іншим,

Любов, як ту святиню,

Нести до серця всім.

Свята – це дні єднання

З родиною родин,

Це наше спільне знам’я,

Бо ми – народ один!

Ми знаєм тільки чвари

І множимо роздор…

Вкраїнці, досить сварок —

Єднаймось під прапор!

Так нашому народу

Франко давно казав.

Будуймо ж дім із згоди,

Бо слушний час настав.

Розмову припинімо…

Вже йдуть Господарі.

Христос воскрес! – скажімо

У мирі і добрі.

(Пісня “Христос воскрес”).

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

Земленька зі сну збудилась,

В трави, цвіти замаїлась.

Чути голос із небес:

Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Христос Воскрес, Христос Воскрес!

Звір і птичка веселиться,

Миром Божий світ краситься.

Люди! Мир дав Бог з небес:

Христос Воскрес! Христос Воскрес!

 

 

Всесвітній   день   родини      (Міжнародний   день   сім’ї)

15  травня

У 1993 році Генеральна асамблея ООН прийняла постанову, що починаючи з 1994 р. 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день сімей.

Зроблено це з метою поглиблення розуміння питань сім’ї та підвищення інституціональних можливостей країн вирішувати серйозні проблеми, пов’язані з сім’єю, на основі комплексної політики.

ООН розглядає сім’ю як базовий елемент суспільства, тому, вважають в організації, коли зневажаються основні права однієї сім’ї, під загрозою знаходиться все людство.

Слово “родина” походить від кореня “род”, “рід”, що говорить саме за себе. “Сім’я” має відношення до семені та продовження роду, тобто народження і виховання дітей, яке традиційно вважається основним призначенням створення сім’ї.

Сім’я була і залишається хранителькою людських цінностей, культури і історичної спадкоємності поколінь, чинником стабільності і розвитку. З родини починається життя людини, тут відбувається формування її як громадянина. Тому союз сім’ї і держави – необхідна застава процвітання і добробуту його громадян. Благополуччя сім’ї завжди залишатиметься мірилом розвитку і прогресу країни.

Центр ООН з проведення Дня сім’ї припускає, що святкування Дня на національному рівні сприятиме представленню проектів, орієнтованих на сім’ї, проведенню дискусій з проблем родини, конференцій і фестивалів.

Жодна нація, жодне цивілізоване суспільство не обходилися і не зможуть обійтися без сім’ї. Сім’я – це основа основ і для кожної людини і для кожної держави. В нашій державі теж споконвічно складалися традиції, спрямовані на зміцнення сімейних, родинних зв’язків, відповідальності батьків за виховання дітей. Адже буде жити сім’я – буде жити й процвітати Україна!