Я – Лушпай Наталія Леонідівна,
вчитель української мови та літератури вищої категорії
Заводівського навчально – виховного комплексу
«навчально–виховний заклад–дошкільний навчальний заклад»
Горностаївської районної ради Херсонської області
голова шкільного методичного об’єднання,
керівник літстудії «Поезія слова»
Моє життєве кредо
Вічний пошук, самоосвіта, бажання,
Віра в успіх і творче дерзання
Проблема: «Формування духовного світу учнів, інтелектуальної, комунікативної, креативної компетентностей, соціалізація учнів, використання інформаційних технологій на уроках української мови і літератури та у позакласній роботі».
Мої завдання:
- Використання завдань пошукового характеру з метою розвитку творчих здібностей учнів.
- Добір оптимальних форм і методів навчання, що сприяють розвитку уяви, критичного мислення, мовлення.
- Застосування технології особистісно зоорієнтованого навчання.
- Формувати духовно багату мовну особистість, виховувати загальнолюдські цінності.
- Створити належні умови для адаптації, успішного навчання учнів
Дидактичні вимоги :
- раціональне використання кожної хвилини уроку;
- використання активних методів навчання;
- формування вмінь учнів самостійно здобувати знання й застосувати їх на практиці
Народилася в селі Шабо Білгород – Дністровського району Одеської області. Після закінчення Горностаївської середньої школи, що на Херсонщині, вступила до вузу. 
У 1988р закінчила філологічний факультет
Херсонського педінституту імені Н.Н.Крупської.
Педагогічний стаж – 28 років. Працюю у Заводівському НВК с.Заводівки Горностаївського району вчителем української мови та літератури, очолюю методичне об’єднання вчителів гуманітарного циклу, керівник літстудії «Поезія слова», лауреат районного конкурсу «Учитель року – 2007», учасник заочних районних конкурсів «Учитель року – 2011», «Учитель року – 2014». Нагороджена грамотами.
З дитинства закохана у рідне слово. Люблю музику, поезію, пишу вірші. Понад усе на світі прагну жити під мирним небом України.
Мрію, щоб мої учні досягли вершин, стали вірними патріотами своєї Батьківщини.
Я закликаю їх боротись і працювати на благо Вітчизни. Переконана, що девізом їх життя стануть ці захоплюючі рядки:
Живім! Якщо у праці, то до мозолів,
Якщо у пісні, щоб душа співала.
Нехай сповна і радощі, й жалі,
Аби лиш марно дні не проминали!
Наталія Лушпай
Карусель життя
Незабаром п’ятдесят – полудень віку…
Рокам немає ліку –
Нанизались вони, мов намисто.
Перед очима пронеслось дитинство,
Моя вулиця, рідна хатина,
Батьки, сусіди, вся родина.
Навчання в школі, інституті –
Промайнули чудові роки!
Я їх не забуду ніколи –
Пам’ятатиму завжди!
Юність дала мені крила,
Щоб я до сонечка злетіть змогла,
Щоб працювала і творила,
Цілеспрямована була.
Робота в школі – клопоту доволі,
Але ж і радість відчуваєш повсякчас –
Сієш знання і паростки любові.
Сходи зійдуть – прийде усьому час!
Наче вулик НВК:
Галасує дітвора.
Як гамірно довкола –
Бентежная пора!
Уроки. Вечори і ранки,
Брейн – ринги, КВК і сподіванки.
Методоб`єднання, походи, вікторини,
Педради, ігри і турніри.
Виснажлива щоденна праця,
Наполегливий почесний труд.
Потрібна вдача не ледача –
Знає про це шкільний наш люд.
Державні іспити, диктанти, ЗНО;
Батьківські збори, атестація в райво.
Курси, уроки спілкування,
Самоосвіта і творче дерзання.
Закрутила карусель життя…
Тут сльози розпачу і каяття,
Кохання першого сліпучий світ,
Образ гірких холодний лід,
Тернисті успіху дороги,
Нагороди, злети, перемоги…
Сім’я, домашнє вогнище,
Традиції родини,
Народження дітей,
Праця на благо Батьківщини…
Усміхається життя яблуневоцвітно,
Але часом всяк бува – сіро й непривітно.
Оптимізму наберусь і розправлю плечі,
З планами візьму й звернусь до колег й малечі.
Враз підтримають мене друзі і родина,
Не залишить у біді й матінка – Вкраїна.
Буду жити й працювати:
Сіять добре й вічне.
Про державу дбати –
Завдання споконвічне!
Грудочка рідної землі
Й червоні кетяги калини –
Це мої символи буття,
Віра в майбутнє України.
Збережу в серці своїм
Я любов до мови,
Перечитувати буду Шевченкові твори.
З гордістю скажу вам я
Чітко, ясно, дзвінко,
Що люблю народ свій,
Бо я – українка!
Наталія Лушпай
Спадщина
Горностаївка, Заводівка – край, де виросла і живу.
Тут батьки мої, друзі, домівка,
Я стежками дитинства іду.
Рідна вулиця Першотравнева,
І вишневий садочок, й квітник.
Тато в нім – говіркий і веселий –
Заклопотаний наш трудівник.
Тут сусіди привітні і щирі,
Неба синь, спів пташок, дружний сміх…
Як приємно побути удома
І побачити ще раз усіх!
Пригадалось, як вперше до школи
Мене мама за руку вела…
А в очах її стільки любові,
Скільки віри, надії, тепла…
А у мене на серці тривога –
Відчувала захоплення й страх:
«То яка же ти, шкільна дорого,
Чи тернистий попереду шлях?»
Перша вчителька, наче мати,
Терпелива й ласкава була,
Вчила хліб і людей шанувати
Та путівку в життя дала.
Швидко час пролетів і до школи
Привела я своїх малюків,
Та здалося мені, що вчора
Дзвоник весело продзвенів.
Тепер доню і сина навчаю
Мову, пісню, Вітчизну любить.
Вже по – батькові мене величають.
Роки йдуть … і цього не змінить.
Та ніколи я не забуду,
Промайне хай немало літ,
Сказаний на шкільному порозі
Мамин палкий заповіт:
«Вчись, Людиною будь, отчий дім не забудь,
Мову рідну вивчай, бережи й пам’ятай!»
Не дівчиськом малим – педагогом
Я у храм науки ввійшла.
Уже учням своїм і дітям
Я кажу ті святі слова.
Сподіваюсь, вони зрозуміють,
Що людина живе для добра.
Бути корисним Батьківщині,
Чи не в цьому найвища краса?
Наталія Лушпай
Заводівка – село моє рідне
Заводівка – село моє рідне.
Тут небо чисте і погідне.
Пташки веселі і співучі,
А квіти – гарні і пахучі!
Таврійський ясноокий край –
Це річки шум, пісень розмай,
Шкільне життя,
Дзвінкий дитячий сміх
І Батьківщина – одна на всіх!
Тут рідний дім,
Чарівний дивний світ…
І хоч пройде немало літ,
Я пам’ятатиму завжди
Коли приїхала сюди,
Поринула у вир життя –
Змішалися всі почуття…
Ось син і донька йдуть у перший клас,
Вітають щиро друзі нас.
Пройшли роки. Діти дорослими вже стали
І дякувать не перестали.
Серце болить і на очах з’являється сльозинка ,
Телефоную їм, вони – моя кровинка.
Учні вибрали свій шлях
І розбіглись по світах.
Буду довго згадувать свій клас,
Бо школа згуртувала нас.
Я серце дітям віддаю.
Вони – моя і радість, і надія.
Щедро поради роздаю,
Про майбуття щасливе мрію.
Нехай квітує білим цвітом сад,
Дивує всіх вродливая калина.
Нехай повсюди буде лад
І вдячно усміхнеться Батьківщина!
Не буде пострілів в країні,
Сліз матерів, і біженців, й руїни,
А на Майдані зазвучить завзято
Вкраїнський гімн – піднесений й крилатий!
Наталія Лушпай
Я – вчителька
Я – вчителька сільська,
Простого роду,
І тече в мені вкраїнська кров.
Я – дочка свого народу.
Школа – дім мій і любов.
Філологія мій фах
І душа моя, мов птах,
Щиро проситься на волю –
Нелегку обрала долю :
Вдома – матір і дружина,
Маю донечку і сина,
Ще дочка своїх батьків,
Сестра є, нема братів.
Я – племінниця і тітка,
Ще невістка і сусідка,
І хрещена, і кума,
Господиня я сама.
Люблю книжку почитати
І салати готувати.
Щось писать, складать, збирати
Та вірші декламувати.
Не люблю корів доїти,
Але треба якось жити,
Зошити перевіряти,
Та приходить день зарплати.
Полюбляю творчість і наснагу,
Здібним учням віддаю я перевагу,
Хочу жити і творити,
Розуму дітей навчити.
Тих, що на уроках не гуляють,
А працюють : правила вивчають,
Читають, пишуть і відповідають,
Кросворди, ребуси складають,
Беруть в героїв інтерв’ю,
Щоб мову вивчити свою
І добре знать літературу
Та володіти нормами культури.
А щоб вміли гарно розмовляти,
Я вчу їх описи складати,
Ще діалоги, відгуки, есе
І сподіваюсь, що засвоять вони це.
Велике щастя – бачить очі:
Зелені, сірі, голубі,
Веселі усмішки дівочі,
Хлопчачі погляди ясні.
Й спостерігати, як дитина
Іде в широкий дивний світ,
Коли на повний зріст стає Людина
Й твої слова несе, як заповіт.
Мрію я, щоб кожен з вихованців
Досягнув небачених вершин,
Щоб гордилась ними Україна – мати,
Патріотом справжнім виріс рідний син.
Щоб дочка Тетяна, дівчинка старанна,
Стала на стежину – вірну і ясну,
Щоб був мир на світі і сміялись діти,
Щоб батьки зустріли не одну весну!
Людмила Лісова
Кредо
Я навчаю і учнів своїх, і дітей:
«Прихиляйтесь до щирих і добрих людей!».
Я ніколи не зрадила друзів своїх.
І радію, і тішусь, й молюся за них!
Я знаходила щось у житті і губила,
Розправляла розтрощенні долею крила.
Я обрала дорогу важку і тернисту.
Вже й літа нанизались, неначе намисто.
Намагалася жити і так працювати,
Щоб і недруг міг добреє слово сказати.
Я навчатиму й далі онуків, дітей,
Щоб горнулись до світлих, порядних людей.
І вдивлялись у себе, плекали надії,
У розумних навчались і слова, і діла.